2.3.2. О б ‘ є к т д і я л ь н о с т і п о в и к о н а н н ю п о к а р а н ь.

Теорії КВП характерна спрямованість на об'єкт екзекутивної діяльності, проникнення в сутність виконання покарань. Дослідження об'єкта діяльності ОУВП ґрунтується на:

1) панівному в науці кримінального права уявленні про покарання (яке в даний час відображене в статті 50 КК України);

2) структуруванні діяльності ОУВП, здійсненому в науці КВП [33];

3) певному «способі фокусування», що задає процесуальне бачення об'єкта.

Вище вже було показано, що виконання покарань, як правило, не є одноразовим актом, а являє собою процес, що здобуває в залежності від виду покарання різного ступеню повноти, детермінації, опосередкування. Отже, у цілому діяльність ОУВП носить процесуальний характер, відображаючи закономірний хід розвитку кримінальної відповідальності до стадії виконання покарання, а, наприклад, організаційна і просторова структура ОУВП є способом відображення закономірного зв'язку між складовими елементами діяльності з виконання покарань. Відтворюючи взаєморозташування і зв'язок складових частин діяльності ОУВП, структура ОУВП, крім всього іншого, втілює в собі послідовність етапів, стадій у розвитку діяльності з виконання покарань, як двоєдиного процесу виконання-відбування покарання, що є проміжною ланкою між метою виконання покарання і результатом.

Мета виконання покарання і діяльність адміністрації ОУВП є співвідносними категоріями, що виражають діалектичний характер процесу виконання покарання. Як можливість мета виконання покарання в діяльності адміністрації ОУВП перетворюється в дійсність, стає процесом виконання покарання. Розвиток можливості в дійсність, тобто перетворення мети кари в процес виконання покарання залежить від матеріально-предметних обставин, від умов, у яких протікає діяльність адміністрації ОУВП, від структури КВС.

Варто звернути увагу на те, що в основі уявлення про діяльність з виконання покарань як про систему лежить не стільки пізнання її внутрішньої побудови, констатація обов'язкових для системи компонентів, не матеріально-предметні умови діяльності ОУВП, скільки двоєдиний процес виконання-відбування покарань, що визначає обличчя об'єкта діяльності, її специфіку, своєрідність і завдає їй цілісність.

Якщо з діяльності ОУВП подумки вилучити здійснювані у КВС процеси виконання чи відбування покарань, то від діяльності ОУВП узагалі нічого не залишиться. Це ж можна виразити й інакше: коли в КВС розгортаються конкретні процеси виконання-відбування покарання, то з боку їхнього відношення до об'єкта діяльності вони і є діяльність з виконання покарання, з іншого ж боку, як підпорядковані меті виконання покарання, меті кари, дії адміністрації ОУВП і поведінка засуджених, що є зовнішніми проявами діяльності, виявляють себе як процеси виконання-відбування покарання. При цьому процес виконання-відбування покарання, як дійсність, є більш багатим, насиченим, конкретним поняттям, чим оформлене як мета покарання уявлення про кару, оскільки діяльність ОУВП - це дійсність у широкому сенсі, це об'єктивна реальність зі своїми просторовими і тимчасовими характеристиками, що відрізняється в залежності від спрямованості розмаїтістю предметів і процесів діяльності.

Процес виконання і процес відбування являють собою сукупність дій, необхідних для здійснення покарання, тому що саме процесуальність як спосіб існування об'єкта створює його внутрішню диференційованість, а замкнутість процесу на себе робить цю диференційованість стійкою - завдяки постійним повторенням самого процесу [14. - С. 44].

Хоча діяльність ОУВП характеризується не одним, а низкою різних процесів, що відображають різноспрямованість ОУВП у їхньому нинішнім виді, однак, з декількох напрямків діяльності ОУВП діяльність з виконання покарань, є основним, визначальним у даній сукупності процесом, що домінує та підпорядковує собі всі інші, займаючи панівні позиції над ними.

