3.1.2. П р и н ц и п и к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о г о п р а в а я к в і д б и т т я с у т н о с т і е к з е к у т и в н о ї д і я л ь н о с т і.
Отже, як уже було сказано в попередньому пункті, принципи екзекутивної діяльності - це результат наукових розробок, що втілюється в кримінально-виконавчому законодавстві й у реальній екзекутивноій діяльності, здійснюваній адміністрацією ОУВП.
Пройшовши шлях від правової теорії до системи правових норм, принципи майбутнього кримінально-виконавчого законодавства, сприйняті законодавцем, це вже не стільки підсумок наукового абстрагування, скільки осередок, зведення до єдиного знаменника основних засад екзекутивної діяльності, між якими існує взаємодія, що утворює систему. Через систему принципів екзекутивної діяльності ОУВП можна розкрити сутність КВП, а також механізм виконання покарань.Оскільки принципи екзекутивної діяльності ОУВП, будучи стрижневими елементами екзекутивної діяльності, відображають сутність виконання покарань, то вони можуть бути сформульовані, як уже було сказано, і на евристичній основі, здобуваючи значення керівних засад для покарань, виконання яких на певному етапі ще не було урегульовано (у КК України - це обмеження по службі для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, громадські роботи). Будучи покладені в основу формоутворення КВП і законодавства, принципи діяльності ОУВП мають перспективу свого розвитку, удосконалювання, у них убачається тенденція до утвердження у всіх формах виконання покарань. Принципи діяльності ОУВП, які можна запропонувати в Проекті КВК, не можуть цілком розглядатися як пряме узагальнення практики виконання покарань, що безпосередньо відображає специфічні закономірності реалізації кари у всіх можливих формах екзекутивної діяльності. Законодавче регулювання виконання "нових" покарань на 1 вересня 2001 р. не могло відштовхуватися від практики їхнього застосування, оскільки такої не було, тому необхідно було покласти в його основу аналогію права, застосувавши такі загальні вихідні положення, що вже пройшли перевірку в діяльності ОУВП і відображають у своєму змісті необхідне й істотне при здійсненні покарань.
Наочним прикладом такого підходу виявилося регулювання Законом України від 11 липня 2001 р. виконання обмеження волі, що об’єднало в собі риси виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці і виконання позбавлення волі в колоніях-поселеннях. На мій погляд, наступне проникнення в зміст процесів виконання-відбування, що мають правову природу, дозволить відкрити й особливості виконання тих чи інших "нових" покарань, сформулювати специфічні принципи окремих інститутів КВП. Як видається, в основу Проекту КВК можуть бути узяті так звані постулати чи принципи-аксіоми. У них повинні знайти своє відображення необхідність і істотність процесів виконання-відбування покарань, одержати своє раціональне вираження якісні характеристики екзекутивної діяльності, що виявляють закономірності реалізації кари на рівні елементарного, самоочевидного їхнього прояву. Як аксіому варто сприймати те, що діяльність із реалізації правообмежень, властивих покаранням, може здійснюватися тільки на вихідних положеннях і у формах, що запропоновані законом. Уточнюючи це положення, варто підкреслити, що основні засади діяльності з реалізації кари обов'язково повинні бути закріплені тільки законом. Найбільш оптимальним варіантом нормативного закріплення принципів кримінально-виконавчого законодавства, як видається, є пряме і повне закріплення засад, що визначають сутність організації КВС і діяльності ОУВП, в окремій нормі закону, У цьому плані, звичайно ж, наочний приклад для наслідування міститься в статті 1 Закону Російської Федерації Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі, де чітко, ясно і лаконічно визначено, що діяльність кримінально-виконавчої системи здійснюється на основі принципів законності, гуманізму, поважання прав людини [58].Зараз, у період майбутньої кодификації кримінально-виконавчого законодавства України, абстрагування загальних, керівних ідей, що відображають об'єктивні закономірності діяльності з виконання покарань, природно, трохи випереджає в часі факт їхнього законодавчого закріплення.
Разом з тим, це значить, що при підготовці Проекту КВК України об'єктивні закономірності виконання покарань можуть бути відбиті в його принципах лише частково, за допомогою формулювання загальних принципів (отут виявляється діалектика загального й одиничного), таких як справедливість, законність, гуманізм, поважання прав людини, невідворотність виконання покарання, що фіксують цілісність екзекутивної діяльності незалежно від форм виконання покарань. Будучи відображенням необхідного й істотного в діяльності ОУВП, пізнання закономірностей реалізації кари в науковому мисленні є лише наближенням до реальної дійсності - до практики виконання покарань. Пізнання закономірностей виконання покарань і відображення їх як принципів діяльності ОУВП дозволяє вибрати найкращий з можливих варіантів здійснення кари, оптимізуючи законодавче регулювання екзекутивної діяльності.Як загальні, керівні положення, зведені в закон, принципи діяльності ОУВП визначають своїм змістом її сутність, спрямованість на реалізацію, властивих покаранням правообмежень, незалежно від того, чи одержує кожний з них своє повне вираження при виконанні того чи іншого виду покарання. У принципах кримінально-виконавчого законодавства повинне бути відбите прагнення до досконалості здійснення процесу виконання-відбування покарання, його цілісності, закінченості і результативності.
Принципи діяльності ОУВП, також як і принципи будь-якої іншої юридичної діяльності, з'єднують у собі об'єктивні і суб'єктивні засади.
У практичній діяльності ОУВП принципи носять об'єктивний характер і на цій стадії свого втілення їх уже навряд чи варто розглядати в якості винятково продуктів свідомості, тому що тепер вони мають своїм джерелом не стільки якісь вольові акти, скільки реальну екзекутивну діяльність, закономірності реалізації кари. На даному рівні, вважає А.М. Васильєв, правові ідеї як би скидають свою суб'єктивну форму [5. - С. 223].
Принципи діяльності ОУВП об'єктивні через те, що норми кримінально-виконавчого законодавства покликані відображати об'єктивні закономірності виконання покарань.
Суб'єкти кримінально-виконавчої правотворчості виробляють основні ідеї, що сприймаються науковою громадськістю як правові принципи, що здатні визначити загальну спрямованість і відмітні риси нормативного регулювання діяльності ОУВП. У цьому випадку суб'єктивність принципів діяльності ОУВП полягає в тому, що вони є продуктом наукових розробок, здійснюваних у процесі теоретичної діяльності, спрямованої на з'ясування сутності виконання покарань, пізнання об'єктивних закономірностей екзекутивної діяльності, яким підпорядковані й інші напрямки діяльності ОУВП, що підлягають регулюванню кримінально-виконавчим законодавством. Поряд з цим, суб'єктивне в принципах виявляється в тім, що суб'єкти й учасники діяльності повинні перейнятися тими ідеями, що покладені в основу діяльності ОУВП. Адже, правові ідеї (принципи), що одухотворяють правову організацію суспільних відносин, будучи об’єктивовані в системі правових норм, не можуть залишатися застиглими, а повинні влитися в суспільну практику, трансформуватися в переконання тих, хто формулює на їхній основі нові норми права, хто застосовує діюче право, хто керується ним у повсякденній діяльності, дотримується його і використовує його [5. - С. 228].
