3.1.1. Р о л ь п р и н ц и п і в у ф о р м у в а н н і к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о г о п р а в а т а к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о г о з а - к о н о д а в с т в а.
Системність діяльності ОУВП об'єктивно припускає саме таке її правове опосередкування, яке найбільшою мірою відповідає сутності здійснюваних процесів виконання-відбування покарання, що можливо лише в тому випадку, якщо вона спирається на відповідні принципи.
У зв'язку з цим видається, що глибокий і всебічний аналіз застосування норм кримінально-виконавчого законодавства, яке формується, буде неможливий без з'ясування тих ідейних, керівних засад (принципів), що лежать в основі діяльності ОУВП.Якщо виходити з того, що принцип - це основне, вихідне положення будь-якої теорії, вчення, світогляду, теоретичної програми [98. - С. 614], то, на перший погляд, логічно було б починати дослідження теоретичних проблем виконання покарань саме з розробки принципів КВП. А якщо взяти до уваги судження М.О. Бєляєва, що принципи - це основні положення, які визначають поведінку людей у тій чи іншій галузі їхньої діяльності [27. - С. 61], то видається, що найважливіші риси КВП можуть бути сформульовані наукою КВП як принципи діяльності ОУВП. Це значить, що для вироблення науково обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на розвиток і удосконалювання законодавчого регулювання виконання покарань і визначення принципової сутності КВП, наука КВП зобов'язана проводити теоретичне дослідження принципів діяльності ОУВП, тобто для правильного застосування норм кримінально-виконавчого законодавства необхідне наукове визначення правових понять, до числа яких, безсумнівно, відноситься і поняття принципів діяльності ОУВП. При цьому доктринальне визначення принципів діяльності ОУВП повинне враховувати наявні в цій сфері досягнення правової думки як вітчизняних, так і закордонних авторів, що відображають у своїх наукових працях специфічні об'єктивні закономірності реалізації кари. Найбільш оптимальним було б, щоб на основі пізнання сформованої практики виконання покарань відбулося об'єднання результатів наукового абстрагування в єдине і чітко розчленоване ціле, доктрину, що трансформується потім у систему принципів кримінально-виконавчого законодавства.
Видається, що саме так можна визначити закономірності виконання покарань, а не намагатися спочатку створити систему принципів діяльності ОУВП, а потім на її підставі конструювати й імітувати екзекутивну діяльність. Однак декларативного проголошення принципів діяльності ОУВП у нормах кримінально-виконавчого законодавства недостатньо - необхідно, щоб на цих принципах ґрунтувалася реальна екзекутивна діяльність у силу їхньої нормативності, загальності й обов'язковості.В основі КВП знаходяться основні засади як концентроване відображення практики виконання покарань. Принципи КВП синтезують, узагальнюють уявлення, знання і поняття про сутність процесу виконання-відбування покарання. Принципи КВП поряд з відображенням існуючої практики виконання покарань виражають і мету екзекутивної діяльності - здійснення правообмежень, властивих покаранням, як уявлення про належне у кримінально-виконавчій діяльності. Роль принципів у формуванні КВП і законодавства обумовлена тим, що вони містять у собі ідеальне уявлення про реальну мету екзекутивної діяльності, про результат зусиль адміністрації ОУВП. Принципи КВП, роблячи регулюючий вплив на правозастосовчу практику, насамперед самі обумовлені цільовим характером діяльності ОУВП. Завдання, розв'язувані адміністрацією ОУВП, також є первісними, відправними положеннями, на яких повинна будуватися система кримінально-виконавчого законодавства. При цьому, характер і систему принципів визначають саме завдання конкретного виду діяльності [197]1). Таким чином, усі принципи екзекутивної діяльності ОУВП обумовлені метою виконання покарання і завданнями, що виконуються адміністрацією ОУВП (здійснення правообмежень, властивих покаранням, забезпечення виконання вироків судів, дотримання вимог кримінально-виконавчого законодавства, забезпечення правопорядку в ОУВП, здійснення оперативно-розшукової діяльності для запобігання злочинів і дисциплінарних порушень з боку засуджених і стосовно них). Тому, на мій погляд, видається можливим, щоб глава "Принципи екзекутивної діяльності..." у структурі даної роботи займала місце після теоретичного дослідження екзекутивної діяльності ОУВП і характеристики мети і завдань, розв'язуваних адміністрацією ОУВП.
Отже, при такому підході цілком закономірно вийшло, що в даному випадку "принципи" виявилися не відправною точкою проведеного дослідження проблем КВП, а його завершальною стадією.Системний підхід до екзекутивної діяльності дозволяє бачити, що принципи являють собою модель, зразок, схему виконання покарань. З цього випливає, що в системному аналізі такого різновиду дійсності як практика виконання покарань останнім етапом є конструювання системної моделі. Система принципів являє собою модель екзекутивної діяльності. А, як справедливо вважає О.Г. Фролова, “модель і моделювання дійсності - це вершина у творчому науковому дослідженні і пізнанні дійсності” [198]1).
