2.2.2. К р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч і п р а в о в і д н о с и н и я к ф о р м а к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о ї д і я л ь н о с т і.
Проблема з'ясування співвідношення правовідносин і юридичної діяльності – це завдання, потреба розв’зання якого виникла аж ніяк не сьогодні. Звертання до літературних джерел показує, що дане питання одержувало своє висвітлення в роботах досить великого числа авторів.
І це, за умови, що у вітчизняній правовій науці був період, коли з позицій історичного матеріалізму правовідносини, як правило, відривалися від юридичної діяльності й абсолютизувалися деякими науковцями, що перетворили їх у самодостатню цінність радянського права, основну його категорію [164][1]). Треба сказати, що у філософській літературі еволюція наукового пізнання привела до того, що загальноприйнятим стало судження, відповідно до якого діяльність і суспільні відносини співвідносяться між собою як зміст і форма. Прихильники ж фетишизації правовідносин недооцінювали той незаперечний факт, що і між юридичною діяльністю і правовідносинами існує це ж співвідношення змісту і форми, де ведучою стороною, усе-таки, є саме юридична діяльність. Разом з тим, треба віддати належне тому, що ще в 60-і роки окремі автори, трохи випереджаючи свій час, закликали досліджувати юридичну діяльність поряд із правовідносинами. Зокрема, П.С. Елькінд прийшла до висновку, що співвідношення між кримінально-процесуальною діяльністю і кримінально-процесуальними правовідносинами – співвідношення не між істотно різними чи один одного поглинаючими явищами, а між такими, які, знаходячись у причинній, взаємозумовлюючій залежності і у взаємопроникненні, зберігають стосовно одне до другого певну самостійність. От чому інтереси наукового і практичного характеру визначають доцільність як взаємозалежного, так і роздільного їхнього вивчення [114. – С. 28] . Однак, перш ніж ці побажання змогли реалізуватися, пройшло майже чверть століття. Лише наприкінці 80-х років, коли з’явилася можливість відійти від ортодоксальних марксистських догм, В.Н. Карташов зміг здійснити фундаментальне дослідження юридичної діяльності, указавши, зокрема, на те, що в співвідношенні юридичної діяльності і правовідносин останні виступають і як передумова, й у виді засобу, і як мета, і результат діяльності уповноважених суб'єктів [136. – C.34].При визначенні меж належної поведінки і діяльності суб'єктів права правовідносини мають властивість вносити елементи урегульованості і порядку в суспільну практику [157. – C.41]. Цим же якостям відповідає і правове регулювання діяльності ОУВП.
Як уже було сказано, у пункті 14 статті 92 Конституції України йдеться про те, що винятково законами України визначається діяльність органів і установ виконання покарань. Разом з тим, те, що на сьогодні відносини, які виникають у сфері виконання покарань, урегульовані ВТК України і деякими іншими нормативними актами, зовсім не означає, що результатом їхньої урегульованості є винятково кримінально-виконавчі правовідносини.
В ОУВП здійснюються різноманітні види діяльностей. Так, стосовно до ВТУ професор В.І. Селіверстов вважає за можливе виділити діяльність адміністрації в сфері забезпечення режиму виконання-відбування покарання, діяльність персоналу по залученню засуджених до праці, виробничо-господарську і фінансову діяльність, соціально-педагогічну діяльність, що включає в себе проведення виховної роботи і навчання засуджених, діяльність по їх матеріально-побутовому забезпеченню і медичному обслуговуванню [15. - C. 362]. Характерно, що кожному з зазначених видів діяльності, що розгортаються у ВТУ, через урегульованість їх нормами права, відповідають певні правовідносини, які є відповідної формою цієї діяльності. Суспільні відносини не тільки породжені людською діяльністю, але й є обов’язковою формою (чи способом) здійснення будь-якої діяльності людей. Без цих форм, без суспільних відносин, людська діяльність не може бути ніде і ніколи [165]1).
Серед напрямків діяльності органів і установ виконання покарань, які вирізняються складністю та різноманіттям, визначальне, керівне та вирішальне значення повинне належати кримінально-виконавчій діяльності, у якій, власне і здійснюється виконання-відбування покарання.