Як вираження і переломлення принципів кримінально-виконавчого законодавства на стадії його реалізації, принципи екзекутивної діяльності ОУВП у першу чергу направляють, організують і визначають діяльність адміністрації ОУВП як суб'єкта виконання покарань. Разом з тим, принципи КВП повинні відображати мету діяльності ОУВП, оскільки вони є вираженням уявлень про можливості виконання покарання. Тому цілком закономірно, що в статті 56 Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими сказано, що: керівні принципи відображають дух, у якому варто керувати пенітенціарними закладами і цілі, до здійснення яких ці заклади повинні прагнути [55. - С. 46]. Специфіка принципів КВП виявляється у своєрідності мети і завдань діяльності ОУВП, що є атрибутом принципів цієї діяльності. На співвідношення принципів і цілей звернули увагу С.Г.
Келіна і В.Н. Кудрявцев, які вважають, що на їх погляд на більш високому рівні в ієрархії правових понять варто було б помістити цілі (завдання) даної правової системи чи галузі права, оскільки саме цілі і завдання визначають призначення даної правової системи чи галузі права в цілому. Різні цілі спричинять за собою різні методи їхнього досягнення, а отже, і різні принципи побудови системи права і правозастосовчої діяльності. І навпаки, дотримання певних принципів може привести до досягнення не будь-якої, а лише строго визначеної мети [200. - С. 24-25].Для адміністрації ОУВП принципи виступають тими орієнтирами, що направляють її діяльність на досягнення мети виконання покарання. Завдання, що постають перед адміністрацією ОУВП, можуть і повинні бути вирішені шляхом використання специфічних, використовуваних тільки в екзекутивній діяльності засобів, на основі принципів, встановлених у кримінально-виконавчому законодавстві, вироблених наукою КВП і застосовуваних в організації КВС і в практиці виконання покарань.
У літературі відзначається, що, проходячи шлях від ідей як елементів правової теорії до основних засад практичної діяльності, принципи постійно чергуються з цілями. І в цьому виявляється діалектика переходів об'єктивного і суб'єктивного. У зв'язку з цим М.О. Бєляєв звертається до так званого "дерева цілей", підкреслюючи, що цілі, завдання і принципи знаходяться в діалектичній єдності. Мається дерево цілей, так само як і мається дерево принципів. Видається, що спочатку теорія виробляє якусь усеосяжну керівну наукову ідею - принцип, потім формулюються цілі (ставляться завдання), що повинні бути досягнуті для реалізації цієї ідеї, після чого виробляються принципи, що забезпечують досягнення сформульованої мети потім знову ставляться цілі, що забезпечують реалізацію принципів, і т.д. [27. - C. 60-61].
Треба сказати, що при такому підході не уловлюється різниця між принципами і засобами, оскільки принципам відведена роль засобів по досягненню визначеної мети.
При цьому М.О. Бєляєв, усе-таки, змішує принципи і цілі, коли надає значення принципу (ідеї) меті викорінювання злочинності, хоча і застерігає при цьому, посилаючись на В.І. Леніна, про неприпустимість змішання принципів і цілей [27. - С. 60]. Це показує, що зараз, як, утім, і десятки років тому, тобто як і раніше, окремі автори не розмежовують поняття "принцип", "ціль", "функція", "завдання" і т. ін. [219. - С. 21-22]. У ВТП, наприклад, це проявилося в тім, що М.П. Мелентьєв при характеристиці функцій ВТП вирішив усім нагадати, що до специфічних принципів даної галузі права відносяться: виправлення і перевиховання засуджених і суспільно корисна праця як основа їхнього виправлення і перевиховання [221]1). Тим самим мета покарання, завдання виправно-трудового законодавства й один з основних засобів виправно-трудового впливу були оголошені принципами ВТП. Не змінилася ситуація і сьогодні з появою сурогатного КВП. Так, незважаючи на попередження В.О. Уткіна, що помилково змішувати принципи і цілі кримінально-виконавчої діяльності, не бачити різницю між принципами і засобами кримінально-виконавчої політики [68.- C. 58], В.М. Трубников відносить до специфічного (галузевого) принципу кримінально-виконавчої політики залучення засуджених до суспільно корисної праці (?!), а завдання ВТК ототожнює з принципами ВТП [127. - С. 5,27]. На мій погляд, в основі такої омани знаходиться стратегічно невірний підхід, коли не тільки звично змішується політика і право, але і не проводиться розмежування між ВТП і КВП через наочно виражені (якщо судити по даному навчальному посібнику) симптоми аперцепції. А тим часом, залучення засуджених до праці, у кращому випадку, та й то з певними застереженнями, може бути визнано не більш ніж принципом окремого інституту КВП, оскільки при виконанні далеко не всіх покарань можливе залучення засуджених до праці. Тим більше ця вимога не може бути принципом екзекутивної діяльності ОУВП.Принципи повинні визначати вихідні положення, що знайдуть своє втілення в організації КВС і дозволять характеризувати сутність діяльності ОУВП. З принципів екзекутивної діяльності можуть бути виведені ті чи інші окремі моменти більш приватного характеру.
Принципи кримінально-виконавчого законодавства - це основні положення, основні засади, що відображають закономірності виконання покарання і закріплені в нормах КВК. Сувора і детальна регламентація порядку виконання й умов відбування покарання повинна складати специфічну рису кримінально-виконавчого законодавства. Тому для реалізації принципів кримінально-виконавчого законодавства необхідна наявність норм, що конкретизують ці загальні і вихідні положення. При цьому принципи кримінально-виконавчого законодавства повинні бути сформульовані в нормах найбільшого ступеня спільності можливого в його межах, а норми, що відносяться до окремих інститутів КВК, повинні співвідноситися з цими принципами. Норми кримінально-виконавчого законодавства повинні містити розпорядження про реалізацію кари як про необхідне у процесі виконання-відбування покарання. Для того, щоб віднести те чи інше положення до принципів кримінально-виконавчого законодавства, визначальну роль повинен зіграти зміст цього положення, суть вимоги, що міститься в ньому, до екзекутивної діяльності ОУВП і характер взаємозв'язку з більш приватними нормами кримінально-виконавчого законодавства.
Законодавець, ґрунтуючись на тім, що принципи кримінально-виконавчого законодавства - це вимоги, обов'язкові для виконання, повинний стояти перед необхідністю конкретизувати розпорядження, сформульовані як принципи кримінально-виконавчої діяльності, у похідних від цих вихідних положень кримінально-виконавчого законодавства більш конкретних нормах Загальної й Особливої частини КВК України.