Звернувши увагу на те, наскільки широко в юридичній літературі поширилася думка, що принципи права являють собою вихідний початок, основний пункт становлення буття тієї чи іншої діяльності і намагаючись установити істину, Н.М. Кропачов цілком резонно запитує, якщо ця теза вірна, то немаловажне от яке питання: про принципи якої діяльності (чи діяльності кого) варто говорити? [27. - С. 357]. Саме це питання закономірно виникає і при характеристиці принципів діяльності ОУВП, оскільки, як це вже було показано, у цілому, діяльність ОУВП носить багатофункціональний характер, кожний з напрямків діяльності ОУВП має свої безпосередні і специфічні завдання, а відповідно і принципи. У КВП питання про співвідношення екзекутивної діяльності з іншими напрямками діяльності ОУВП має певне теоретичне і практичне значення. Проблема організації виконання покарань, ефективності діяльності ОУВП залежить від вирішення однієї з центральних теоретичних проблем КВП - проблеми принципів діяльності ОУВП. Принципи, що лежать в основі різних напрямків діяльності ОУВП, дуже складно звести в єдину внутрішньо погоджену систему, оскільки між окремими принципами при їхній практичній реалізації можуть виникнути протиріччя, обумовлені протиставленням цілей і завдань, наприклад, екзекутивної діяльності і соціально-педагогічній діяльності.
Але як би не відрізнялися за характером і специфікою одне від одного завдання і застосовувані для їхнього рішення засоби, у їхній основі знаходяться відповідні вихідні положення, принципи. Серед принципів діяльності ОУВП є основні правила екзекутивної діяльності й умови, обов'язкові для здійснення інших напрямків діяльності (наприклад, трудова діяльність позбавлених волі сьогодні ґрунтується на принципі ВТП, що передбачає загальність і обов'язковість праці засуджених). Примітно, що деякі з представників педагогічного напрямку у виправно-трудовому праві, усе-таки, змогли побачити існуючу відмінність між принципами різних видів діяльності в ОУВП. Ця обставина в 1988 році спонукала Г.П. Байдакова запропонувати ввести у виправно-трудове законодавство спеціальну главу, щоб закріпити принципи виконання покарань, а також принципи виправлення і перевиховання засуджених [199]1). Видимо, ця пропозиція була обумовлена і тим, що принципи ВТП знаходять своє вираження в нормах чинного виправно-трудового законодавства, яке містить два типи норм: норми, що регулюють виконання самого покарання (чи заходи кримінально-правового характеру), тобто норми кримінально-виконавчої властивості, і норми, що визначають порядок і умови застосування заходів виправно-трудового впливу на засуджених [122. - С. 158].У теорії КВП необхідність існування системи принципів діяльності ОУВП ґрунтується на необхідності співвідношення кожного з принципів із фундаментальною категорією КВП - "виконанням покарання". Оскільки у своїй сукупності принципи екзекутивної діяльності відображають фундаментальний напрямок діяльності ОУВП, то це дає підставу стверджувати, що навряд чи можлива розбудова кримінально-виконавчого законодавства на основі всіх принципів виправно-трудового законодавства шляхом "реципіювання" з нього принципів. Видається, що наступність у цьому випадку буде дотримана лише у відношенні принципів, які задають кримінально-виконавчу спрямованість діяльності ОУВП, та й то з поправкою, яка враховує, що кожній історичній епосі притаманні свої правові принципи [200]1).
Принципи екзекутивної діяльності - це не тільки продукт наукового абстрагування і безстороннього відображення практики виконання покарань, але і дійовий інструмент регулювання діяльності адміністрації ОУВП з реалізації кари. Отже, вказуючи на екзекутивну спрямованість діяльності ОУВП, її принципи повинні відображати цілеспрямовану зосередженість зусиль адміністрації на здійсненні правообмежень, властивих покаранням.
У науці КВП принципи екзекутивної діяльності формулюються як результат відволікання від периферійних напрямків діяльності ОУВП із метою пізнання засад, що відображають сутність реалізації кари, інакше кажучи, виділення принципів екзекутивної діяльності відбувається тоді, коли для визначення сутності виконання покарання з уявлення про діяльність ОУВП як про ціле опускається несуттєве і виділяється загальне, необхідне, закономірне. Формулювання принципів екзекутивної діяльності - це результат уявного проникнення всередину об'єкта діяльності з виконання покарань, у сутність процесу виконання-відбування покарання. Принципи як би огрублюють, схематизують практику виконання покарань. Виділення принципів екзекутивної діяльності дозволяє одержати уявлення про реалізацію кари в "чистому виді" і, таким чином, проникнути в сутність виконання покарань.
Разом із тим, принципи екзекутивної діяльності, відображаючи сутність виконання покарання, знаходяться в основі вихідних засад інших, периферійних напрямків діяльності ОУВП, мають для них визначальне значення, виконуючи стосовно них методологічну функцію. Це значить, що як би не були різноспрямованими процеси, що розгортаються в ОУВП (реалізації кари, виправлення, ресоціалізації, навчання, трудові процеси і т.д.), у них завжди в тім чи іншому ступені повинні знаходити своє відображення вимоги принципів екзекутивної діяльності, обумовлені метою виконання покарання.
Треба сказати, що протягом останніх десятиліть існування ВТП (і навіть після вступу в дію в 1997 році Кримінально-виконавчого кодексу Російської Федерації) йшов і йде пошук шляхів і підходів до визначення принципів виправно-трудової політики, ВТП, кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчого законодавства, діяльності ОУВП, що входять у КВС.