Саме в кримінально-виконавчій діяльності, що є реалізацією обмежень прав і свобод засуджених, котрим надані реальні можливості визначених законодавством форм поведінки, забезпечених юридичними обов'язками адміністрації органів і установ виконання покарань, виникають кримінально-виконавчі правовідносини. Разом з тим, зараз, до прийняття Кримінально-виконавчого кодексу, говорити про існування кримінально-виконавчих правовідносин у власному сенсі, тобто у вузькому розумінні правовідносин, яке вироблено в загальній теорії права [157. – C.225], говорити ще рано. Особливо це стосується відносин, що виникають при виконанні позбавлення волі, виправних робіт, направлення в дисциплінарний батальйон. Обумовлено це тим, що характерною рисою ВТК України є закріплення необхідності сполучити виконання покарання з виправно-трудовим впливом. Дана особливість властива і Положенню про дисциплінарний батальйон, затвердженому Указом Президента України 5 квітня 1994 р., № 139/94. Тому на сьогодні наслідком правового регулювання відносин у сфері виконання зазначених покарань є надання домінуючого положення виправно-трудовим правовідносинам. Зумовлюється це тим, що виправно-трудовий характер надається тому чи іншому правовідношенню насамперед наявністю в якості однієї зі сторін правовідносини, особи, що підлягає виправно-трудовому впливу [141. – C.7] .На мою думку, лише зі створенням кримінально-виконавчого законодавства, а вірніше тоді, коли вимоги, що мають міститися в кримінально-виконавчому законодавстві, будуть втілені в практичній діяльності органів і установ виконання покарань, у відносинах між адміністрацією і засудженими, на які вони, власне, і будуть зорієнтовані, ці відносини оформляться як кримінально-виконавчі правовідносини. Поза реальною кримінально-виконавчою діяльністю, що виражає зміст виконання конкретного покарання, не буде і її форми, змодельованої у нормах кримінально-виконавчого права, не буде і безпосереднього правового впливу на відносини, що виникають у процесі виконання-відбування покарання.
Норми кримінально-виконавчого права будуть покликані регулювати взаємодію суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин з реалізації їхніх прав і обов'язків відповідно до передбачуваної моделі кримінально-виконавчої діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань і зразка поведінки засуджених. Однак права й обов'язки суб'єктів кримінально-виконавчої діяльності без співвіднесення їх з реальною кримінально-виконавчою діяльністю можуть так і залишитися як своєрідний еталон. Щоб перетворити закладену в правових нормах можливість у дійсність необхідний певний механізм. Здається, що діяльність органів і установ виконання покарань, урегульована законодавством, саме і являє собою той своєрідний механізм, який перетворює закладений у нормах закону потенціал, адресований діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань і поведінці засуджених і визначає умови перетворення заходів державного впливу, характер і зміст покарання, у кримінально-виконавчі правовідносини.
Розвиток законодавчого процесу дає наочні свідчення того, що в недалекому майбутньому діяльність адміністрації органів і установ виконання покарань і поведінка засуджених будуть урегульовані саме нормами кримінально-виконавчого законодавства. Відображаючи зв'язок між суб'єктами виконання і відбування покарання, вони можуть бути сформульовані насамперед як повноваження адміністрації і суб'єктивні права та юридичні обов'язки засуджених. Таким чином, правова форма кримінально-виконавчої діяльності буде невіддільна від реальних відносин, що виникають у процесі виконання-відбування покарань. Кримінально-виконавчі правовідносини можна відокремити від урегульованої нормами кримінально-виконавчого права кримінально-виконавчої діяльності лише в абстракції.
Єдність кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин характеризується їхнім взаємопроникненням, спільністю таких структурних елементів як об'єкт і суб'єкти. Породжені в ході кримінально-виконавчої діяльності кримінально-виконавчі правовідносини є продуктом кримінально-виконавчої діяльності, певним її аспектом.
