<<
>>

2.1.2. “В и к о н а н н я п о к а р а н н я” я к с у б с т а н ц і я1) д і я л ь - н о с т і о р г а н і в т а у с т а н о в в и к о н а н н я п о к а р а н ь.

У літературі з кримінального і виправно-трудового права неодноразово зверталася увага на значимість якісних і кількісних показників для визначення сутності і змісту покарань [110. - С. 18-19], [152]2). Так, В.Є. Квашис відзначив, що каральну властивість покарання, яка складає його сутність, прийнято оцінювати за якісними і кількісними ознаками, що, у свою чергу, допомагають відокремити одну від одної категорії «сутність покарання» і «зміст покарання». Кара, не конкретизована у виді змісту того чи іншого покарання - головна якість покарання в цілому і саме воно, складає його сутність.

Що ж стосується поняття «зміст покарання», то тут мова йде про кару, що властива визначеному, конкретному виду покарання» [149.- С. 11].

З урахуванням базової ролі кримінального права стосовно кримінально-виконавчого видається можливим використовувати даний методологічний підхід і як шлях пізнання сутності і змісту екзекутивної діяльності ОУВП.

Сутність процесу виконання покарань можна розкрити, рухаючись від характеристики змісту виконання покарань конкретних видів, а можна і проникаючи в сутність виконання покарання, від менш глибокої до усе більш глибокої сутності, осягаючи кару - основу виконання покарань, внутрішню єдність усіх форм процесу виконання покарань - субстанцію діяльності ОУВП.

Розгортання вихідного поняття КВП - виконання покарання, шляхом розкриття властивих процесу виконання покарання внутрішніх протиріч, конкретних модифікацій, що виявляються при виконанні покарань різних видів, через які протиріччя виконання покарання розвиваються, тих загальних структур кримінально-виконавчої діяльності, у яких відбувається рух даної субстанції (процесу виконання покарання) - усе це дозволяє показати внутрішню єдність КВС. Насправді, мова йде про завдання теоретичної реконструкції КВС на основі виявлення її субстанціональної єдності.

«Виконання покарання» - це субстанція діяльності ОУВП, тобто це та особлива реальність, що складає як би «підґрунтя» діяльності ОУВП і виступає як щось відносно стійке, головне в змісті виконання покарань і виражається в категорії сутності. Виконання покарання, як субстанція (тобто реалізація кари, як сутність екзекутивної діяльності), є вузловим пунктом внутрішнього зв'язку основних моментів, сторін діяльності ОУВП. Виконання покарань у змісті виконання окремих видів покарань виявляється як спільне, їхня універсальна характеристика.

Виконання покарання (реалізація кари) є істотним, тобто важливим, визначальним, закономірним, необхідним у діяльності ОУВП.

Проникнення в суть виконання покарання, розуміння виконання покарання як субстанції повинне відбити рух від сущого до належного. Отже, вихідний пункт руху до сутності діяльності адміністрації ОУВП полягає у виявленні субстанції, першооснови - головного, визначального серед структурних елементів екзекутивної діяльності ОУВП, що визначає формування, функціонування, спрямованість, розвиток всіх інших видів діяльності ОУВП. Прийнявши виконання покарання за вихідний початок діяльності ОУВП, як видається, можна крок за кроком відтворити в теоретичному пізнанні існуючий взаємозв'язок і інші сторони діяльності ОУВП, можна визначити місце, роль і значення кожної з них.

Отже, сутність виконання покарань виражає головне, основне, визначальне при виконанні всіх покарань, те, що обумовлено глибинними, необхідними внутрішніми зв'язками і тенденціями розвитку кримінальної відповідальності в стадію виконання покарання, яке пізнається незалежно від форм виконання покарання на рівні теоретичного мислення наукою КВП.

Збагнення сутності виконання покарання - основне завдання науки КВП. Однак її вирішення неможливе без врахування й аналізу різних форм прояву екзекутивної діяльності при виконанні покарань різних видів. Разом із тим, різні форми вираження сутності, тобто зміст виконання конкретних покарань, не можуть бути вірно осмислені без виділення їхньої субстанції, без проникнення в їхнє «підґрунтя», сутність.