Так, О.О. Наташев вважав, що принципи ВТП - це керівні ідеї, основні вимоги виправно-трудової політики, втілені в нормах ВТП [110. - С. 52]. І.А. Сперанський також визначив принципи ВТП як керівні, основні ідеї, що відображають принципи виправно-трудової політики [201]1). М.О. Стручков, який вважав раніше, що норми ВТП визначають принципи діяльності виправно-трудових установ [202]2), у наступному став ототожнювати принципи ВТП із відправними положеннями виправно-трудової політики [97. - С. 80]. А.В. Барков сформулював принципи ВТП як керівні ідеї, що трансформуються в принципи діяльності органів держави, які виконують покарання [203]3). На думку В.О. Уткіна принципами КВП є вихідні керівні положення, що одночасно виступають і як принципи кримінально-виконавчої політики і як принципи діяльності КВС [68.- С. 56-57]. І.В. Шмаров послідовно відстоював позицію, відповідно до якої при визначенні принципів кримінально-виконавчого законодавства необхідно керуватися тим, що в загальній теорії права принципи розглядаються як основні ідеї права, керівні положення правової системи [15. - С. 16]; [204]1). У спільній публікації А.С. Міхлін, В.І. Селіверстов та І.В. Шмаров як члени робочої групи Державної Думи Федеральних Зборів по розробці Кримінально-виконавчого кодексу Російської Федерації прийшли до єдиної думки, що принципи - це основоположні засади, ідеї, закріплені в нормах закону, і що правові принципи відносяться як до конкретної галузі права, так і до якого-небудь законодавчого акту [205]2). М.П. Мелентьєв вважає, що принципи кримінально-виконавчого законодавства -це вихідні керівні положення, ідеї, що відображають загальну спрямованість і найбільш істотні риси політики держави в сфері виконання покарань [206]3). В.М. Трубников вказує на те, що у юридичній науці під принципами кримінально-виконавчої політики розуміються такі, що випливають із соціально-економічної природи суспільного ладу і закріплені в праві основні засади (керівні ідеї), які визначають спрямованість, характер, підстави й обсяг правового регулювання суспільних відносин [127. - С. 4.].
Таким чином, якщо судити по приведених позиціях, то серед учених, що представляють ВТП, та й серед тих, хто вже став прихильником КВП, як і раніше, немає єдиної думки про те, чи треба формулювати принципи виправно-трудової (кримінально-виконавчої) політики чи мова повинна йти про принципи права, чи ж про принципи законодавства, чи, нарешті, про принципи діяльності ОУВП.
У свій час М.О. Стручков зауважив, що вирішення цього спірного питання можливе на основі методології права й у підсумку зробив висновок, що коли мова йде про принципи права чи галузі права, зокрема виправно-трудового права, у них відображаються і принципи політики, і принципи діяльності відповідних установ і органів [97. - С. 80].
В даний час виникає питання, наскільки доречно визначати принципи КВП, ототожнюючи їх із принципами кримінально-виконавчої політики, якщо в пам'яті ще свіже визначення кримінальної політики і її складової частини - виправно-трудової політики як політики КПРС і Радянської держави в сфері боротьби зі злочинністю, коли вважалося, що керівні ідеї, перш ніж стати принципами ВТП, повинні знайти своє вираження в радянській виправно-трудовій політиці й у комуністичній моралі, тому що вони формуються і розвиваються під їхнім безпосереднім впливом [201. - С. 14].
Здається, що зараз про кримінальну, кримінально-виконавчу політику і про їхні принципи можна вести мову, якщо виходити із сучасного уявлення про кримінальну політику як про науку про теоретичні основи боротьби зі злочинністю. Так, на думку І.М. Даньшина термін "кримінальна політика" застосовується в двоякому значенні: а) для позначення державної доктрини і її реалізації на практиці; б) для найменування галузі певних наукових знань, що являють собою теоретико-пізнавальну категорію. При цьому І.М. Даньшин перевагу віддає другому значенню, вважаючи, що кримінальна політика - це наукове обґрунтування основних напрямків у боротьбі зі злочинністю як систематизований виклад тих принципів, якими держава повинна керуватися при цьому [17. - С. 26].
У зв'язку з цим видається, що кримінально-виконавчу політику як один з напрямків боротьби зі злочинністю, також варто розуміти як науку про принципи, цілі і завдання діяльності ОУВП і про засоби, які маються в розпорядженні адміністрації ОУВП, що необхідні для досягнення мети виконання покарання.
Кримінально-виконавча політика обґрунтовує складне соціальне явище, що має певну структуру, у якій основними елементами є правосвідомість, КВС, діяльність ОУВП. При цьому, як видається, власне кримінально-виконавча політика повинна відображати не всі напрямки діяльності ОУВП, а лише корінний, визначальний - діяльність з виконання покарань, від здійснення якої залежать і інші напрямки діяльності (наприклад, соціально-педагогічна, трудова діяльність).