У співвідношенні кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин як взаємозв'язку змісту і форми представлена єдність двоєдиного процесу виконання-відбування покарання. При цьому кримінально-виконавчі правовідносини виступають способом існування і вираження кримінально-виконавчої діяльності. У взаємозв’зку кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин кримінально-виконавча діяльність охоплює систему стійких зв'язків у взаємодії суб'єкта виконання і суб'єкта відбування покарання. Кримінально-виконавчі правовідносини – це організація і результат стійкої взаємодії між адміністрацією органів і установ виконання покарань і засудженими як суб'єктами кримінально-виконавчої діяльності. У цій взаємодії визначальною тенденцією кримінально-виконавчої діяльності є тенденція мінливості, а визначальною тенденцією кримінально-виконавчих правовідносин – тенденція стійкості.
Кримінально-виконавча діяльність і кримінально-виконавчі правовідносини співвідносяться між собою не тільки як різні, але і як протилежні моменти реалізації кари. При цьому сам поділ застосування державного примусу на кримінально-виконавчу діяльність і кримінально-виконавчі правовідносини можливий тільки в межах їхньої нерозривної єдності. Між кримінально-виконавчою діяльністю і кримінально-виконавчими правовідносинами існує лише внутрішнє розчленовування. При реалізації кари кримінально-виконавча діяльність і кримінально-виконавчі правовідносини невіддільні одне від другого. Кримінально-виконавчі правовідносини не є чимось зовнішнім, накладеним на кримінально-виконавчу діяльність у результаті її правового регулювання. Як спосіб взаємозв'язку суб'єктів виконання і відбування покарання, наділених відповідними правами й обов'язками, кримінально-виконавчі правовідносини є внутрішнім моментом кримінально-виконавчої діяльності. Одночасно як спосіб зв'язку кримінально-виконавчої діяльності з кримінально-процесуальною діяльністю кримінально-виконавчі правовідносини представляють процес виконання покарання зовні, хоча й у рамках кримінально-правових відносин.
Кримінально-виконавчі правовідносини, змістом яких є суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів виконання і суб'єктів відбування покарань, виступають способом організації процесу виконання-відбування покарання, що дозволяє відмежувати його від виконання вироку.У зв'язку з цим не можна не звернути увагу на те, що для характеристики кримінально-виконавчих правовідносин досить вагоме значення має встановлення моменту їхнього виникнення. Це обумовлюється необхідністю з'ясування питання про співвідношення виконання вироку і виконання покарання, матеріальних і процесуальних правовідносин, змісту і форми.
Кримінально-виконавчі правовідносини, так само як і кримінально-процесуальні правовідносини є похідними від кримінально-правових відносин і співвідносяться з ними як форма і зміст. Кримінально-правові відносини, як стрижень усіх правовідносин, що виникають на різних стадіях кримінальної відповідальності, не змінюючи свою юридичну природу, можуть змінювати свою форму. Якщо спочатку вони виражаються у формі кримінально-процесуальних правовідносин, то в наступному вони трансформуються в кримінально-виконавчі правовідносини. Зовні це має прояв як звертання вироку до виконання, що призводить до зміни правового статусу особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, бо з моменту набрання вироком законної сили замість підсудного з'являється засуджений як суб'єкт кримінально-виконавчих правовідносин. Однак, незважаючи на ці метаморфози, кримінально-виконавчі правовідносини, як це справедливо було визнано цілою когортою авторів (А.Л. Ривлін, І.М. Даньшин, Ю.В. Бишлевський, А.І. Марцев, Є.Я. Мотовіловкер), не припиняють свого існування, не підмінюються кримінально-процесуальними чи кримінально-виконавчими правовідносинами, а існують паралельно, поряд з ними. У зв'язку з цим варто підкреслити, що звертання вироку до виконання є тією юридичною дією, що одночасно виступає правозупиняючим фактом у кримінально-процесуальних правовідносинах і правостворюючим фактом у кримінально-виконавчих правовідносинах.
Однак, незважаючи на очевидну значимість звертання вироку до виконання як обставини, що служить підставою для виникнення кримінально-виконавчих правовідносин, деякі автори стверджують, що юридичним фактом, який викликає до життя кримінально-виконавчі правовідносини, є здійснення особою злочину і постанова судом вироку [120. – C.161]. Як здається, така думка є хибною, оскільки здійснення особою злочину є тим юридичним фактом, що породжує кримінальні правовідносини, а постанова судом вироку – це юридична дія, що не виходить за межі процесуальних правовідносин.
Таким чином, юридичним фактом, що породжує кримінально-виконавчі правовідносини, є саме звертання до виконання обвинувального вироку, що вступив у законну силу. Кримінально-виконавчі правовідносини можуть виникнути між представниками адміністрації органів і установ виконання покарань і засудженими, що відбувають покарання, лише після звертання вироку до виконання у встановленому кримінально-процесуальним законодавством порядку. Початковим моментом виникнення кримінально-виконавчих правовідносин є одержання адміністрацією органів і установ виконання покарань копії вироку, що набрав чинності, і розпорядження судді про виконання вироку. Після цього включається механізм реалізації норм кримінально-виконавчого права: особа, що була раніше учасником кримінально-процесуальних правовідносин, перестає бути підсудним і здобуває статус засудженого – суб'єкта кримінально-виконавчих правовідносин із відповідним правовим положенням. З цього часу й в адміністрації органів і установ виконання покарань як суб'єкта кримінально-виконавчої діяльності виникає комплекс прав і обов'язків по здійсненню кари у відношенні засудженого [15. – C.48]. Звертання вироку до виконання є тією правовою дією, що приводить до виникнення в суб'єктів виконання і відбування покарань взаємних прав і обов'язків, кримінально-виконавчих правовідносин. Припинення ж кримінально-виконавчої діяльності, тобто завершення процесу виконання-відбування покарання, приводить і до припинення кримінально-виконавчих правовідносин.
Кримінально-виконавчі правовідносини визначають порядок здійснення процесу виконання-відбування покарання. Урегульована нормами кримінально-виконавчого законодавства, кримінально-виконавча діяльність не зможе здійснюватися без кримінально-виконавчих правовідносин, також як і кримінально-виконавчі правовідносини, що представляють собою взаємодію суб'єктів виконання і відбування покарання, не зможуть виникнути без реальної кримінально-виконавчої діяльності. Урегульованість кримінально-виконавчої діяльності нормами кримінально-виконавчого права означає, що кримінально-виконавчі правовідносини притаманні цій діяльності. З іншого боку організація взаємодії суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин є в той же час організацією зв'язку між суб'єктами виконання і суб'єктами відбування покарання як між структурними елементами кримінально-виконавчої діяльності. У результаті цього можна стверджувати, що кримінально-виконавча діяльність вбирається у форму кримінально-виконавчих правовідносин.
У єдності кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин визначальну роль виконує, все таки, кримінально-виконавча діяльність. Сама поява кримінально-виконавчих правовідносин, їхні особливості обумовлені кримінально-виконавчою діяльністю. Разом з тим, те, що кримінально-виконавчі правовідносини в співвідношенні з кримінально-виконавчою діяльністю відіграють в певному сенсі підпорядковану на перший погляд роль зовсім не означає їх абсолютну, повну і безроздільну залежність від кримінально-виконавчої діяльності. Більш того, можна стверджувати, що кримінально-виконавчі правовідносини мають навіть деяку незалежність від кримінально-виконавчої діяльності, активно впливаючи на неї, додаючи їй необхідну завершеність, повноту і цілісність.
Як протилежності кримінально-виконавча діяльність і кримінально-виконавчі правовідносини не тільки обумовлюють, але і взаємовиключають одне одного. Взаємодія кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин є внутрішнім джерелом процесу виконання-відбування покарання. Тому співвідношення кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин навряд чи варто розуміти спрощено як залежність вторинного від первинного, виходити з того, що кримінально-виконавча діяльність як причина має своїм наслідком кримінально-виконавчі правовідносини, що спочатку здійснюється кримінально-виконавча діяльність, а потім виникають кримінально-виконавчі правовідносини. Кримінально-виконавча діяльність і кримінально-виконавчі правовідносини не можуть існувати самі по собі, у відриві одне від іншого, вони не тільки взаємозалежні, але і виступають як обов'язкові сторони, моменти практики виконання покарань. Кримінально-виконавчі правовідносини повинні постати як результат правового регулювання діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань і поводження засуджених. При цьому кримінально-виконавчі правовідносини як урегульований юридичними нормами взаємозв'язок між суб'єктами процесу виконання-відбування покарання є не тільки результатом, продуктом кримінально-виконавчої діяльності, але і виявляються передумовою екзекутивної діяльності.