Необхідність кримінально-виконавчої діяльності, урегульованої кримінально-виконавчим законодавством, обумовлена необхідністю реалізації санкцій кримінально-правових норм у формі їхнього застосування. Реалізація норм кримінально-виконавчого законодавства можлива шляхом виконання і відбування покарань.

Виконання покарання - це завжди активна діяльність, що полягає у застосуванні адміністрацією норм кримінально-виконавчого законодавства як спеціально уповноваженим на це суб'єктом екзекутивної діяльності, наділеним державно-владними повноваженнями. На відміну від виконання покарання, відбування покарання полягає в дотриманні засудженими норм кримінально-виконавчого законодавства, що можливо як в активній формі (наприклад, при добровільній сплаті штрафу), так і в пасивній формі (стримування від здійснення дій, запропонованих кримінально-виконавчим законодавством).

Виконання-відбування покарання виступає як специфічна парна правова категорія, що є вузловим моментом логічної структури діяльності ОУВП. Звернувши увагу на те, що парність характерна для всіх явищ і процесів об'єктивного світу, А.М. Васильєв вважає, що розгляд у складі понятійного апарата будь-якої науки певних категорій і понять як парних уже само по собі відображає діалектику відносин між явищами, що виражаються і досліджуються, прокладає дорогу для з'ясування зв'язків між їх протилежними сторонами, відкриває шлях пізнання закону їх взаємодії і єдності [5. - С. 241]. Виконання і відбування покарання, будучи парними категоріями, виявляються як співвідносні поняття, що є протилежними сторонами здійснення правообмежень, властивих покаранням, які відображають сутність реалізації кари, позитивні і негативні сторони єдиного процесу виконання-відбування покарання як об'єкта діяльності ОУВП. Пізнання виконання і відбування покарання дозволяє здійснити реальну дефініцію «об'єкт екзекутивної діяльності ОУВП», де ці парні категорії сприймаються як супідрядні поняття, де відбування входить у зміст виконання і сприймається як таке, що дозволяє логічно розкрити в єдиному понятті сутність реалізації кари.

У зв'язку з цим, видається, що саме з дослідження двоєдиного процесу виконання-відбування покарання необхідно починати характеристику діяльності з виконання покарань і тимчасово залишити всі інші елементи діяльності з виконання покарань осторонь.

Об'єкт екзекутивної діяльності ОУВП виступає в двох іпостасях - у процесі виконання і процесі відбування покарання, однак, відмінність у ньому виконання покарання як істотного від відбування покарання як несуттєвого не абсолютна, а відносна.

Виконання і відбування покарання - дві сторони дійсності - практичної діяльності ОУВП. У другому підрозділі першого розділу вже зверталася увага на те, що діяльність ОУВП у нинішньому її виді, узагалі ж, являє собою єдність сутності і явища, внутрішнього і зовнішнього, необхідного і випадкового. Розвиваючи це судження, варто сказати, що якщо процес виконання покарання в діяльності адміністрації ОУВП характеризується необхідністю, то процес відбування покарання засудженими - це відносна випадковість. Механізм виконання покарання, як сукупність станів і процесів КВС носить необхідний, цілком визначений характер. Поява в сфері її функціонування того чи іншого засуджених носить відносно випадковий характер, визначений наявністю ряду факторів (суспільна небезпека зробленого діяння, суспільна небезпека особистості, вид і розмір покарання, наявність обтяжуючих чи пом'якшуючих відповідальність обставин і т. ін.). Ці «випадковості» надають індивідуального вигляду процесам виконання-відбування покарання. Без випадків природні і суспільні процеси виступали б як фатально визначені [104. - С. 106], а діяльність із виконання покарань мала б містичний вигляд.

Найбільш розповсюджене співвідношення між виконанням і відбуванням покарання, як варіант реалізації методу сходження від абстрактного до конкретного, має місце коли виконання покарання виступає в ролі як би загального процесу, що задає рамки відбуванню покарання, хоча виконання покарання одночасно є і специфічним процесом, що здійснюється поряд з відбуванням, а оскільки ці процеси збігаються один з одним у часі, то вони зливаються.