Природно, що принципи кримінально-виконавчої політики як науки, тобто наукові ідеї, які формулюються вченими, і пропоновані ними на роль правових принципів, значно ширше принципів права, тому що далеко не всі принципи кримінально-виконавчої політики можуть стати правовим явищем. Доктринальні принципи кримінально-виконавчої політики можуть трансформуватися в принципи КВП, прийняти їхню форму тільки після того, як їх сприйме законодавець. Для того, щоб ті чи інші положення були віднесені до числа принципів КВП, щоб ідеї, сформульовані в процесі наукових досліджень і відбиті в політичній доктрині були перетворені в норми кримінально-виконавчого законодавства, на них необхідний соціальний запит. Поза всякими сумнівами, загальна теоретична і практична значимість тих чи інших положень і ідей, зацікавлене ставлення до них з боку суспільної думки і правосвідомості населення, політична актуальність, новизна й інші їхні властивості визначають віднесення таких положень і ідей до числа принципів права, а часом і перенесення їх з теоретичних досліджень і політичних декларацій у законодавчі норми [200. - С. 25]. Основні ідеї, сформульовані представниками науки КВП і пропоновані на роль правових принципів, зможуть у перспективі виконати регулятивну функцію і вплинути на правосвідомість суб'єктів і учасників екзекутивної діяльності, але за умови, що вони спочатку знайдуть своє відображення в Проекті КВК, а потім Верховна Рада України як законодавчий орган прийме остаточне рішення щодо того, які ж з основних положень даного проекту зможуть виконувати роль принципів кримінально-виконавчого законодавства. До цього принципи кримінально-виконавчої політики залишаються засадами правосвідомості, уявленнями окремих учених про характер організації процесу виконання покарання, що далеко не завжди можуть бути втілені в правові норми (зокрема, навряд чи може бути прийнятна пропозиція вважати моральність принципом кримінально-виконавчої політики). Тому цілком правильно В.І. Зажицький вказав на те, що у правовій науці можуть висловлюватися й обґрунтовуватися різні наукові ідеї, зв'язані з тим чи іншим видом діяльності, регульованої нормами права. Але орієнтувати практичних працівників на їхнє застосування означало б свідомо вносити хаос і дезорганізацію в ту чи іншу діяльність [197. - С. 93]. У зв'язку з цим виникають певні сумніви з приводу того, що сучасна пенітенціарна політика України повинна ґрунтуватися на принципах суверенітету, політичного й економічного плюралізму й одночасно незалежності від ідеологічних установок і рішень політичних партій, зв'язку з національними умовами і т.п. [207]1).
Отже, принципи кримінально-виконавчої політики - це наукові ідеї, що не збігаються з принципами КВП, тому між ними не можна ставити знак рівності.
Кримінально-виконавча політика як наука покликана дати теоретичне обґрунтування кримінально-виконавчої діяльності. У зв'язку з цим упадає в око прагнення деяких авторів визначити кримінальну і кримінально-виконавчу політику як діяльність, яка співвідноситься з поняттям "політика", що дається в різних словниках2). Однак, якщо кримінально-виконавча політика - це діяльність, то який сенс говорити окремо про принципи кримінально-виконавчої політики і про принципи кримінально-виконавчої діяльності? Відповідь треба шукати в тім, що принципи кримінально-виконавчої політики як висунуті наукові ідеї - це результат теоретичної діяльності. Принципи ж реальної діяльності ОУВП є тією основою, на якій розвертається практична кримінально-виконавча діяльність. У силу жорсткої нормативної регламентації екзекутивної діяльності. принципи, на яких вона ґрунтується, збігаються з принципами кримінально-виконавчого законодавства. Отже, принципи кримінально-виконавчої політики, що являють собою наукові ідеї як елементи правової суспільної свідомості не ідентичні і принципам реальної кримінально-виконавчої діяльності. Тому згадувати про принципи кримінально-виконавчої політики можна лише для того, щоб підкреслити їхню приналежність до результатів наукових розробок окремих учених, які на основі своїх суб'єктивних уявлень зробили висновки про належне у виконанні покарань.
Як видається, навряд чи беззастережно може бути прийнята існуюча думка про первинність ролі кримінально-виконавчої політики стосовно КВП [127. - С. 9]. Звичайно, якщо виходити з того, що ті чи інші наукові знання, доктринальні визначення, що входять у зміст кримінально-виконавчої політики, у часі передують їх законодавчому закріпленню, то кримінально-виконавча політика - "первинна". Однак, у такому розумінні кримінально-виконавча політика далека від того, щоб її можна було б визнати першоосновою, субстанцією діяльності ОУВП, регульованої нормами кримінально-виконавчого законодавства. Кримінально-виконавча політика може бути вираженням об'єктивного процесу реалізації кари як основного напрямку діяльності ОУВП, тому необхідно визнати правоту Т.В. Кленової, яка стверджує, що не політика державної влади, а об'єктивна спрямованість поєднує правові норми і принципи в систему [208]1). Об'єктивна сутність екзекутивної діяльності повинна втілюватися в інститутах і нормах кримінально-виконавчого законодавства, визначати його принципи, зміст спрямованості кримінальної репресії, мету виконання покарання і завдання, розв'язувані адміністрацією ОУВП.
Можна зрозуміти, чому переважна більшість авторів, які ототожнюють принципи кримінально-виконавчої політики і КВП, визначають принципи через категорію "ідея" (керівна, основна, вихідна, визначальна), що, власне, відповідає уявленню про принципи, як про керівні основи, ідеї, вироблені загальною теорією права. Разом з тим, розуміння принципів права як "ідеї" говорить про те, що деяке вихідне уявлення, яке входить у структуру правосвідомості - це категорія суб'єктивна, залежна від суб'єкта. Тому не дивно, що кожен учений, формулюючи наукові ідеї і пропонуючи їх на роль правових принципів, подає своє бачення сутності відповідної галузі права, що привносить розмаїтість у визначення її принципів. Хоча, усе-таки теоретична думка відповідної епохи звичайно єдина у виділенні певних положень і ідей як принципів права [200. - С. 25].