У теорії покарання, поняттях КВП категорія «виконання покарання» повинна бути відображена односторонньо, у чистому, знятому виді. У цьому випадку пізнання виконання покарання, очищене від усіляких нашарувань, здійснюється логічним шляхом.

Виконання покарання як вихідне поняття, субстанція, що лежить в основі діяльності ОУВП, що відображає її сутність, є теоретичною конкретністю цієї діяльності. Виконання покарання являє собою ту первинну клітину, що лежить в основі розбудови КВС і діяльності ОУВП як її підсистеми. Виконання покарання є поняттям, що несе у собі емпіричну завантаженість і його розкриття дозволяє у подальшому створити умови для пізнання змісту діяльності з виконання покарань. Як визначеність, відображення єдиного цілого - системи діяльності ОУВП «виконання покарання», тобто субстанція, визначає сутнісні параметри діяльності з реалізації кари, задає власні ознаки КВС, що є похідними від її субстанціональної характеристики.

Діяльність з виконання покарань, що є підсистемою КВС, як і всяка інша система, володіє своєю якісною специфікою, тільки їй властивою своєрідністю, для фіксації якої і необхідно використовувати поняття «виконання покарання», що виступає в ролі субстанції, того, що лежить в основі діяльності ОУВП, що відображає її самототожність, інваріантість, симетрію, тобто властивість незмінності незалежно від форм виконання тих чи інших покарань, від змісту виконання покарань.

Закріплення «виконання покарання» як субстанціонального ядра діяльності ОУВП означає фіксацію тієї межі, далі якого пізнання в рамках КВП не йде. Зафіксувавши діяльність з виконання покарань як основу діяльності ОУВП, можна здійснити ряд конкретизацій видів цієї діяльності, які у своїй єдності дозволяють відобразити діяльність ОУВП у кінцевому рахунку повно і всебічно.

В онтологічному плані введення поняття субстанції є засобом виділення системи як такої [14. - С. 34], тобто за допомогою поняття «виконання покарання» можливо визначити внутрішні відмітні властивості, якості діяльності ОУВП з реалізації властивих тому чи іншому заходу державного примусу правообмежень. «Виконання покарання», що відображає сутність цієї діяльності, виступає прийомом, способом визначення сукупності специфічних особливостей діяльності з реалізації кари, що дозволяють відрізнити її від інших напрямків діяльності ОУВП, виступає засобом установлення зовнішніх кордонів діяльності адміністрації ОУВП як системи.

У гносеологічному аспекті поняття субстанції як би окреслює межі розгляду дійсності даною науковою дисципліною [14. - С. 34]. Отже, поняття «виконання покарання» установлює контури предмета КВП, підкреслює необхідність правового дослідження діяльності ОУВП як правоохоронних органів, що реалізують правообмеження, властиві покаранням. Завдяки введенню у якості субстанції поняття «виконання покарання», у КВП на відміну від ВТП видається можливим розглянути діяльність адміністрації ОУВП зовсім під іншим кутом зору, побачити, що зовні подібні, а, насправді, якісно різні процеси виконання-відбування покарання в різних кримінально-виконавчих системах виступають у своїй якісній відмінності.

Реалізація властивих покаранню правообмежень є атрибутом, тобто необхідною, сутнісною, а отже невід'ємною якістю діяльності ОУВП, без якої вони не мають своєї визначеності. Поняття «виконання покарання» відображає субстанцію, те, що лежить в основі діяльності ОУВП, а застосування понять «здійснення кари», «реалізація правообмежень, властивих покаранням», у свою чергу, виражає незмінну сутність цієї субстанції, дозволяє більш рельєфно, чітко, виразно відбити якісні особливості, що надають визначеності діяльності з виконання покарань.