Можна стверджувати, що властиве діяльності ОУВП внутрішнє протиріччя, яке міститься в об'єкті діяльності, у процесі виконання-відбування покарання є джерелом розвитку діяльності з реалізації кари.

Уведення поняття «виконання покарання» для процесуальної характеристики об'єкта діяльності з виконання покарань припускає, що визначення його відмітних властивостей з необхідністю взаємопов’язано з описом якостей, властивих і процесу відбування покарання в його специфічній визначеності.

У процесі виконання-відбування покарання, що є безсумнівною єдністю, не викликає утруднень вичленувати складові його дві сторони, які утворюють властивість, якість об'єкта діяльності ОУВП, що обумовлено цим цілісним відношенням, не існує крім нього. У діяльності ОУВП процес виконання і кореспондуючий йому процес відбування покарання знаходяться в кореляції¹⁾, характеризуються своїм співвідношенням одночасно, і як обумовлене і як зумовлююче.

Виконання і відбування покарання мають різну значимість. Виконання покарання визначає загальний характер конкретного процесу відбування покарання, границі правообмежень засуджених. Мінливість же співвідношення між виконанням і відбуванням покарань залежить від додаткових факторів.

Виконання покарання не може відбутися без відповідного йому процесу відбування покарання. Причому у своїй обумовленості як виконання, так і відбування покарання, будучи елементами системи діяльності ОУВП, виконують певну функцію, мають своє призначення.

Виконання і відбування покарання як моменти, окремі сторони єдиного об'єкта діяльності ОУВП є типовим зразком системної диференціації, причому їхній зміст завжди визначається цілісним відношенням, у яке вони включені. Процес виконання і процес відбування не можуть існувати самі по собі. Виконання покарання можливо остільки, оскільки здійснюється відбування покарання, і навпаки. Виконання і відбування покарання існують у їхній кількісній і якісній визначеності, знаходячись, як уже було сказано, у відношенні кореляції між собою, тобто вони є співвідносні, погоджені, взаємозалежні. Єдність і співвідносність виконання і відбування покарання не тільки дають можливість стверджувати, що наукове пояснення першого викликає необхідність аналізу другого і навпаки, але і вимагає визначати їх одне через одного. Процес виконання покарання потрібно вивчати в єдності з процесом відбування. Але що означає вивчати їх у єдності? Для конкретно-правового дослідження це питання видається доволі складним. Проблема виконання-відбування покарання має для КВП зовсім конкретний і найвищою мірою діловий зміст. Проблема ця є насамперед методологічною, її вирішення вимагає конкретно-правового дослідження, аналізу, що проникає в процес і результат екзекутивної діяльності ОУВП.

Виконання-відбування покарання відрізняються конкретністю, тобто це реально існуючий об'єкт екзекутивної діяльності ОУВП, цілісне утворення у внутрішній сутнісній єдності всіх його сторін, зв'язків і відносин, єдине ціле у всіх його окремих і особливих проявах. Відображення цього конкретного у пізнанні, у науці КВП є відтворенням об'єктивної конкретності діяльності ОУВП у цілісній системі теоретичних знань.

Об'єкт екзекутивної діяльності ОУВП як фрагмент дійсності не є деяким застиглим утворенням. Діалектичний підхід вимагає всі об'єкти розглядати в русі. Тому поняття «об'єкт» і «процес» співвідносні. Якщо процес є деякий якісно визначений тип руху, то всякий об'єкт є процесуальним [14. - С. 43]. От чому об'єкт діяльності з виконання покарань - це і є процес виконання-відбування покарання. При цьому, коли говориться про об'єкт, мається на увазі момент стійкості у визначеному об'єктивно, існуючому якісно, специфічному процесі. Коли ж говориться про процес мається на увазі момент мінливості у визначеному якісно специфічному об'єкті [14. - С. 43].