Оскільки конкретні норми КВК повинні відповідати принципам кримінально-виконавчого законодавства, органічно з них випливати, той будь-який тривіальний відступ від конкретної норми КВК у підсумку здатен привести до порушення тієї чи іншої основної вимоги, що є принципом діяльності ОУВП.
Реалізуючись у нормах кримінально-виконавчого законодавства, принципи повинні знайти своє відображення у такому елементі правової норми, як гіпотеза, тобто в тій частині норми, що визначає загальні умови її застосування, вказує на обставини, із настанням яких виникає можливість чи необхідність здійснення диспозиції. При цьому правові норми і принципи права - категорії різного ступеня спільності. Їхня взаємодія в системі права неоднозначна. Принципи, будучи науковою абстракцією більш високого ступеня, роблять не тільки самостійний вплив на суспільні відносини, що складають предмет правового регулювання (наприклад, коли визначають політику законотворчості і правозастосування), але й опосередковано, коли визначають умови застосування конкретних норм, доповнюючи зміст їхніх гіпотез [208. - C.54]. Отже, у свою чергу дотримання гіпотез забезпечує точне і неухильне застосування норм кримінально-виконавчого законодавства, здійснення втілених у них принципів. Загальне між принципом і гіпотезою в тім, що також як і принцип у багатьох випадках гіпотеза виноситься за межі тексту норми кримінально-виконавчого права, вона може бути загальною для багатьох норм [15. - C.43].
Варто сказати, що принципи кримінально-виконавчого законодавства недостатньо проголосити, закріпити безпосередньо в законі, як це вже зроблено, наприклад, у статті 8 КВК Російської Федерації, - важливо їх послідовно і наполегливо здійснювати в практичній діяльності ОУВП. В.І. Селіверстов та І.В. Шмаров вказали на те, що принципи кримінально-виконавчого законодавства не є, як нерідко вважають застиглими, декларативними, позбавленими нормативної сили положеннями. Принципи, закріплені в ст. 8 КВК, визначають побудову і зміст Особливої частини кодексу, де регулюється виконання конкретних видів кримінальних покарань. Вони впливають на зміст інститутів і норм КВК, а також створюють орієнтири для інших законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють виконання різних видів покарань [222]1). Закріплення законодавцем у спеціальній нормі, в окремій статті КВК України, принципів кримінально-виконавчого законодавства дозволить визначити сутнісну сторону екзекутивної діяльності, показати діалектичну єдність структурних елементів діяльності ОУВП і процесу виконання-відбування покарання, відбити спосіб організації КВС. Взаємозв'язок такої спеціальної норми зі всім обсягом законодавчого матеріалу, об'єднаного в Загальну й Особливу частини КВК, повинен проявитися в логічній залежності змісту й обсягу нормативних дефініцій. Норми кримінально-виконавчого законодавства не можуть суперечити принципами кримінально-виконавчого законодавства. Система норм Загальної й Особливої частини КВК покликана забезпечувати регулятивний вплив основних правил екзекутивної діяльності, сформульованих як принципи кримінально-виконавчого законодавства, конкретизуючи, наповняючи і розвиваючи їх. Наявність у КВК спеціальної статті, що закріплює принципи кримінально-виконавчого законодавства, безсумнівно, буде сприяти розгортанню організаційно правової діяльності адміністрації ОУВП, спрямованої на створення умов для реалізації основних вимог до виконання покарань, шляхом установлення формально-обов'язкових індивідуальних правил поведінки як для суб'єктів, так і для учасників екзекутивної діяльності, примушуючи їх до дотримання приписів кримінально-виконавчого законодавства.
Щоб принципи кримінально-виконавчого законодавства були діючими й ефективними, необхідно в процесі правотворчої роботи над Проектом КВК України максимально повно відбити їхній зміст. Для цього всі норми майбутнього КВК повинні бути погоджені і знаходитися у міцному взаємозв'язку з принципами кримінально-виконавчого законодавства. В.І. Зажицький вірно відзначив, що з огляду на значення правових принципів, можна сказати, що якість законів і ефективність правового регулювання багато в чому залежать від того, як у них сформульовані і розкриті такі принципи. Можна виразитися і більш конкретно: які принципи, такі і закони [197. - С. 93].
Звичайно ж, і в основі виправно-трудового законодавства лежать певні загальні положення, що, однак, не сформульовані в окремій статті ВТК. На відміну від статті 8 КВК Російської Федерації у виправно-трудових кодексах колишніх радянських республік не називалися і не називаються принципи виправно-трудового законодавства, хоча в окремих статтях і знайшли своє відображення найбільш загальні положення, що входять у звід правил, які регулюють виконання покарань, поєднаних з виправно-трудовим впливом.
При реалізації кари першочерговим завданням ОУВП повинне бути перетворення в життя основних вимог, що будуть закріплені як принципи кримінально-виконавчого законодавства України. Принципи кримінально-виконавчого законодавства - це визначені закономірностями реалізації кари і закріплені в Кримінально-виконавчому кодексі основні положення, основні засади, що визначають екзекутивну спрямованість, характер, підстави й обсяг правового регулювання діяльності органів і установ виконання покарань. Ще раз варто підкреслити, що принципи кримінально-виконавчого законодавства, відображаючи найважливіше, головне, найбільш істотне у виконанні покарань, повинні бути одночасно і принципами екзекутивної діяльності ОУВП. Принципи кримінально-виконавчого законодавства – це основні положення, відправні засади діяльності ОУВП, що виражають закономірності реалізації кари і підвалини КВС, будучи однопорядковими із сутністю виконання покарань, складають одночасний зміст КВП. Принципи кримінально-виконавчого законодавства в силу того, що в статті 92 Конституції України сказано, що винятково законами України визначається діяльність ОУВП, мають вищу імперативність, універсальність і загальнозначимість. Принципи кримінально-виконавчого законодавства повинні носити універсальний характер і тому робити регулюючий вплив як на зміст прав і обов'язків адміністрації ОУВП, так і на правовий статус засуджених.
Імперативність як властивість принципів кримінально-виконавчого законодавства полягає в наказових вимогах до екзекутивної діяльності, яким повинні підкорятися суб'єкти й учасники цієї діяльності. Загальнобов'язковість принципів екзекутивної діяльності ОУВП полягає як у пріоритетності перед іншими законодавчими встановленнями, так і в поширенні їх на суб'єктів виконання-відбування покарання, тобто на діяльність адміністрації ОУВП і поведінку засуджених, а також на дії учасників діяльності з виконання покарань. Принципи кримінально-виконавчого законодавства відповідають об'єктивній необхідності здійснення правообмежень, властивих покаранням. Знаходячись в основі екзекутивної діяльності ОУВП, її вихідні засади, певні принципи встановлюють основні правила цієї діяльності, що дозволяють відбити закономірності реалізації кари, найбільш істотні і загальні якості діяльності КВС, її завдання і характер. Тому варто погодитися з Р.Л. Івановим, який вважає, що принципи - це відправні засади, що відображають закономірності правової сфери, нормативно-керівні положення, які застосовуються в правотворчості і правореалізації [223]1).