Виділення поняття «виконання покарання» («діяльність з виконання покарань», «екзекутивна діяльність») як субстанції діяльності ОУВП тісно зв'язано з вирішенням завдання формування теоретичної конструкції КВП, з'ясування сутності діяльності ОУВП і характеристики змісту виконання окремих видів покарань. Перефразуючи відомий вираз, можна сказати, що категорія «виконання покарання» у теорії КВП є тією основною ланкою, що адекватно відображає діяльність ОУВП, розкривши яку, можна витягти з глибин пізнання і ввести в науковий обіг усю сукупність уявлень, ідей, понять, концепцій, що утворюють разом теорію КВП.

Поняття «виконання покарання» дозволяє відбити і пізнати сутність екзекутивної діяльності ОУВП, процесів виконання-відбування покарань. Уживані при цьому терміни «реалізація кари», «здійснення властивих покаранню правообмежень» складають зміст поняття «виконання покарання».

Методологічне значення поняття «виконання покарання» полягає в тім, що воно визначає своєрідність теоретичної побудови КВП. Однак для побудови теорії КВП необхідний не тільки постулат про діяльність з виконання покарань, як відправне положення, вихідний, синтезуючий принцип науки, але потрібне залучення сукупності абстрактних пізнавальних образів-уявлень, ідей, понять, концепцій, що розкривають та конкретизують центральне поняття «виконання покарання» і обслуговують екзекутивну діяльність ОУВП. Від вибору системи абстрактних об'єктів багато в чому залежить сама теоретична модель: абстрактні об'єкти детермінують її. У моделі, побудованої з їхньою допомогою, виражається сутність відбиваної сфери дійсності [24. - С. 193].

Категорія «виконання покарання» у КВП є теоретичним виділенням субстанціональної визначеності, яка збігається з діяльністю ОУВП, відображає сутність цієї діяльності (незмінну властивість, параметр усіх процесів виконання покарань), незалежно від форм.

Виконання покарання, що розуміється як необхідність у діяльності ОУВП, містить у собі як свою сторону якісну і кількісну визначеність. На відміну від нього виправлення, що носить у відношенні виконання покарань випадковий характер, відрізняється невизначеністю критеріїв.

Відсутність адекватного відображення дійсності у ВТП, коли за вихідні, ключові поняття приймалися «виправлення і перевиховання», «виправно-трудовий вплив», привело до неповноти виділення КВС, коли за її межами виявилося не тільки виконання покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу, але і виправні роботи без позбавлення волі, а також і направлення у дисциплінарний батальйон. Підтвердження цьому можна знайти в преамбулі Закону Російської Федерації від 21 липня 1993 р. Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі, де сказано, що єдину кримінально-виконавчу систему складає діяльність установ і органів, які виконують покарання у виді позбавлення волі [58]. Варто сказати, що в Україні Законом від 2 березня 2000 року «Про загальний структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України» було дано своє уявлення про кримінально-виконавчу систему, у структуру якої були об'єднані Державний департамент України з питань виконання покарань, управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в областях і в Автономній Республіці Крим, виправно-трудові установи, слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, інспекції виправних робіт, навчальні заклади з підготовці кадрів для КВС, підприємства й організації забезпечення функціонування КВС [153]1). У результаті такого підходу застосування заходів державного примусу іншими органами виконання покарань, що не входять у КВС, тобто покарань, що розуміються в даний час як фрагменти об'єктивно існуючого і теоретично відтвореного єдиного цілого, системи, якою є діяльність з виконання покарань, залишилися в підсумку понятійно не виділеними, теоретично не розпізнаними саме як утворення, що відносяться до даної системи. З іншого боку, у ВТП допустили й іншу типову помилку, зв'язану з неадекватним визначенням субстанції - коли до системи діяльності ВТУ відносилися об'єкти, що не мають специфічних для даної системи якостей, і, отже, такі, що не відносяться до діяльності з виконання покарань. Це, зокрема, стосується віднесення до КВС України лікувально-трудових профілакторіїв, що не можуть входити в предмет регулювання КВП. Не можуть входити в предмет КВП, наприклад, і проблеми соціальної адаптації. У зв'язку з чим В.А. Уткін цілком резонно відзначає, що до предмета КВП примикають відносини, зв'язані з постпенітенціарною адаптацією (ресоціалізацією) звільнених від покарання. Такі відносини, точно кажучи, не є кримінально-виконавчими і, на наш погляд, являють собою предмет соціального законодавства, що формується [68. - С. 12]. Цієї ж точки зору дотримується й О.І. Зубков, який вважає, що норми про надання допомоги особам, які звільняються, у більшому ступені відносяться до законодавства про соціальну профілактику і реабілітацію осіб, що втратили соціально-корисні зв'язки із суспільством [8. - С. 6-7].