Характеристика процесів виконання-відбування покарання як самостійного елемента діяльності з виконання покарань, не повинна привести до положення, коли висвітлення процесів виконання-відбування покарання як об'єкта залишить поза сферою уваги дослідника власне сам об'єкт як елемент діяльності з виконання покарань. Процеси виконання-відбування покарання є з'єднанням, сукупністю станів об'єкта діяльності в їхніх взаємозв'язках, взаємозумовленості, способі відносин взаємної залежності між складовими частинами об'єкта. Такий підхід, тобто структурне зображення об'єкта діяльності з виконання покарань повинний відповідати, з одного боку, відображенню динаміки процесів виконання-відбування покарання в їхньому розвитку, зміні під впливом детермінуючих їх факторів, а, з іншого боку, зображення, опис, позначення об'єкта діяльності з виконання покарань як першооснови, об'єктивної реальності вимагає з'єднання процесів виконання-відбування покарання з матеріально-предметними умовами діяльності ОУВП. Тому обмежитися характеристикою (дослідженням) процесу виконання-відбування покарання явно недостатньо, щоб мати уявлення про діяльність із виконання покарань як про систему, щоб дати повний і практично значимий опис досліджуваного системного об'єкта. Неодмінною умовою існування будь-якої системи є матеріал. Саме процес і матеріал створюють те вихідне протиставлення, на основі якого і навколо якого здійснюється потім системний аналіз і створюються його основні категорії [176. - С. 255].

Разом з тим, проникнення в сутність процесу виконання-відбування покарання, розкриття механізмів цих процесів вимагає на першому етапі дослідження їхнього відділення, розмежування, умовного відокремлення від матеріально-предметних умов діяльності ОУВП. Однак потім цілісне уявлення про діяльність ОУВП, системний підхід для одержання досить повного знання, розуміння екзекутивної діяльності надалі викликає необхідність наступної структурно-функціональної характеристики діяльності з виконання покарань, що дозволяє зібрати компоненти діяльності в єдине ціле, з'єднати їх разом, накласти процеси виконання-відбування покарання на матеріально-предметні умови.

Діяльність ОУВП є системою остільки, оскільки вона містить у собі бінарний процес виконання-відбування покарання, протиріччя, у якому маються дві сторони, що як передбачають, так і заперечують одна одну.

Двоєдиний процес виконання-відбування покарання є джерелом саморозвитку, саморуху об'єкта діяльності з виконання покарання, оскільки йому іманентно притаманна боротьба двох протилежностей - процесу виконання і процесу відбування покарання. Разом з тим, розуміння об'єкта діяльності ОУВП як суперечливого в собі бінарного процесу виконання-відбування покарання дозволяє мати уявлення про діяльність ОУВП як про цілісне, внутрішньо суперечливе утворення. Процесуальне розуміння об'єкта діяльності ОУВП стає можливим при вичленовуванні процесу виконання і процесу відбування покарання. Взаємна обумовленість виконання і відбування покарання робить об'єкт діяльності ОУВП у його протиріччі самодостатнім утворенням. Саме взаємозумовленість процесів виконання і відбування покарання виступає як міра цілісності об'єкта діяльності ОУВП.

Діяльність ОУВП як система, є не однорідним, а внутрішньо розчленованим цілим. Процесуальний підхід до визначення об'єкта діяльності ОУВП, дозволяє розглядати процес виконання і процес відбування покарання як протилежні сторони об'єкта, що взаємно передбачають і взаємно заперечують одна одну. Виділення і характеристика процесу виконання і процесу відбування покарання є першим рівнем членування системи діяльності ОУВП.

Виділення доцільних процесів виконання і відбування покарання в якості складових змісту діяльності адміністрації ОУВП і поведінки засуджених, природно порушує питання про поєднуючі їх внутрішні відносини. Діяльність адміністрації ОУВП аж ніяк не є адитивним процесом, що складається із суми дій, здійснюваних при реалізації кари. Тому дії адміністрації ОУВП із реалізації кари і поведінка засуджених, що характеризується як відбування покарання - це не особливі окремості, що включаються до складу діяльності з виконання покарань.