У теорії держави і права під принципами права розуміють керівні засади (ідеї), обумовлені об'єктивними закономірностями існування і розвитку людини і суспільства, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання [193. - С. 82]. Теорія держави і права розробляє систему основних принципів для всіх юридичних наук. Однак, у складі теорії держави і права існують три основних структурних підрозділи: теорія держави, теорія права і теорія правосвідомості [5. - С. 82]. Видається, що саме третя ланка - теорія правосвідомості, що складається із сукупності ідей, поглядів, уявлень про існуюче і бажане у праві, є джерелом відомостей про принципи права як про ідеї, складову частину ідеології, надбудови. Правова ідеологія являє собою систему юридичних поглядів, ідей, теоретичних принципів. Правова ідеологія спирається на попередній розвиток знань і відображається в спеціальних працях із теорії держави і права. Визначення правового принципу як керівної ідеї говорить про нього як про складову частину ідеології, правової свідомості, що це категорія не стільки нормативна, скільки суб'єктивна, світоглядна. А якщо виходити з того, що у даний час поняття ідеології вживається майже винятково для характеристики неістинного світогляду, призначеного для обману заради матеріальних, а також політичних інтересів [29. - С. 170], то, на мій погляд, зараз не варто особливо захоплюватися визначенням принципу як ідеї, оскільки ідея як елемент ідеології асоціюється з упередженим уявленням, позбавленим об'єктивності поглядом, що відображає не стільки істинні знання і досвід, скільки ставлення до дійсності, у тому числі і до практики виконання покарань, з позиції того чи іншого класу, партії. Разом з тим, треба віддати належне тому, що, як би там не було, а ідея - це не тільки форма відображення дійсності, але і намір її перетворювати. У зв'язку з цим можна згадати, що будь-яка ідеологічна діяльність має два основних аспекти. Перший з них полягає у виробленні ідеології, що вноситься в маси. Другий - це конкретна практична діяльність по впровадженню у свідомість людей певних принципів, уявлень, вироблених ідеологічними установами й ідеологами"[209]1).
Будучи складовими частинами правосвідомості, ідеї, що висунуті науковцями як правові принципи, виступають духовним підґрунтям правового регулювання діяльності ОУВП. Правові принципи переломлюються у всьому механізмі правового регулювання і являють собою, образно кажучи, ідейну пружину даного механізму [5. - С. 225]. Принципи КВП повинні відображатися в структурних елементах механізму правового регулювання діяльності ОУВП:
- у нормах КВП, що моделюють і регламентують процес виконання-відбування покарання;
- у кримінально-виконавчому законодавстві, яке відображає зовні зміст правових норм, що оформлені у єдиний КВК;
- у кримінально-виконавчих правовідносинах, що конкретизують права й обов'язки адміністрації ОУВП і засуджених;
- в актах тлумачення змісту норм кримінально-виконавчого законодавства;
- у екзекутивній діяльності ОУВП при здійсненні правообмежень, властивих покаранням.
Найближчим ідейним джерелом КВП виступає науково-юридична правосвідомість. Виявляється це в тім, що його складова - правова ідеологія, як концептуалізована, логічно систематизована, теоретично осмислена система. понять, поглядів, уявлень про мету, сутність і зміст діяльності ОУВП, у процесі підготовки Проекту КВК здатна перетворитися у фактор регулюючого впливу, одержати іншу соціальну значимість. Ці характеристики набудуть у підсумку закінченого вигляду після законодавчого закріплення принципів екзекутивної діяльності ОУВП і їхнього впровадження в саму матерію кримінально-виконавчого законодавства, у норми Загальної й Особливої частини КВК. Це значить, що наукові ідеї, висунуті як принципи тієї чи іншої галузі права і законодавства (у тому числі і кримінально-виконавчого), будуть доти винятково елементами правової свідомості, а не принципами права, поки не одержать свого закріплення в законі, не знайдуть свого вираження в змісті права. Ніякі ідеї самі по собі не можуть регулювати правові дії і правові відносини доти, поки не знайдуть державно-владного, а тому і загальнообов'язкового характеру, тобто доти, поки вони не стануть правовими нормами [1. - С. 9]. Однак і після цього, як вважає Т.В. Кленова, ідеологізація законодавства, сполучена з привнесенням у нього суб'єктивних моментів, - припустиме і реальне явище, можливе як принцип кодификації, але аж ніяк не як принцип об'єктивного права [208. - С. 57].
В.В. Глазирін і В.І. Нікітінський відзначили, що створенню системи права передують принципи правосвідомості, які виводяться із соціально-економічних закономірностей розвитку суспільства. Коли й оскільки принцип правосвідомості закріплюється в правових нормах, він трансформується в принцип права [210]1).
Н.С. Малєїн наполягає на тому, що принципи права є його основними засадами, вихідними положеннями, його підґрунтям. Вони пронизують (повинні пронизувати) усю структуру права - правосвідомість, норми, правовідносини, а також правозастосовчу практику. Кожен принцип - це ідея, тобто думка як продукт людського мислення про загальне і найбільш істотне уявлення про право, правовий світогляд, про цінність права. Ідеї-принципи дають уявлення про належне у праві, яким воно повинно бути. Таким чином, принципи як ідеї - категорія правосвідомості [211]2).