Повертаючись до з'ясування сутності виконання покарань, слід зазначити, що субстанція діяльності адміністрації ОУВП відноситься до царини внутрішнього, закономірного, необхідного, є самим глибоким моментом сутності виконання покарань. У ВТП дослідження діяльності ОУВП, як правило, починали зі сприйняття зовнішніх сторін цієї діяльності, з опису виправно-трудового впливу, тобто дослідники основу діяльності ВТУ бачили у вирішенні основного, як це сказано в частині 5 статті 49 ВТК України, завдання ВТУ - виправленні і перевихованні засуджених, тобто серед зовнішніх щодо реалізації кари властивостей і зв'язків, які лежать на поверхні явища - виконання покарань, поєднаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу. Звертає на себе увагу те, що, віддавши данину властивому праву консерватизму, розроблювачі КВК Російської Федерації знову закріпили в частині 5 статті 103 КВК РФ положення, відповідно до якого виправлення засуджених є основним завданням виправних установ.

На мій погляд, такий підхід необхідно розглядати усього лише як формальну підставу для виділення суб'єктом, що здійснює пізнання, у якості основи діяльності ОУВП не виконання покарання, а таких, що знаходяться стосовно нього на поверхні, явищ, що є зовнішніми, необов'язковими, випадковими до сутності виконання покарань. Як видається, вказівка на те, що основне завдання виправних установ - це виправлення засуджених, не дозволяє пізнати сутність виконання покарань. Ця формальна підстава для дослідження соціально-педагогічної діяльності не має скільки-небудь значної пізнавальної цінності для теорії КВП, вона нічого не додає до змісту виконання покарань конкретних видів, залишаючи суб'єкта пізнання в рамках не сутності, а явища, не дозволяючи проникнути в сутність виконання покарання, фіксації одиничного у загальному, необхідного, закономірного, якісних і кількісних характеристик виконання покарань.

Зафіксувавши увагу не на сутності виконання покарань, а на виправленні, тобто на явищі, на зовнішньому до виконання покарання, до реалізації кари, законодавець обмежує тим самим здатність осмислити наявний необхідний зв'язок і залежність між виконанням покарання як одиничним і діяльністю ОУВП, як загальним, залишаючи осторонь якісні і кількісні характеристики реалізації кари. Однак проникнення в сутність виконання покарання вимагає переходу від зовнішнього до внутрішнього, від опису того, що лежить на поверхні до пояснення внутрішніх взаємодій елементів даної системи через якісні і кількісні характеристики, через структурно-функціональний аналіз діяльності з виконання покарань. З'ясування субстанції діяльності органів і установ виконання покарань істотно змінює уявлення про основу цієї діяльності, що у такому випадку вже розглядається як реальна підстава існування і функціонування КВС.

Отже, характеризуючи сутність діяльності з виконання покарань, необхідно виразити її за допомогою категорії субстанції, а також близьких до категорії сутності, але не тотожних з нею категорій: єдине в різноманітті форм виконання покарань, загальне в одиничному, стійке в мінливому, внутрішнє, закономірне, необхідне. Конкретні різновиди процесів виконання покарань зберігають властиві діяльності з виконання покарань як субстанції незмінність, притаманну КВС специфічність. Виконання ж тих чи інших покарань являє собою модифікацію єдиного цілого - системи діяльності з виконання покарань як такої.