Розуміння екзекутивної діяльності ОУВП - це насамперед розуміння принципів, що лежать у її основі, а практична діяльність із виконання покарань допускає не тільки знання, але і здійснення її принципів суб'єктами екзекутивної діяльності.
Формулювання системи принципів КВП як відправних засад, що відображають закономірності виконання покарань, можливе на основі синтезування даних про практичну діяльність ОУВП, коли результати емпіричного споглядання реалізації кари при виконанні різних покарань поєднуються пізнанням у єдність різноманітного. Проведений при цьому аналіз дає такий результат наукового абстрагування як створення моделі екзекутивної діяльності, що відображає принципи організації і функціонування КВС, відтворює загальні закономірності здійснення правообмежень, властивих покаранням, що дозволяє проникнути в сутність реалізації кари.
Виступаючи моделлю екзекутивної діяльності, принципи КВП прив'язані до мети виконання покарання, співвідносні з завданнями, розв'язуваними адміністрацією ОУВП, і одержують своє закріплення, наповнення і розвиток у нормах кримінально-виконавчого законодавства, що визначають правовий статус засуджених, структуру КВС, методи і форми діяльності ОУВП. Система принципів кримінально-виконавчого законодавства як ідеальна модель екзекутивної діяльності, повинна бути сформульована як її відображення, спрямоване, разом з тим, на організацію, розвиток і зміцнення за допомогою правових засобів доцільної діяльності адміністрації ОУВП.
Здійснення правообмежень, властивих покаранням, є внутрішнім спонукальним мотивом діяльності адміністрації ОУВП. Воно як закон практичної діяльності ОУВП визначає і направляє екзекутивну діяльність, але і, разом з тим, принципи також відображають закономірності виконання покарань. Принципи екзекутивної діяльності ОУВП для адміністрації - це не просто рекомендації чи побажання, а вимоги до реалізації кари, регулятивні встановлення, що випливають із сутності виконання покарань. Лише дотримання принципів екзекутивної діяльності забезпечує досягнення її результатів.
Розробка системи принципів КВП дає можливість одержати адекватне уявлення про шляхи реалізації кари, наблизити теоретичне дослідження сутності виконання покарання до реальної, практичної, доцільної діяльності ОУВП, виділивши екзекутивну діяльність у "чистому виді".
Питання про систему принципів екзекутивної діяльності має важливе значення для розуміння самої сутності цього напрямку діяльності ОУВП. Виділення системи принципів, як вважає Т.В. Кленова, надає концептуального характеру праву і законодавству однієї галузевої приналежності, забезпечує системність і єдність правових норм у кожній галузі законодавства [208. - С. 54]. Тільки при наявності системи принципів, вказує П.А. Фефелов, можна уникнути однобічного підходу до вирішення тієї чи іншої справи, тому що система дозволяє представити принципи у певному комплексі, а не ізольовано один від одного [212. - С. 10-11]. Щоб визначитися із системою принципів кримінально-виконавчого законодавства (а так само, екзекутивної діяльності ОУВП), необхідно виходити не стільки з того, які основні вимоги специфічні для даної галузі законодавства (для даного напрямку діяльності ОУВП) і відрізняють його від інших галузей (напрямків), не повторюються в них, скільки з необхідності виділити ті положення, що відображають сутність реалізації кари, обумовленої метою виконання покарання. Специфіка КВП визначається не тільки метою і завданнями екзекутивної діяльності, але і тим, яка роль приділяється відповідному принципу, закріпленому в кримінально-виконавчому законодавстві. Тому принципи кримінально-виконавчого законодавства - це аж ніяк не випадковий підсумок з'єднання деякої кількості довільно узятих і певним чином зведених разом вихідних правил, що визначають екзекутивну діяльність ОУВП. Єдиним критерієм, що дозволяє об'єднати принципи в систему основних засад екзекутивної діяльності, є її мета - виконання покарання, що відбита в центральному понятті КВП. Система принципів кримінально-виконавчого законодавства - це якісна згуртованість, цілісність самостійних за змістом, об'єктивно обумовлених положень, що, однак, об'єднані єдністю мети і завдань діяльності ОУВП. Система принципів кримінально-виконавчого законодавства являє собою органічну цілісність, об'єднання основних вимог до екзекутивної діяльності в єдине і, разом з тим, чітко розчленоване ціле, де кожен окремо узятий принцип, маючи самостійне значення, проте залежить від ступеня втілення в практику виконання покарань інших принципів. Принципи екзекутивної діяльності ОУВП являють собою єдність закономірно розташованих і взаємообумовлених вимог до реалізації кари, що не цілком збігаються за змістом. Взаємозв'язок принципів діяльності ОУВП виявляється, зокрема, у тім, що відступ хоча б від одного з них здатен привести до порушення якісного характеру усього твердо встановленого порядку виконання покарань.
Кожний із принципів займає в системі основних засад екзекутивної діяльності чільне місце. Жоден із принципів не повинний виводитися зі змісту інших основних засад екзекутивної діяльності. Поряд з цим, принципами кримінально-виконавчого законодавства повинен охоплюватися зміст норм Загальної й Особливої частини КВК, що підпорядовані цим принципам, конкретизують і опосередковують їх. Система норм кримінально-виконавчого законодавства дозволяє надати принципам КВП об'єктивного загальнозначущого вираження, що буде відбито як у статтях Загальної частини, так і в розвиваючих і уточнюючих їх нормах Особливої частини КВК, які регулюють діяльність адміністрації і встановлюють правила поведінки засуджених. Усередині системи принципи кримінально-виконавчого законодавства повинні займати кожний своє визначене місце, бути найважливішими орієнтирами в процесі нормотворчості, покликаний знаходитися в координаційних і субординаційних стосунках із нормами Загальної й Особливої частини КВК і іншими законами, що регулюють виконання покарань, забезпечувати їхню єдність і несуперечність. Принципи кримінально-виконавчого законодавства повинні постати як основні вимоги, без дотримання яких экзекутивна діяльність як така взагалі неможлива.
У КВП принципи - це відправні засади екзекутивної діяльності, що відображають закономірності виконання покарань. Як нормативно-керівні положення, принципи КВП обов'язкові:
- у процесі законотворчості, при створенні кримінально-виконавчого законодавства;
- при застосуванні норм кримінально-виконавчого законодавства в організаційно-правовій діяльності адміністрації ОУВП, що виражається у встановленні піднормативних формально-обов'язкових індивідуальних правил поведінки для представників адміністрації і персоналу ОУВП, які створюють умови, необхідні для реалізації норм кримінально-виконавчого законодавства;
- при здійсненні правових приписів у практичній діяльності суб'єктів і учасників процесу виконання-відбування покарання у формі:
а) їхнього використання, що виражається, наприклад, в активній поведінці суб'єктів відбування покарання, здійснюваного за їхньою власною ініціативою (це може бути, наприклад, участь позбавлених волі в самодіяльних організаціях);
б) виконання, що виявляється в активному поводженні суб'єктів виконання-відбування покарання незалежно від їхніх власних бажань (наприклад, при добровільній сплаті штрафу);
в) дотримання, яке характеризується пасивною формою поведінки, що не залежить від особистої ініціативи суб'єкта відбування покарання, наприклад, основною вимогою режиму є обов'язкова ізоляція засуджених до позбавлення волі, у зв'язку з чим позбавленим волі заборонено порушувати лінію охорони об'єктів місць позбавлення волі. Отже, перебування позбавленого волі в умовах ізоляції від зовнішнього світу і буде дотриманням відповідних норм.