У такім співвідношенні кримінально-виконавча діяльність і кримінально-виконавчі правовідносини можуть знаходитися насамперед при виконанні конкретного, окремо узятого покарання, оскільки те чи інше покарання може виконуватися в іманентно властивій йому формі. Діяльність з виконання окремих видів покарань породжує і відповідні кримінально-виконавчі правовідносини, причому кожна з цих диференційованих кримінально-виконавчих правовідносин має свій спеціальний об'єкт – конкретний процес виконання-відбування покарання. Це значить, що кримінально-виконавчі правовідносини, що виникають, наприклад, при виконанні позбавлення волі, відрізняються від кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають при виконанні штрафу, виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, конфіскації майна і т.ін.
Кримінально-виконавчі правовідносини є формою, внутрішньо притаманною кримінально-виконавчої діяльності, її конкретною організаційною структурою, обумовленою сутнісним змістом реалізації кари на стадії виконання покарань. Оскільки кримінально-виконавча діяльність є поняттям узагальнюючим, поняттям сутності виконання покарання, то дане мною раніше сутнісне визначення кримінально-виконавчої діяльності [166]1) дозволяє побачити, що кримінально-виконавча діяльність і кримінально-виконавчі правовідносини співвідносяться між собою не стільки в аспекті «зміст-форма», скільки з позиції співвідношення їх як сутності і форми. При цьому діяльність і суспільні відносини, сутність і форма співвідносяться як підґрунтя й обґрунтоване [23. – C.7].
Категорія «кримінально-виконавча діяльність» як загальне фіксує те, що об'єктивно поєднує різні форми виконання окремих покарань у рамках деякої якісної визначеності. При характеристиці виконання покарання на рівні сутності виявляється безпосередня тотожність кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин, тобто сутності і форми виконання покарань, що у сфері застосування державного примусу розрізняються між собою як підґрунтя й обґрунтоване. Дослідження сутності виконання покарання дозволяє не тільки характеризувати екзекутивну діяльність як єдине ціле, але і дає можливість побачити перспективу розгортання сутності кримінально-виконавчої діяльності в різноманітний зміст окремих процесів виконання конкретних покарань, у різновиди кримінально-виконавчої діяльності. Обумовлені кримінально-виконавчою діяльністю як цілим, іманентні їй кримінально-виконавчі правовідносини, розгортаються в різноманіття форм прояву при виконанні окремих видів покарань.
Кримінально-виконавчі правовідносини, обумовлені діяльністю адміністрації органів і установ виконання покарань із виконання окремих видів покарань, здобувають значення форм прояву стосовно сутності виконання покарань, а саме до кримінально-виконавчої діяльності як до цілого.
Кримінально-виконавчі правовідносини як вираження значення сукупної кримінально-виконавчої діяльності виступають формою цього цілого, додаючи їй завершеності. Разом з тим, при виконанні конкретних покарань кримінально-виконавчі правовідносини виступають у якості розчленованої, диференційованої форми сукупної кримінально-виконавчої діяльності як загальний спосіб організації виконання окремих покарань. Кримінально-виконавчі правовідносини, як універсальний спосіб здійснення кримінально-виконавчої діяльності як цілого, відображають необхідні, істотні, стійкі, повторювані, загальні зв'язки між адміністрацією органів і установ виконання покарань і засудженими, що знаходяться в основі кримінально-виконавчої діяльності. Разом з тим, кримінально-виконавчі правовідносини, що виступають істотним фактором організації процесу виконання-відбування покарання, є передумовою розчленовування і співвідношення сукупної діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань.
Співвідношення кримінально-виконавчої діяльності і кримінально-виконавчих правовідносин характеризується злиттям кримінально-виконавчої діяльності як сутності виконання покарань і її форми – кримінально-виконавчих правовідносин – в органічну цілісність, причому дане сполучення в діяльності окремих органів і установ виконання покарань дозволяє бачити кримінально-виконавчу діяльність як універсально розвиту, диференційовану реалізацію кари, а обумовлені нею кримінально-виконавчі правовідносини як іманентний спосіб її вираження, організації і здійснення, як її універсальну, усеосяжну форму.