Розглядаючи проблему принципів кримінального права, П.А. Фефелов також звернув увагу на те, що правосвідомість є ідеологічною основою правотворчої і правозастосовчої діяльності [212]3).
Разом з тим, визначення принципу як ідеї дозволяє бачити тільки суб'єктивну його сторону, а автори, що визначають у такий спосіб поняття принципу, як видається, забувають про його об'єктивну характеристику. Тим часом, існує поняття принципу в суб'єктивному й об'єктивному сенсі1).
Узагальнивши наявні в літературі точки зору з проблеми принципів і відзначивши, що, хоча розуміння принципів у суб'єктивному змісті має важливе значення, Г.О. Борисов, разом з тим, звертає увагу на те, що уявлення про принципи як про керівні ідеї ґрунтується на: 1) віднесенні принципів до теорії, світогляду, переконань, ідеологічної надбудови; 2) що спочатку принципи права були сформульовані теорією як ідеї; 3) що юридичні принципи крім нормативного навантаження несуть ще і виховне. Однак, на думку Г.О. Борисова, визначення поняття правових принципів через ідею є недостатнім і неповним для установлення всієї повноти призначення, реальності цього правового феномена, утворюючи лише передумову для його формування в правових установленнях. Отже, необхідне розуміння юридичних принципів як об'єктивного фактора, що всебічно характеризує розвиток і функціонування правової системи [213]2). Для розуміння принципів важливе встановлення їхнього об'єктивного характеру [214]3).
У принципах КВП повинні бути зосереджені й об'єднані найбільш істотні риси права. Відображаючи його самі головні, відмітні риси, принципи права надають індивідуального вигляду об'єктивному юридичному праву, тобто системі норм, що регулюють правила діяльності і поведінку суб'єктів. Об'єктивність принципів права, як вважав І.В. Шмаров, визначається тим, що основні ідеї, які містяться в них, підлягають обов'язковому втіленню як у конкретній галузі права, так і при реалізації в правозастосовчій діяльності [15. - С. 17].
Під принципами кримінально-виконавчого права варто розуміти об'єктивно обумовлені процесом виконання покарання вихідні положення, основні керівні засади, що пронизують і характеризують екзекутивну діяльність. Закріплення в нормах кримінально-виконавчого законодавства принципів кримінально-виконавчого права є в той же час і закріпленням принципів екзекутивної діяльності ОУВП. І навпаки, принципи діяльності ОУВП можуть придбати властивості принципів права тільки після закріплення їх нормами кримінально-виконавчого законодавства. Лише будучи конкретизацією (тобто формою конкретного вираження) об'єктивно обумовлених властивостей права, закон здобуває характер правового феномена, є правовим законом і стає одним із джерел діючого права [215]1).
За допомогою норм КВК повинна здійснюватися об'єктивізація і конкретизація принципів кримінально-виконавчого законодавства. У кримінально-виконавчому законодавстві принципи набувають загальнообов'язкового значення, забезпеченого (у випадку відступу від конкретних нормативних установлень) можливістю застосування примусових заходів у ході екзекутивної діяльності. Реалізуючись через конкретизуючі їх норми КВК, принципи кримінально-виконавчого законодавства здатні зіграти роль відправних засад кримінально-виконавчої діяльності, надаючи їй необхідні якості упорядкованості й організованості. Це значить, що принципи права знаходять своє відбиття при реалізації норм права в правозастосовчій діяльності, втілюються в правопорядку, що відображає правовий ідеал [22. - C. 15]. Перетворення в життя закладеного в принципах правового ідеалу, як підкреслив А.М. Васильєв, є багатобічним і складним соціальним процесом, який відображає єдність і відмінності принципів правосвідомості і принципів права, що відрізняється певною послідовністю розвитку і різними рівнями, у якому виявляється можливим виділити три основні стадії: правову теорію, систему правових норм, правопорядок [22.- C. 14].
У процесі створення кримінально-виконавчого законодавства роль принципів, вироблених наукою КВП, полягає в наданні нормотворчому процесу єдності визначального задуму, забезпеченні загального концептуального характеру всім нормам КВК, що обумовлені основним напрямком у діяльності ОУВП - реалізацією кари. Об'єктивуючись у кримінально-виконавчому законодавстві, правові принципи вийдуть за межі чисто наукових уявлень і, здобуваючи нормативно-правові характеристики, одержать широке соціально-правове значення. Основні ідеї, виражені в законах, стають правовими нормами, здобувають державно-владний характер. Ніякі наукові ідеї, що не одержали закріплення в законі, не можуть вважатися правовими принципами [197. - С. 92].