Оскільки в діяльності адміністрації ОУВП із необхідністю, неминучістю реалізується лише мета кари, то сутність діяльності адміністрації ОУВП зводиться до сукупності необхідного, того, що неодмінно повинно відбутися в даних умовах, як закономірний прояв зв'язків структурних елементів діяльності ОУВП.

Треба сказати, що в літературі з кримінального права загальновизнано, що кара входить у зміст покарання. Однак деякі автори з цього робили висновок, що дана обставина виключає визнання кари також метою покарання [147. - С. 62]. У зв'язку з цим видається можливим розділити точку зору В.К. Дуюнова, який вважає, що кара являє собою нерозривну єдність сутності і мети покарання [100. - С. 33].

Сутність діяльності з виконання покарань являє собою сукупність властивих їй необхідних сторін і зв'язків. Існуючи роздільно, вона тим самим органічно зв'язана з реалізацією кари при виконанні покарання того чи іншого виду, розкриває свій зміст тільки в ньому, через нього.

При характеристиці різних форм виконання покарань субстанція діяльності ОУВП, сутність цієї діяльності, протиставляється зовнішній, мінливій стороні, при цьому мається на увазі не якесь просторове відношення, а об'єктивна значимість внутрішнього (кари) і зовнішнього (форми її здійснення) для характеристики діяльності ОУВП. Форма реалізації кари як явище не може існувати без того, що в ній є, без правообмежень, властивих даного виду покарання, тобто без його сутності і змісту.

У реалізації властивих покаранню правообмежень як у сутності діяльності адміністрації ОУВП так чи інакше виявляється кара. Кара, розкриваючи свій зміст у процесі виконання покарання, є якістю, що характеризується безпосередньою визначеністю, тотожною екзекутивній діяльності адміністрації ОУВП. Зміст покарання, як конкретний, визначений обсяг обмежень, установлених для засудженого, є безпосередньою визначеністю виконання покарання в єдності всіх його складових структурних елементів, властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків і тенденцій. Але зміст практичного виконання покарання є більш своєрідним, ніж сутність виконання покарання, яка осягається теоретично, хоча б тому, що зміст виконання покарання того чи іншого виду індивідуалізовано, він зв'язаний з відбуванням покарання, як сукупністю зовнішніх до сутності виконання покарання, несуттєвих, випадкових факторів. Реалізація кари при виконанні конкретного покарання, що являє собою форму прояву сутності діяльності адміністрації ОУВП, разом із тим, трохи відрізняється від неї: сутність при виконанні одного покарання в порівнянні з іншим виражається з урахуванням специфіки властивих даному покаранню правообмежень у зміненому виді.

На додаток до сказаного необхідно ще звернути увагу на те, що виконання і відбування покарання - співвідносні категорії. Вони характеризуються одна через іншу. Якщо виконання покарання як сутність діяльності ОУВП є чимось загальним, то відбування покарання засудженим - це явище одиничне, що виражає лише якийсь момент сутності; якщо виконання покарання є чимось глибинним і внутрішнім для діяльності адміністрації ОУВП, то відбування покарання - зовнішнє; якщо виконання покарання є чимось стійким, реалізація кари - необхідна, то відбування покарання є відносно більш минущим, мінливим, випадковим.

Сутність виконання покарань виявляється через зміст при виконанні покарань різних видів. Однак при виконанні деяких покарань субстанція визначається з першого погляду, як би «знаходиться на поверхні», а в інших сутність виконання покарання неочевидна, «завуальована». Обумовлено це тим, що при виконанні покарань різних видів можливе різне співвідношення процесів: а) процес відбування покарання знаходиться як би «усередині» процесу виконання покарання, є його складовою частиною (наприклад, при виконанні позбавлення волі); б) відбування покарання як би незалежне від виконання і тоді між ними існує відношення взаємодії (наприклад, при виконанні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю); в) відбування покарання утворює механізм, процес, з якого і складається здійснення виконання покарання (наприклад, при виконанні виправних робіт, при добровільній сплаті штрафу).