Формулювання системи вихідних положень екэекутивної діяльності наукою КВП - це усього лише попередня умова, необхідна для надання стислості, чіткості і ясності теоретичного відображення закономірностей виконання покарань, А для того, щоб зробити сформульований принцип реально діючим, потрібно подбати про інфраструктуру - співвіднести з цілями, завданнями й іншими програмними положеннями, оснастити суб'єктний склад загальним правовим статусом, створити конструктивну основу, сформулювати систему приписів-правил поведінки і т.д. [213. - С. 208]. Це значить, що і для становлення принципів КВП необхідно співвіднести вимоги, висунуті до виконання покарань зі структурними елементами екзекутивної діяльності; об'єктом - процесом виконання-відбування покарання, метою реалізації кари, завданнями, розв'язуваними адміністрацією ОУВП, правовим статусом суб'єктів виконання і відбування покарань, засобами виконання й умовами відбування покарань. Такий діяльнісний підхід дозволить надати принципам КВП значення відправних засад нормативного регулювання екзекутивної діяльності ОУВП. Система принципів обмежена в першу чергу природою об'єкта екзекутивної діяльності і завданням його пізнання. Разом з тим, слід зазначити, що принципи екзекутивної діяльності не обмежуються відображенням її об'єкта - процесу виконання-відбування покарання, але мають спрямованість на практичну реалізацію правообмежень, властивих покаранням. Принципи екзекутивної діяльності відображають існуюче на даний момент уявлення про реалізацію кари, у них сконцентровані знання про об'єкт екзекутивної діяльності, закладена мета виконання покарання і засоби практичної реалізації сутності виконання покарання - кари. Принципи екзекутивної діяльності - це керівні положення, що беруться в основу процесів виконання-відбування покарань.
Процес виконання-відбування конкретного покарання є складовим елементом структури кримінально-виконавчої діяльності, що дозволяє розкрити зміст виконання і відбування покарання, який характеризується співвідношенням прав і обов'язків адміністрації ОУВП як суб'єкта виконання покарання і правовим статусом засуджених як суб'єкта відбування покарання. Принципи ж кримінально-виконавчого законодавства визначають сутність кримінально-виконавчої діяльності, її правову природу. У КВП принципи являють собою установлення відправного значення для виконання покарань, що у концентрованому вигляді виражають сталі взаємозв'язки між елементами екзекутивної діяльності.
Аналізуючи матеріал, викладений у попередніх розділах даної роботи, можна прийти до висновку, що зайнята мною концептуальна позиція з проблем виконання покарань дозволяє сформулювати і принципи діяльності ОУВП; визначитися з тим, що є першоосновою теорії КВП; що необхідно закріпити в правових установленнях як вимоги відправного значення для діяльності ОУВП; що повинно лежати в основі побудови і функціонування КВС; які вихідні положення повинні визначити структуру КВК. Таким чином, практичне значення розробки принципів діяльності ОУВП наукою КВП у тім, що уявлення про вихідні засади діяльності ОУВП повинні допомогти правильно сформувати кримінально-виконавче законодавство, забезпечити його єдність і витриманість, створити струнку законодавчу конструкцію. Одночасне визначення основних, вихідних положень кримінально-виконавчого законодавства і діяльності ОУВП, тобто їхніх принципів, дозволяє в концентрованому виді відбити і найбільш істотні риси КВП. Закріплені в нормах кримінально-виконавчого законодавства принципи і загальні положення виконання і відбування покарання будуть складовою частиною предмета КВП як галузі права. Однак варто звернути увагу на те, що у нормативному моменті права, який відображає своєрідним чином суспільну дійсність, безсумнівно, зафіксовані певні знання про неї, але, по-перше, у праві відбиті вже готові знання і представлені вони на момент видання нормативного акта; по-друге, ці знання переломлені в праві практично, використані з метою ефективного правового регулювання; по-третє, вони фіксуються правом переважно у формі встановлених державою загальнообов'язкових правил (норм, велінь); по-четверте, будучи включені в право, ці знання не виконують надалі пізнавальні функції [5. - С. 52].
Принципи діяльності ОУВП - сутнісна категорія, тому що вони самим безпосереднім чином відображають квінтесенцію виконання покарання, чітко, рельєфно представляють найважливі особливості екзекутивної діяльності адміністрації, є як би її обличчям, надають їй індивідуальність.
Дослідження поняття, системи і змісту принципів КВП не може розглядатися як абстрактно теоретичне, далеке від повсякденної діяльності ОУВП. Сьогодні виконання покарань регулюється ВТК і Положенням про порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу. Виправно-трудове законодавство і Положення про порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу, утворюють, як небезпідставно вважав М.О. Стручков, єдиний комплекс норм про виконання всіх кримінальних покарань на базі принципів і загальних положень, закріплених в Основах виправно-трудового законодавства [122. - С. 161]. Але, як уже було показано вище, на відміну від ВТП, що базується на гіпотезі про абстрактну можливість виправлення і перевиховання засуджених, системоутворюючим фактором галузі КВП, її принципом повинний виступати постулат про виконання покарання як припущення не тільки про реально можливе, але і про дійсне і, навіть більш того, неминуче в діяльності ОУВП. Разом з тим, реальний процес виконання-відбування покарання є утіленням властивих йому протиріч. Для нормативного регулювання реальних протиріч виконання-відбування покарання необхідне створення правової системи в її законодавчому вираженні. Указ Президента України "Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки", що передбачив розробку Проекту Кримінально-виконавчого кодексу, як видається, був обумовлений необхідністю внесення принципових змін у діяльність ОУВП. Адже, зміна одного історичного типу права іншим означає зміну ідей (принципів) права, на яких будувалася попередня система правових норм [5. - С. 222]. Будучи обумовленими соціально-економічною природою соціалістичного суспільного ладу і відображаючи знання про виконання покарань тридцятирічної давнини, принципи, на яких ґрунтується чинне виправно-трудове законодавство, "морально застаріли", вони не можуть бути запозичені для ефективного нормативного регулювання екзекутивної діяльності. У зв'язку з цим наука КВП покликана підготувати законодавця і суспільну думку до переоцінки змісту принципів законодавства, що регулює виконання покарань, і до зміни основних засад діяльності ОУВП.
Принципи діяльності ОУВП - це саме ті положення, що визначають її природу і сутність. Пронизуючи і визначаючи екзекутивну діяльність ОУВП, її принципи реалізуються саме в цій діяльності, виражаючи її суть і спрямованість.
Щоб пізнати діяльність із виконання покарань, необхідно установити, які ж принципи визначають суть процесу виконання покарання. При цьому необхідно враховувати, що в основі права як системи завжди лежить не одне вихідне положення, не один принцип, а принаймні декілька, причому не цілком співпадаючих за змістом [200. - С. 17]. Інакше кажучи, для з'ясування правової сутності діяльності ОУВП необхідно установити її основні, вихідні положення з погляду їхнього втілення в діяльності ОУВП з реалізації кари. Як видається, за допомогою принципів наука КВП у стані дати теоретично узагальнене вираження закономірностей реалізації кари в екзекутивній діяльності як в об'єктивно існуючій реальності. Теорія КВП дає практиці знання закономірного і необхідного в діяльності ОУВП, розробляючи принципи, що служать орієнтиром у практичній діяльності. При цьому, істотне значення має питання про те, ким повинна встановлюватися система принципів, що діють у певній сфері правового регулювання: співтовариством учених на основі аналізу того чи іншого закону чи законодавцем шляхом чіткого перерахування в законі конкретних принципів. У першому випадку це питання буде елементом предмета науки відповідної галузі права, у другому - елементом предмета правового регулювання [197. - С. 94]. Співвідношення між ідеями, висунутими наукою КВП у якості принципів і принципами галузі КВП вбачається в тім, що право як і наука виражає певні знання. Норми права як форма духовного освоєння суспільного буття містять у собі нині переважно вже готове знання, підсумоване правовою наукою.
Розходження між правом і правовою теорією лежать не в змісті самих знань, а в цілях і способах фіксації наявних знань [5. - С. 51]. Принципи КВП - це вже правові норми, що втілюють у собі обов'язкові розпорядження, виконання яких забезпечується наявним арсеналом правових засобів.
У представників науки КВП, що беруть участь у підготовці Проекту КВК, жевріє надія на те, що ідеї, розглянуті як основні засади діяльності ОУВП, зможуть одержати своє закріплення в законі, здобуваючи статус галузевих принципів.
Відповідаючи вимогам наукової обґрунтованості, нормативності, загальній значимості для суб'єктів виконання-відбування покарання, принципи в кримінально-виконавчому праві являють собою теоретично обґрунтовані, відповідаючі реальній можливості виконання покарання, обумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, законодавчо закріплені, основні поло-ження, що виражають сутність екзекутивної діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів.
Практичне значення розробки принципів КВП у тім, що в перспективі вони можуть чинити певний плідний вплив на законодавця при формуванні кримінально-виконавчого законодавства, оскільки в кримінально-виконавчому законодавстві їм визначено займати провідне, центральне місце. Принципи кримінально-виконавчого законодавства - це зразок, мірило, якому обов'язково повинні відповідати інші норми. М.О. Бєляєв відзначив, що проголошення і законодавче закріплення того чи іншого положення як принципа законодавства зобов'язують законодавця формулювати всі норми Загальної й Особливої частин законодавства таким чином, щоб вони були здатні реалізувати цей принцип [27. - С. 62].
Принципи кримінально-виконавчого законодавства - це загальні керівні положення, на яких ґрунтується організація екзекутивної діяльності ОУВП. Екзекутивна діяльність є заключною стадією об'єктивізації, практичної реалізації принципів кримінально-виконавчого законодавства, а також конкретизуючих їх норм і інститутів Загальної й Особливої частини майбутнього КВК. Принципи діяльності ОУВП є її відправними, вихідними положеннями. Відображаючи закономірності виконання покарання, вони безпосередньо входять у його зміст, знаходячись у єдності зі структурними елементами діяльності ОУВП. Опредмечуючись у змісті екзекутивної діяльності, принципи і конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства набувають властивостей її правової форми, задаючи доцільність і дієвість процесу виконання-відбування покарання.
Екзекутивна діяльність - це реалізація кари у всім різноманітті її форм, урегульованих нормами кримінально-виконавчого законодавства. При цьому правова форма може бути відмежована від екзекутивної діяльності лише при уявному відволіканні від ряду властивостей і стосунків між ними.
Оскільки екзекутивна діяльність являє собою урегульовану законом систему дій адміністрації ОУВП із засудженими, на яких поширюється ця діяльність при реалізації властивих покаранню правообмежень, то, зрозуміло, що принципами екзекутивної діяльності повинні бути лише ті, закріпленим законом загальні і вихідні положення, які визначають організацію КВС і діяльності ОУВП.
Принципи діяльності ОУВП - це об'єктивно обумовлені засади, відповідно до яких розбудовується КВС, здійснюється нормативне регулювання виконання покарання. Таким чином, принципами екзекутивної діяльності органів і установ виконання покарань є закріплені в кримінально-виконавчому законодавстві основні вихідні положення, що визначають сутність організації кримінально-виконавчої системи і діяльності ОУВП з реалізації властивих покаранням правообмежень.
Принципові положення, що визначають організацію КВС і діяльність органів і установ виконання покарань, єдині, що знайшло своє переконливе підтвердження в Законі Російської Федерації Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі, де, як уже було показано, у статті 1 називаються такі принципи діяльності кримінально-виконавчої системи, як законність, гуманізм, поважання прав людини, а в главі III, що визначає основи організації діяльності установ, які виконують покарання, уже конкретизуються ці вихідні положення.
До речі, звертання до законодавства Російської Федерації дозволяє також установити, що серед принципів КК Росії існує ряд вимог, які чітко визначають основні засади застосування покарань: а саме: принцип законності, принцип справедливості, принцип гуманізму. Оскільки застосування покарання - це не тільки його призначення, але і виконання, то цілком очевидно, що дані принципи мають неминуще значення і для практики виконання покарань. Як видається, вказані принципи повинні бути загальними для кримінального і кримінально-виконавчого законодавства України. Подібний підхід буде втіленням досить широко розповсюдженої точки зору серед криміналістів на проблему принципів, оскільки чимале число авторитетних науковців дотримуються думки, що відповідає позиції А.Л. Ременсона, який вважав, що виконання покарання базується на принципах кримінального права. Треба сказати, що зміст цього судження, хоча вже минули десятиліття з часу, коли воно було сформульоване, залишається незмінним, незважаючи на деякі його наступні модифікації в літературі. Так, О.О. Наташев і М.О. Стручков указали на те, що виконання покарання ґрунтується на принципах боротьби зі злочинністю, передбачених нормами кримінального і виправно-трудового права [110. - С. 89]. С.Г. Келіна і В.Н. Кудрявцев звернули увагу, що деякі кримінально-правові принципи (невідворотність відповідальності, справедливість відповідальності, гуманізм, демократизм) формулюють підстави призначення, виконання і звільнення від кримінальної відповідальності і покарання [200. - С. 65]. В.О. Уткін прийшов до висновку, що власне виконання покарання, тобто здійснення властивих йому правообмежень, відповідає специфічним принципам кримінального права [68. - С. 58].