Принципи діяльності ОУВП до свого втілення в дійсність - у практику виконання покаранні - повинні пройти кілька етапів об'єктивізації. Спочатку це, як уже було показано, ідеї, що являють собою наукові висновки, які є засадами правосвідомості. У науці КВП зараз ті чи інші наукові погляди є поки лише первісним задумом, припущеннями про можливі засади, на яких повинно ґрунтуватися КВП. У цій своїй якості, відображаючи уявлення про виконання покарань, ідеї, вироблювані наукою КВП, є результатом теоретичних досліджень, відтворюючи правовий світогляд учених. При цьому, правові принципи - лише компонент, момент конкретизації і специфічного відбиття світогляду суспільства, його ідей і ідеалів [215. - С. 11]. Це значить, що будучи втіленими в нормах КВК, тобто ставши принципами кримінально-виконавчого законодавства, ідеї, що спочатку були сформульовані як наукові висновки, набудуть державно-владного характеру і тепер вони будуть виявляти не стільки властивості продукта абстрактного людського мислення, скільки інструмента правового регулювання діяльності ОУВП, виступаючи державним мірилом оцінки дій адміністрації ОУВП і поведінки засуджених, тобто здобуваючи здатність переводити загальні абстрактні вимоги в зріз практичних дій суб'єктів і учасників діяльності. Правомірність і істинність тих чи інших ідей, висунутих як принципи екзекутивної діяльності в остаточному підсумку проходить перевірку практикою виконання покарань. Будучи категоріями ідеологічного характеру, принципи можуть мати практичне значення, тільки перетворюючись в діяльності людей і їхніх організацій [216]1).
При характеристиці принципів кримінально-виконавчого права необхідно виходити з того, що нормативність - іманентна властивість принципів, невіддільна від природи процесу як особливого роду державно-правової діяльності [217]2). Тому принципи варто розглядати як дійовий інструмент нормативного регулювання діяльності адміністрації ОУВП, що організує процеси виконання-відбування покарання. Інакше кажучи, керівні засади, закріплені в нормах кримінально-виконавчого законодавства як принципи, повинні виступити владними вимогами, що звернені в першу чергу до адміністрації ОУВП, які зобов'язують її до здійснення кримінально-виконавчої діяльності як основного напрямку діяльності ОУВП.
Принципи КВП повинні зіграти значну роль у формоутворенні кримінально-виконавчого законодавства і відповідної галузі права як соціальної реальності. Однак, було б неточним вважати, що правові ідеї (принципи) остаточно реалізуються лише в системі правових норм. По-перше, правові ідеї (принципи), відбиті в законодавстві, безсумнівно, самі здобувають регулююче значення. По-друге, правові ідеї виступають як відправні засади в цілеспрямованій діяльності при формуванні за допомогою юридичних норм необхідного суспільного порядку. Тому принципи права переломлюються при реалізації норм права, у правозастосовчій діяльності, втілюються у правопорядку [5. - С. 222]. Будучи втіленими в кримінально-виконавчому законодавстві, принципи КВП одержать додаткову нормативну силу, стаючи вихідними положеннями, основними засадами, забезпечуючи єдність і несуперечність КВС і, виступаючи її стрижневими елементами, вони пронизують зміст діяльності ОУВП.
Принципи екзекутивної діяльності органів і установ виконання покарань - це основні, керівні засади, що мають нормативно-правовий характер і відображають найбільш істотний напрямок діяльності ОУВП - реалізацію кари. Нормативність принципів діяльності ОУВП, закріплення їх у нормах кримінально-виконавчого законодавства у виді відточених формулювань, застосування специфічної термінології - необхідна властивість їхнього регулюючого впливу на практику виконання покарань. Як керівні засади нормотворчої і екзекутивної діяльності, принципи КВП дозволяють одержати чітке уявлення про юридичну природу норм і інститутів кримінально-виконавчого законодавства. Закріплення принципів КВП у нормах кримінально-виконавчого законодавства варто розуміти однозначно: те чи інше положення повинно бути прямо і чітко сформульовано в КВК. У зв'язку з цим видається, що необхідно прийняти до уваги думку М.О. Бєляєва, який вважає, що важливо те, що принцип права сформульований у законі, а не просто логічно випливає з аналізу норми, групи чи норм усього законодавства. Порушення самого принципу, закріпленого в законі (принципу права), є порушення закону, що повинно викликати відповідну реакцію правозастосовчих органів [218]1). От чому немає ніяких підстав вважати моральність керівною ідеєю, закріпленою в праві [127. - С. 5], оскільки при такому підході відбувається не тільки змішання права і моральності, але в результаті ставляться в глухий кут і правозастосовчі органи, яким, по суті, пропонується реагувати на відступ від норм моралі, а не закону. Тим більше, що збіг моралі і права, як справедливо відзначав М.Д. Шаргородський, не може бути визнано принципом, бо він є об'єктивною властивістю правової системи [219]2).
В основі принципів КВП знаходяться сукупність уявлень, наукові знання, які дають розуміння сутності і необхідності в екзекутивній діяльності, що відображають закономірності реалізації кари. Як уже було сказано, принципи КВП варто розглядати як продукт теоретичної діяльності, як результат абстрагування, здійснений представниками науки КВП. Поряд з цим, принципи КВП виконують службову роль, оскільки їхнє формулювання безпосереднє підпорядковано як інтересам науки КВП, так і удосконалюванню практики виконання покарань. От чому було б дуже необачно думати, що основні принципи права являють собою лише результат теоретичної абстракції і не мають практичного значення [220]1). Формулювання принципів КВП, яке ґрунтується на наявних знаннях про сутність виконання покарань, повинне враховувати і уявлення про практичне здійснення основних вимог до екзекутивної діяльності, про шляхи і засоби їхнього об'єктивного втілення в діяльності ОУВП.
Принципи кримінально-виконавчого законодавства, регулюючи екзекутивну діяльність ОУВП, звичайно ж, у першу чергу орієнтують і направляють діяльність адміністрації. Принципи діяльності ОУВП - основа успішної практичної діяльності адміністрації як суб'єкта екзекутивної діяльності. Практичне значення принципів екзекутивної діяльності визначається її об'єктивною сутністю і суб'єктивними устремліннями представників науки КВП, що формулюють ці принципи. Треба сказати, що в науці КВП окремо узятий принцип не може дати цільного уявлення про екзекутивну діяльність. Це в змозі здійснити лише деяка система основних вимог, що дозволяють звести в єдине ціле тлумачення норм кримінально-виконавчого законодавства, визначення юридичних понять і категорій, які створюють єдиний комплекс знань про правила, що регулюють і відображають процес виконання покарань.
Принципи КВП не тільки підсумовують попередній досвід виконання покарань, але є основою евристичних уявлень про виконання покарань, які раніше не застосовувалися у вітчизняній практиці. У принципах КВП закладена тенденція до практичного утвердження упорядкованості й організованості екзекутивної діяльності, що ґрунтується на уявленнях про належне у процесі виконання покарань, яке повинне бути закріплене в доцільній системі норм кримінально-виконавчого законодавства. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, відображаючи екзекутивний напрямок діяльності ОУВП, дозволяють установити наскільки мета виконання покарання як кінцевий орієнтир зусиль адміністрації ОУВП і правові засоби, втілені в зміст норм кримінально-виконавчого законодавства, відповідають об'єктивному процесу реалізації кари. За допомогою норм кримінально-виконавчого законодавства, що являють собою засоби правового регулювання, об'єднані в окремі інститути, які регулюють процеси виконання-відбування покарань і права, що встановлюють, і обов'язки суб'єктів екзекутивної діяльності, здійснюється (буде здійснена) об'єктивізація принципів КВП.
Законодавче визначення принципів екзекутивної діяльності повинне внести однаковість, спільність, синхронність у регулювання виконання всіх покарань, надати цілісності і згуртованості системі норм, об'єднаних у КВК. Відображаючи сутність виконання покарань, його закономірності, принципи кримінально-виконавчого законодавства втілюються при виконанні всіх покарань, незалежно від їхніх видів і форм виконання. Принципи кримінально-виконавчого законодавства повинні привнести внутрішню єдність, цілісність у різні форми виконання покарань, надаючи глибокої спільності механізму екзекутивної діяльності, синхронізуючи процеси виконання-відбування покарання. Принципи кримінально-виконавчого законодавства повинні мати максимальний ступінь нормативної узагальненості, вони покликані визначати сутність діяльності ОУВП. І навпаки, зміст принципів діяльності ОУВП підлягає найбільш повному розкриттю і конкретизації в тексті окремих норм кримінально-виконавчого законодавства.
Принципи кримінально-виконавчого законодавства покликані безпосередньо визначати зміст норм КВК, а відповідно і права, обов'язки і законні інтереси суб'єктів виконання-відбування покарання. Сприйняті законодавцем за основу принципи кримінально-виконавчого законодавства, безсумнівно, повинні виконувати регулятивну функцію. І як принципи діяльності ОУВП вони ставлять у обов'язок адміністрації ОУВП здійснювати екзекутивну діяльність у визначених рамках, будучи "віхами", що позначають "фарватер", головний напрямок діяльності ОУВП. Принципи як би визначають загальні кордони екзекутивної діяльності й основні властивості КВС. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, відображаючи суть виконання покарання, повинні виступати в якості керівних засад, нормативних орієнтирів у процесі реалізації кари. Як видається, принципи кримінально-виконавчого законодавства повинні відображати винятково процес виконання-відбування покарання, бути вираженням відмітних якостей процесу здійснення адміністрацією ОУВП правообмежень, властивих покаранням, а також відтворювати те, як реалізація кари позначається на правовому положенні засуджених, котре являє собою систему нормативно закріплених суб'єктивних прав, законних інтересів і обов'язків засуджених, виникаючих у результаті обмеження, збереження, конкретизації і доповнення загального правового статусу громадян [135. - С. 64].
Принципи КВП - це специфічний прояв загальних принципів права у сфері виконання покарань. Ці відправні, вихідні положення можуть служити передвісником КВК, здатні надати розумного обґрунтування законотворчій роботі, а в підсумку зробити доцільною діяльність ОУВП. Вироблені наукою КВП, принципи можуть стати основою цілеспрямованої діяльності законодавця при прийнятті КВК, знайти своє відображення, конкретизацію, уточнення і визначеність у системі норм Загальної й Особливої частини КВК, задати екзекутивний напрямок діяльності ОУВП. Незважаючи на те, що принципи виробляються наукою, як вірно відзначили П.А. Громов і В.В. Ніколайченко, треба пам'ятати, що обов'язкову силу останні здобувають тільки після закріплення в законодавстві й у результаті правозастосовчої практики [217. - С. 33]. Принципи КВП є тією сполучною ланкою між теорією і практикою, що за допомогою правових засобів забезпечує цілісність законодавчої форми і змісту екзекутивної діяльності, орієнтуючи як законодавця, так і суб'єктів виконання покарань на однаковий підхід в екзекутивній діяльності, спрямованій на досягнення мети виконання покарання.