Разом з тим, у конкретному своєму прояві виконання покарання того чи іншого виду, маючи якісну і кількісну визначеність вже є вираженням змісту покарання, що привносить у сутність виконання покарання нові моменти, риси, які обумовлені не тільки субстанцією діяльності адміністрації ОУВП, а і процесом відбування покарання, тобто не внутрішніми, а відносно зовнішніми її зв'язками, умовами, у яких здійснюється діяльність адміністрації ОУВП.

Оскільки сутність виконання покарань виявляється через зміст виконання покарання конкретного виду, а зміст наповнений низкою привхідних факторів, що відображають своєрідність виконання того чи іншого покарання, то в пізнанні сутності покарання не можна обмежуватися фіксацією того, що лежить на поверхні діяльності ОУВП, а необхідно проникати усередину правообмежень, властивих окремим видам покарань, і відтворювати в теоретичному пізнанні у формі ідеальних образів їхню сутність. З огляду на вказану обставину, у теорії КВП і в практиці виконання покарань не можна виходити з того, що лежить на поверхні діяльності ОУВП, тобто, виходячи зі змісту виконання покарання, пізнати сутність виконання покарання можна лише спираючись на знання необхідних властивостей і зв'язків структурних елементів діяльності з виконання покарань.

Зміст діяльності ОУВП визначається не тільки своєю субстанцією - виконанням покарань, як вузловим моментом діяльності адміністрації ОУВП, але і відносно зовнішніми умовами її існування, взаємодією процесів виконання і відбування покарання, а останні як і всі процеси постійно змінюються, - усе це обумовлює плинність і мінливість змісту покарання. У той же час субстанція діяльності ОУВП, їхня сутність, складає щось стійке, що зберігає себе у всіх цих змінах.

Разом з тим, як дещо стійке стосовно змісту виконання покарання, сутність виконання покарання не може залишатися зовсім незмінною. Вона змінюється, але значно повільніше, ніж зміст виконання конкретних покарань. Зміна її обумовлюється тим, що суспільний розвиток приводить до зміни шкали соціальних цінностей, зміна карального впливу в зв'язку з цим приводить до того, що одні необхідні його сторони починають підсилюватися і відігравати більшу роль, інші відсуваються на другий план чи зникають зовсім. Покарання, що є соціальним інститутом змінюється разом із соціально-економічними змінами, тому і сутність виконання покарань не залишається однією і тією ж, а в процесі соціального розвитку змінюється, у зв'язку з чим не можуть залишатися незмінними і засоби виконання покарань. Так, у даний час у цивілізованих країнах, де життя поза в'язницею змінилося значно до кращого, а фізичні страждання, обумовлені умовами проживання, відійшли в минуле, перебування у в'язниці стає усе більшим злом, тому замість тюремного ув'язнення все частіше застосовується покарання у виді обмеження волі, при якому здійснюється ефективне постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду за засудженими, що знаходяться поза в'язницями за допомогою електронних засобів, (браслетів-радіопередавачів, прикріплених до засуджених, радіолокаторів, телефонів, що розпізнають голос і т.ін.), що забезпечують настільки дійовий контроль за тим, щоб засуджений знаходився у визначеному, установленому для нього місці, що можна обійтися і без тюремного ув'язнення з усіма його негативними факторами [154]1). Для порівняння можна привести наступні дані: число зареєстрованих злочинів у відносно благополучній Швеції в розрахунку на 100 тис. населення нині в 7-8 разів вище, ніж у кризовій Росії, де фактична криміналізація суспільних відносин досягла граничного рівня. Тоді як число ув'язнених на ту ж кількість жителів у Росії в 10 разів вище, ніж у Швеції [155]2). Пояснюється це тим, що у Швеції позбавлення волі серед застосовуваних покарань займає далеко не лідируючі позиції.