Однак є підстави стверджувати, що законодавець Російської Федерації не став схилятися перед авторитетами і сформулював систему принципів кримінально-виконавчого законодавства, поза якою виявився принцип справедливості (передбачений у ст. 6 і частині 2 ст. 43 КК РФ), і принцип поважання прав людини (ст. 1 Закону РФ Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі). Зате серед основних вимог кримінально-виконавчого законодавства названі: демократизм, рівність засуджених перед законом, поєднання покарань з виправним впливом, необхідність віднесення яких до числа принципів кримінально-виконавчого законодавства викликає певні сумніви. Так, навряд чи в сучасних умовах можна пояснити демократизм кримінально-виконавчого законодавства залученням широких верств населення до обговорення законопроекту і до прийняття КВК, а так само участю громадських організацій чи трудових колективів у виправленні засуджених. У зв'язку з цим, здається, що має цілковиту правоту Т.В. Кленова, яка вважає, що демократизм - це принцип кодификації законодавства. Не будучи загальногалузевим специфічним принципом права, ідея демократизму стала центральною для всього процесу законодавства. Їй відповідають і правопідготовчі, і правоустановчі норми, наприклад, персоніфікація авторства законопроектів, їхнього конкурсу, колективності обговорення, врахування суспільної думки й експертних оцінок [208. - С. 58].
Не можна всерйоз говорити і про втілення в діяльності ОУВП принципу рівності засуджених перед законом. Звичайно, як і будь-який інший принцип, дане положення КВК Російської Федерації відображає прагнення законодавця надати той зразок, якому треба слідувати при втіленні в дійсність норм кримінально-виконавчого законодавства. Очевидно, такий підхід ґрунтується на думці, що у своєму конкретному вираженні і прояві право - це загальнообов'язковий принцип формальної рівності, чи, інакше кажучи, це рівна міра свободи, що володіє законною силою [215. - С. 29]. Але про яку "рівну міру свободи" можна говорити у відношенні осіб, підданих різним заходам покарання, а отже, різному ступеню обмежень прав і свобод? Отже, принцип рівності засуджених перед законом не може бути принципом кримінально-виконавчого законодавства, а може якоюсь мірою проявитися хіба, що як основна засада виконання того чи іншого покарання. Приховані в реалізації принципу рівності засуджених перед законом проблеми приводять до того, що в літературі прояв цього принципу розуміється неоднозначно. З одного боку, цей принцип, як вважає М.П. Мелентьєв, конкретизує конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі (підкреслено мною – А.С.), мови, походження, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до суспільних об'єднань [206. - С. 40], що виявляється в єдиному правовому положенні осіб, які відбувають конкретний вид покарання чи знаходяться на одному режимі [8. - С. 16]. З іншого боку, порядок і умови відбування покарання залежать від статі, віку, стану здоров'я засуджених [206. - С. 41]. Як видається, принцип рівності засуджених у такім трактуванні знаходиться в протиріччі чи, принаймні, нейтралізується похідним, як вважають А.С. Міхлін, В.І. Селіверстов та І.В. Шмаров, від принципу справедливості відповідальності і покарання (ст. 4 КК РФ) принципом диференціації й індивідуалізації виконання покарань [205. - С. 73], який саме і допускає при виконанні покарань урахування статі, віку, стану здоров'я, що, наприклад, виражається в створенні різних умов відбування покарання для позбавлені волі як у межах однієї установи, так і шляхом переведення їх з одних установ виконання покарань в інші. І ще один аспект цієї проблеми. Соціальна нерівність, розшарування суспільства на багатих і бідних не може не позначитися і на положенні засуджених. Це стосується як процесу виконання-відбування покарань, не зв'язаних з позбавленням волі (наприклад, штрафу, каральна сторона якого об'єктивно виявляється по-різному в залежності від матеріального становища засуджених), так і умов відбування покарання в місцях позбавлення волі. Навіть ізоляція позбавлених волі від суспільства на сьогодні не виключає деякої нерівності в житло-побутових умовах, посилюваної, як уже було показано, можливістю надання додаткових платних послуг. Як видається, ще більша диференціація засуджених за матеріальним становищем зможе відбутися у випадку, якщо законодавець візьме до уваги аргументацію вчених на користь необхідності створення приватних в'язниць, що дозволить зняти з порядку денного багато гострих проблем функціонування місць позбавлення волі [89. - С. 85].
Істинність теорії КВП може бути перевірена тим, наскільки вона внутрішньо цільна і послідовна. Положення, що виконання покарань - це ніщо інше як здійснення кари, реалізація властивих покаранню правообмежень, це положення не нове - воно було прописною істиною у ВТП, таким воно повинно бути й у КВП. Проте, протиріччя теорії ВТП "реципіюються" у КВП. Так, визнаючи, що виправний вплив не входить у зміст виконання покарання, проте, багато вчених, що прийняли участь у підготовці Проекту КВК Росії, як це не парадоксально, усе-таки настояли на необхідності поєднати виконання всіх покарань з виправним впливом, що, на мою думку, мало погоджується з вихідними положеннями теорії КВП, центральною категорією якої повинне бути "виконання покарання". Вказуючи на те, що важливим завданням КВП є забезпечення належної наступності в правотворчості, кримінально-виконавчій практиці, кримінально-виконавчій теорії, В.О. Уткін застеріг, щоб при розробці ідей, які можуть бути узяті за основу кримінально-виконавчого законодавства, не слід бути "Іванами, що не пам'ятають рідні" [68. - С. 4]. Здається, що побоювання на цей рахунок були даремні. Ознайомлення з принципами кримінально-виконавчого законодавства, сформульованими в статті 8 КВК РФ, дозволяє стверджувати, що основні постулати теорії радянського ВТП, які складали "золотий фонд" виправно-трудової науки, успішно перекочували в КВП Російській Федерації, тобто розроблювачі КВК, будучи дітьми свого часу, виявилися саме тими "Іванами, що пам'ятають рідню", сформулювавши принципи, які відображають ідеї і погляди, характерні для панівного в науці радянського ВТП педагогічного напрямку. За прикладами далеко ходити не треба, досить лише сказати, що тепер принцип поєднання покарання з виправним впливом, як авторитетно заявляє А.І. Зубков, є визначальним для характеристики кримінально-виконавчого законодавства [8. - С. 18]. У зв'язку з цим видається, що робочій групі, яка підготувала КВК Російської Федерації, ще рано почивати на лаврах слави, оскільки практика виконання покарань з неминучістю повинна спростувати цю законодавчу конструкцію, одним зі стрижнів якої є принцип, що роз'їдається од самого початку протиріччями. Спроба "пристебнути" до змісту виконання покарань ще і виправний вплив виглядає протиприродною, якщо характеризувати виконання таких покарань, як штраф, конфіскація майна, позбавлення спеціального, військового чи почесного звання, класного чина і державних нагород, арешт. Оскільки ніякого "поєднання" при виконанні вказаних покарань не відбувається і не відбудеться, то навряд чи даний принцип можна розглядати як принцип кримінально-виконавчого законодавства, що регулює виконання всіх покарань. Це значить, що принцип поєднання покарання з виправним впливом у КВП не можна розглядати як такий, що безумовно реалізується при виконанні всіх покарань. Це, як відомо, принцип ВТП, реалізація якого можлива при виконанні лише тих покарань, що поєднані з заходами виправно-трудового впливу. Зводити цю вимогу в число принципів кримінально-виконавчого законодавства не можна, оскільки, згідно КВК Російської Федерації, поєднати покарання з виправним впливом можна лише при виконанні деяких покарань. Отже, це принцип окремих інститутів КВК Росії, а не всього кримінально-виконавчого законодавства. У зв'язку з цим, викликає здивування визнання цього принципу визначальним для характеристики всього кримінально-виконавчого законодавства, незважаючи на те, що виконанню ряду покарань виправний вплив не притаманний як такий.