У філософії є судження, що невід'ємною властивістю структури всякого об'єкта і процеса є його внутрішні протилежності. Отже такому явищу, як бінарний, двоєдиний процес «виконання-відбування» покарання, що характеризується внутрішньою суперечливістю, також властиві свої специфічні протиріччя, які можна розкрити конкретним аналізом. Суперечливість процесу «виконання-відбування» покарання об'єктивно детермінована, оскільки кожне явище є єдністю протилежностей. Можна сказати, що об'єкт (процес) виконання покарання й об'єкт (процес) відбування покарання є внутрішніми протилежними сторонами, тенденціями, які визначають напрямки розвитку бінарного, дуалістичного процесу виконання-відбування покарання. При розкритті поняття об'єкта виконання-відбування покарання важливо врахувати характер зв'язку і взаємодії між цими протилежностями, їхню структуру. У єдиному, цілому процесі виконання-відбування покарання як виконання, так і відбування, що є сторонами єдиного цілого, існують остільки, оскільки існує інша, протилежна їй сторона. Як аверс і реверс, що є двома сторонами однієї медалі, виконання і відбування покарання, які утворюють протилежність, не просто співіснують поруч, а взаємопороджують і взаємозумовлюють одне одного. Разом з тим, виконання і відбування покарання, як дві сторони протилежності, мають різну значимість. Відбування покарання існує в межах виконання покарання і підкоряється йому. Діяльність з виконання покарання визначає загальний характер відбування покарання, границі його прояву. Однак, відбування покарання не є пасивним вираженням виконання покарання, воно впливає на процес виконання покарання, ускладнюючи, прискорюючи або сповільнюючи його.

Відбування покарання, зв'язане з його виконанням, виступає безпосередньою формою прояву і доповнення виконання покарання. Фактори, що детермінують, породжують відбування покарання, доповнюють головні фактори, які породжують виконання, і надають виконанню покарання своєрідності, даний конкретний вид. Діяльність адміністрації ОУВП із реалізації кари розгортається в конкретних умовах, при наявності певних обставин, що характеризують і процес відбування покарання.

Виконання покарання містить у неявному виді відбування як свою протилежність, розкриває через нього свою природу і, навпаки, відбування покарання містить виконання як свою протилежність, розкриває через нього свої особливості, існує остільки, оскільки існує виконання, є реальністю лише стосовно виконання. І виконання, і відбування покарання виступають взаємно мірами одне одного, оскільки не існує ні чистого виконання, ні чистого відбування покарання.

Однак роздвоєність об'єкта діяльності адміністрації ОУВП на виконання і відбування не означає зовнішнього відношення між протилежностями. Для єдиного процесу виконання-відбування покарання характерно взаємопокладання, взаємозумовленість, взаємопроникнення протилежних сторін, властивостей, тенденцій розвитку. Маючи однаковий обсяг, але різний зміст поняття «виконання покарання» і «відбування покарання» є еквіполентними, тобто в однаковій мірі значимими.

Виконання і відбування покарання як сторони єдиного цілого процесу, що є протилежностями, не тільки знаходяться у взаємозв'язку, але одночасно і взаємовиключають, взаємовідштовхують одне одного. Виявляється це в конфліктних відносинах між адміністрацією ОУВП і засудженими, у протистоянні суб'єктів виконання і відбування покарання.

На наявність украй запеклої конфронтації між засудженими і представниками адміністрації ОУВП неодноразово зверталася увага в літературі. Так, А.П. Сєверов, що побачив цю проблему трохи однобічно і не провів розмежування між причинами й умовами такої конфронтації, вважає, що в основі існуючих протиріч лежать не тільки причини, зв'язані з особливостями особистості і середовища засуджених (деліквентні соціальні установки, вороже сприйняття співробітників органів внутрішніх справ, акцентуації і патології характеру, важкі психічні стани, викликані нагромадженням афективної депревації в зв'язку з дефіцитом повноцінного людського спілкування, «втрати особистості», унаслідок розриву звичних соціальних зв'язків і ін.), але і педагогічно неспроможними діями представників адміністрації (брутальність, фамільярність, упередженість, обмеження особистої гідності, шантаж, порушення законності, розходження між словом і ділом й ін.) [148. - С. 89-90]. У зв'язку з цим видається, що наукове пізнання, яке відображає сутність застосування покарання не може обмежуватися вказівкою на міжособистісну конфронтацію, а насамперед повинно ідеально відтворювати суперечливу структуру процесу виконання-відбування покарання. Разом з тим, абстрактна констатація дуалізму процесу виконання-відбування покарання недостатня - потрібний конкретний аналіз їхніх зв'язків у відповідних межах, обумовлених потребами практики виконання покарання, щоб знайти різні способи теоретичного вирішення виявленої полярності. Завдання дослідника полягає не у винаході штучних шляхів і технічних засобів розв’язання, збереження або усунення реально існуючих протиріч. Наукове дослідження повинне просліджувати, як протиріччя самі розв’язуються в реальній дійсності. Там, де відома тенденція і форма майбутнього розв’язання, практичне ставлення до них полягає в сприянні цим процесам [177]¹⁾. Як видається, саме на пом'якшення конфронтації між засудженими й адміністрацією спрямовані заходи, проведені в Російській Федерації по реформуванню КВС. Так, на усунення ворожого сприйняття засудженими співробітників органів внутрішніх справ була спрямована передача КВС у відання Міністерства юстиції. На усунення дефіциту повноцінного людського спілкування, що приводить до нагромадження афективної депревації, спрямоване не тільки надання засудженим побачень з родичами й іншими особами, але і можливість засуджених, що відбувають покарання в колонії-поселенні, у порядку заохочення проводити за межами колонії-поселення вихідні і святкові дні (ч. 2 ст. 113 КВК РФ) чи ж надання права засудженим до позбавлення волі у виховних колоніях відвідувати в порядку заохочення культурно-видовищні і спортивні заходи за межами виховної колонії, крім того і надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків, осіб, їх що заміняють, чи інших близьких родичів (ст. 134 КВК РФ), а також виїзди засуджених за межі виправних установ, не тільки в зв'язку з винятковими особистими обставинами, але і для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування засудженого після звільнення, на час щорічної оплачуваної відпустки, а засудженим жінкам - для влаштування дітей у родичів чи у дитячому будинку або ж для побачення з неповнолітніми дітьми-інвалідами (ст. 97 КВК РФ).

На тлі цих можливостей видається трохи надуманою і відірваною від реалій виконання покарань пропозиція впровадити в кримінально-виконавчий процес педагогіку співробітництва між адміністрацією ОУВП і засудженими [149. - С. 4] чи ж реалізувати психологічну концепцію «співучасного виправлення особистості засудженого», відповідно до якої у межах соціально гуманного середовища і співучасного характеру взаємодії персоналу установи з засудженими і їх між собою, а також під впливом виправних програм у осіб, що відбувають покарання, може відбуватися трансформація в мотиваційно-змістовній сфері особистості і виявлятися суб'єктивна активність у позитивній самозміні [109. - C. 207]. На мій погляд, дані пропозиції навряд чи можна приймати беззастережно, оскільки наявність протиріч між суб'єктом виконання покарання і суб'єктом відбування покарання, між поміщенням особи в негативне соціально-психологічне середовище, що, як показало проведене нами анкетування, на думку переважної більшості позбавлених волі сприймається ними як небезпечне, і побажання засудженим виявляти при цьому активність у процесі виправлення, навряд чи зможуть привести до шуканого результату. Як видається, здійснення різних виправних програм, вироблених пенітенціарними психологами, можливе в порядку експерименту для з'ясування їхньої ефективності. Але, усе-таки, краще буде, якщо пропоновані експерименти будуть проводитися не суб'єктами, а учасниками діяльності з виконання покарань, поза, власне, процесом виконання-відбування покарання, у психолого-педагогічній діяльності, а головне – не за рахунок державного бюджету.