Діяльність вітчизняних ОУВП у даний час така, що всі її різновиди, їхню специфіку неможливо охопити, виходячи лише із сутності виконання покарання, тому що ті чи інші особливості різних за спрямованістю видів діяльності ОУВП породжені не тільки необхідністю виконання покарань, але й іншими обставинами (зокрема, закріплення в КВК Російській Федерації обов'язку засуджених працювати є рудиментом минулого, коли засуджені розглядалися винятково як дешева робоча сила).

Виходячи зі спрямованості діяльності ОУВП, кожному напрямку цієї діяльності можна дати своє визначення, що буде пояснювати дану ділянку дійсності відомим чином. Визначивши ж субстанцію діяльності ОУВП, навряд чи можна віддати перевагу перед кримінально-виконавчою діяльністю тому чи іншому периферійному напрямку діяльності ОУВП, оскільки для цього не існує реальних підстав. Формальна ж підстава, закріплена в ст. 49 ВТК України (ст. 103 КВК Російської Федерації), обумовлена скоріше випадковими обставинами, суб'єктивними устремліннями законодавця, що усе ще знаходиться в полоні комуністичної ідеології. Оцінювати ж згадані статті ВТК і КВК необхідно з позиції А.Л. Ременсона, який вважав, що зміст підкреслення виправлення і перевиховання у якості основного завдання визначається необхідністю дати порівняльний аналіз цього завдання у зіставленні саме з виробничо-господарською діяльністю, а не з якими-небудь іншими завданнями виконання покарання [66. - С. 114].

Виконання покарання як субстанція діяльності ОУВП визначає виникнення, існування, зміну і взаємозв'язок усіх напрямків діяльності ОУВП, тому, лише проникнувши в сутність виконання покарання можливо пояснити всі сторони, усі види діяльності ОУВП, виявити взаємозв'язок між ними, визначити всі сторони і значення кожної з них.

Спираючись на визначення субстанції діяльності ОУВП, вироблене наукою КВП, представники інших наук (виправної педагогіки, виправної психології й ін..) можуть пояснити всі інші види діяльності ОУВП, виявити необхідні сторони і зв'язки, що складають ту чи іншу сторону діяльності ОУВП, відтворювати в системі абстрактних понять існуючий між ними необхідний взаємозв'язок.

Поняття «виконання покарання» як субстанція містить у собі лише можливість виконання покарання в конкретній формі - змісті виконання покарання, фіксуючи сутність діяльності з виконання покарань у єдності елементів, а також КВС у її внутрішній нерозчленованості. Таким чином, «виконання покарання» - це поняття, що фіксує субстанціональну єдність КВС, розглянутої як ціле. На відміну від загального поняття «виконання покарання», виконання конкретного покарання - це зміст діяльності з виконання покарання, що відображає внутрішню розчленованість КВС, ОУВП.

Усебічно відбити зміст діяльності ОУВП, яка підлягає теоретичному дослідженню можна, розуміючи діяльність ОУВП як сукупність, єдність, прояв багатства її специфічних видів (способів, форм). Для характеристики змісту виконання покарання необхідно розкрити форму виконання того чи іншого покарання і поєднувані нею елементи.

Діяльність із виконання покарань - це позначена субстанція, термінологічно зафіксована сутність діяльності ОУВП, що осягається теоретично. Діяльність же з виконання конкретних покарань (наприклад, діяльність із виконання позбавлення волі, діяльність із виконання штрафу і т.п.) дозволяє розглядати відповідний різновид діяльності як форму, момент, сторону дійсності, здійснюваної на практиці діяльності з виконання покарань.

Як уже було показано, загальне поняття «діяльності з виконання покарань» фіксує процес виконання покарань у його невідмінності, єдності. Однак реально процес виконання-відбування покарання існує як складне, різноманітне явище. Характеризуючи виконання конкретного покарання, варто фіксувати процес виконання-відбування покарання в його розмаїтості, відмінності, змістовності, а значить і оформленості. Виконання того чи іншого покарання - це реально існуюча система діяльності органів і установ у її конкретному виді. Якщо «виконання покарання» - це сутність діяльності ОУВП, то зміст діяльності з виконання певного покарання являє собою конкретизацію, розгортання цього вихідного субстанціонального визначення, тобто це та ж діяльність з виконання покарань, але узята в її своєрідності, оригінальності, дійсності, що відображає специфіку, те, що властиве виконанню винятково даного виду покарання.