Таким чином, хотілося б сподіватися, що наявний у Російській Федерації досвід законодавчого закріплення принципів кримінально-виконавчого законодавства послужить гарним уроком при створенні КВК України, дозволяючи врахувати допущені промахи й уникнути явних недоліків, сформулювавши більш досконалу систему принципів кримінально-виконавчого законодавства, які б обов'язково співвідносилися з принципами кримінального законодавства, не суперечили б один одному, знайшовши своє відображення у всіх нормах і інститутах КВК.
Ознайомлення з авторитетними джерелами, які заслуговують довіри, показує, що в літературі, в основному, прийнято класифікувати принципи права на три категорії: загальноправові, міжгалузеві і галузеві.
При цьому, як вказали С.Г. Келіна і В.Н. Кудрявцев, загальні, міжгалузеві і галузеві принципи співвідносяться між собою як діалектичні категорії загального, особливого й одиничного. Це означає, що якщо який-небудь правовий принцип відноситься до загальноправових, то він діє в усіх (чи майже в усіх) галузях права (наприклад, принцип законності), однак у кожній групі галузей права й у кожній конкретній галузі права цей принцип виявляється по-своєму. Своєрідність його прояву визначається специфікою предмета і методу регулювання кожної галузі права, а отже, специфікою завдань і функцій, виконуваних тією чи іншою правовою галуззю [200. - С. 62]. Треба сказати, що в екзекутивній діяльності принципи законності, гуманізму, справедливості і т.д. означають щось інше, чим при здійсненні інших, периферійних напрямків діяльності ОУВП (наприклад, у соціально-педагогічній діяльності, що припускає виправний вплив на засуджених). Своєрідність загальних і міжгалузевих принципів у КВП виявляється тоді, коли вони розглядаються з урахуванням відбиваної ними екзекутивної діяльності, а, отже, і реальної мети виконання покарання, коли приймаються до уваги особливості правових і матеріально-предметних засобів виконання і відбування покарання, способів вирішення завдань, що постають перед адміністрацією ОУВП, коли урегульована послідовність дій суб'єкта виконання і поведінка суб'єкта відбування покарання.
Реалізація кари, що являє собою вторгнення в сферуправ і інтересів особистості, вимагає, щоб здійснення властивих покаранням правообмежень, ґрунтувалося на принципах поважання прав людини, законності, справедливості, гуманізму, невідворотності виконання покарання. Кожний із цих принципів в екзекутивній діяльності настільки значний, що навряд чи можуть бути вдалими спроби виділити серед них головні і другорядні, оскільки жоден із них не перебуває в підпорядкуванні в інших. У літературі вже зверталася увага на даремність зведення принципів здійснення до визначеної субординації, до створення системи, де були б виділені основні і другорядні принципи, установити яку-небудь черговість проходження одного принципу за іншим більш високим за рангом, що, проте, не виключає можливість побудови системи принципів, яка б базувалася на визнанні загальних, особливих і одиничних засад у правовій регламентації [224]1). Як видається, цей підхід цілком прийнятний для систематизації принципів кримінально-виконавчої діяльності, серед яких можна виділити загальні, приватні й індивідуальні засади чи відповідно: 1) принципи діяльності ОУВП (справедливість, законність, гуманізм, поважання прав людини); 2) принципи екзекутивної діяльності (невідворотність покарання); 3) принципи виконання окремих видів покарань (наприклад, принцип диференціації й індивідуалізації при позбавленні волі). Така класифікація принципів не тільки відображає їхню самостійність, але і дозволяє знайти органічний взаємозв'язок і взаємозумовленість відповідних правових положень, що дає підставу стверджувати про єдність і цілісність, що утворюють дану систему керівних засад. На думку В.С. Зеленецького, оскільки всі принципи в процесі функціонування доповнюють один одного, то слід зазначити не тільки існування між ними відносин додатковості, але і виконання принципами вихідного рівня певної службової ролі стосовно принципів більш високого рівня [224. - С. 65-66].
Більшість вимог, що входять у систему принципів КВП, є загальними (загальноправовими), однак, одержавши огранку в екзекутивній діяльності, вони здобувають відмінні риси, стаючи самостійними принципами кримінально-виконавчого законодавства, що відображають об'єктивну сутність процесу виконання-відбування покарання, який є обмеженням прав і свобод засуджених. У зв'язку з цим видається, що С.Г. Келіна і В.Н. Кудрявцев цілком вірно вказали на малоплодовитість зусиль виділяти в "чистому" вигляді галузеві принципи, ігноруючи той факт, що відповідну галузь права і законодавства пронизують фундаментальні, керівні вимоги (законність, гуманізм і т.п.)[200. - С. 61], що конкретизують свій зміст, здобувають специфічний аспект стосовно до даної галузі права. В основі зведення вищевказаних принципів у єдину систему, засновану на їхньому тісному зв'язку і взаємозумовленості, знаходиться екзекутивний напрямок діяльності ОУВП.
Діяльність ОУВП, що входять у ту чи іншу національну кримінально-виконавчу систему, ґрунтується на принципах, закріплення яких у кримінально-виконавчому (виправно-трудовому) законодавстві дозволяє з більшою чи меншою повнотою відбити існуючі закономірності виконання покарань. У принципах кримінально-виконавчого законодавства України повинні знайти своє відображення і конкретизацію як загальнолюдські (типологічні, конкретно-історичні), так і міжгалузеві і галузеві принципи права. Принципи екзекутивної діяльності, як уже було сказано, повинні співвідноситися зі специфічними принципами КВП. Разом з тим, норми кримінально-виконавчого законодавства не повинні суперечити конституційним нормам і нормам міжнародного законодавства, що стають частиною національного законодавства після ратифікації Україною міжнародних договорів (стаття 9 Конституції України).