Виконання конкретного покарання - це вже діяльність ОУВП у її оформленості, де форма виконання певного покарання виступає моментом змісту виконання покарання. На рівні виконання конкретного покарання «діяльність з виконання покарань» з'являється вже не як субстанція діяльності ОУВП, а винятково як зміст діяльності відповідного органа чи установи виконання покарання. Розкриття змісту діяльності з виконання покарання того чи іншого виду, хоча і ґрунтується на загальному понятті діяльності з виконання покарань, проте повинно відображати різні конкретні модифікації цієї діяльності. Діяльність з виконання конкретного покарання, як момент змісту діяльності, виступає одночасно і формою, що зв'язує воєдино різні конкретні елементи діяльності ОУВП (мету і засоби, об'єкта і суб'єкта, суб'єкта виконання і суб'єкта відбування покарання).

Під змістом діяльності з виконання покарань мається на увазі склад усіх її структурних елементів, єдність властивостей внутрішнього процесу виконання покарання, зв'язків, протиріч виконання-відбування покарання, тенденцій розвитку. Зміст виконання конкретного покарання знаходиться в нерозривній єдності, органічно зв'язаний з формою як способом зовнішнього вираження змісту.

Науковий підхід до дослідження діяльності ОУВП вимагає враховувати значення тієї правової форми, у якій виявляється виконання окремих видів покарань і виявляються правообмеження, властиві конкретним покаранням. Вивчення різних форм виконання покарань, характеристика змісту виконання покарання покликані сприяти поглибленню діалектичного розуміння сутності виконання покарання, відображенням чого є діалектика понять і категорій КВП. Разом з тим, для того, щоб пізнати сутність виконання покарання як таку, недостатньо обмежитися вивченням особливостей виконання окремих видів покарань. Обумовлено це тим, що як би за формою і конкретним змістом не відрізнялася реалізація правообмежень, властивих окремим видам покарань, вони завжди об'єднані визначеною єдністю, тому що у всіх випадках виявляються лише різними проявами сутності покарання - кари.

Якщо зародження теорії КВП зв'язано з нагромадженням фактичного матеріалу про виконання покарання, отриманого в результаті ретельних, однак, часом ізольованих досліджень окремих інститутів КВП, то подальше збагачення наукових уявлень про загальні властивості виконання покарань і загальнотеоретичний підхід до проблеми конкретних інститутів КВП повинні відбуватися і відбуваються за допомогою природного взаємопроникнення спеціальних наукових проблем і фундаментальних теоретичних досліджень сутності виконання покарань.

Отже, поняття «виконання покарання» - це сутність діяльності ОУВП, а виконання конкретного покарання - зміст діяльності ОУВП. Разом з тим, виконання покарання в діяльності ОУВП - це не тільки форма, момент змісту, але і результат цієї діяльності, тобто поняття «виконання покарання» позначає контури діяльності ОУВП, визначає розвиток процесу виконання покарання від цілепокладання до результату, від минулого через сьогодення до майбутнього. Таке розуміння виконання покарання вказує на системність діяльності з виконання покарань. Виконання покарання, що виступає в діяльності ОУВП метою, процесом і власним результатом, дозволяє характеризувати його як об’єкт, що саморозвивається, систему, що відрізняється цілісністю, автономністю, незалежністю, визначеною завершеністю і внутрішньою єдністю.

<< | >>
Источник: СТЕПАНЮК АНАТОЛІЙ ХОМИЧ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ (СУТНІСТЬ ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ). Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Х а р к і в - 2002. 2002

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.1.2. “В и к о н а н н я п о к а р а н н я” я к с у б с т а н ц і я1) д і я л ь - н о с т і о р г а н і в т а у с т а н о в в и к о н а н н я п о к а р а н ь.: