В И С НО В К И

Відповідно до вимог ВАК України висновки дисертаційного дослідження повинні бути зведені до викладення найважливіших наукових та практичних результатів одержаних у дисертації. Насамперед же необхідно відповісти на питання: у чому ж призначення даного дослідження, яка його роль у правовій науці, чи досягнута мета даної дисертації, чи вирішена наукова проблема, вирішенню якої повинне бути присвячене дослідження на рівні докторської дисертації, що полягає у тім, щоб закласти в Україні основи теорії істинного (а не сурогатного) кримінально-виконавчого права, яке не тільки за формою, але і за змісту повинне бути відмітне від ВТП, і чи вирішені завдання дослідження актуальних проблем виконання покарань, що дозволяють стверджувати про створення в Україні науки кримінально-виконавчого права, вироблення доктрини українського кримінально-виконавчого права, що ґрунтується на правовому аналізі категорій, найбільш важливих для теорії виконання виконання покарань?

Відповідаючи на дані питання, відразу слід зазначити, що головне в цій роботі полягає в: 1) правовому осмисленні критеріїв і точності категоріального апарата; 2) виробленні основних ідей, необхідних для побудови несуперечливої кримінально-виконавчої системи, кримінально-виконавчого права, як конкретної науки про реалізацію обмежень прав і свобод засуджених; 3) зміні способу бачення і прочитання діяльності ОУВП; 4) трансформації найбільш важливих категорій і понять; 5) корінній зміні методів вирішення проблеми реалізації кари; 6) розширенні й удосконалюванні теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари; 7) вирішенні протиріч між обмеженістю вже досягнутого в рамках ВТП рівня знань про діяльність ОУВП і необмеженістю творчих можливостей, що відкриваються з позицій науки КВП.

Видається, що відповіді на поставлені вище питання повинні також відображати двоєдинство розв'язуваної проблеми, оскільки визначальний задум цієї дисертації в тім, щоб, з одного боку, довести неспроможність ВТП, а з іншого, закласти основи науки кримінально-виконавчого права, що, так чи інакше, своїми коренями сягає у ВТП.

Щоб домогтися істини при побудові теорії КВП, тобто адекватно відбити в пізнанні об'єктивну реальність виконання покарань, необхідно було використовувати ряд вихідних посилок. У зв'язку з цим за теоретичну основу кримінально-виконавчого права були прийняті наступні вихідні положення, які не вписуються в догму виправно-трудового права і які знайшли в даній роботі своє відображення і відповідну аргументацію, :

v ВТП знаходиться в стані глибокої кризи;

v Обов'язковим конструктивним фактором створення теорії КВП повинна виступати критика ВТП, що є в даному випадку необхідною умовою подолання і перетворення старого і утвердження нового бачення процесу виконання-відбування покарання.

v КВП, що зараз формується, повинно відрізнятися конструктивно-критичною активністю, яка дозволяє, з одного боку, оцінити недоліки і прорахунки ВТП, а з іншого боку – ініціювати перехід від ВТП до КВП за допомогою активного висування альтернативного підходу, що прагне перебороти концепцію виправлення і перевиховання кожного засудженого, ортодоксальне бачення цілей і принципів виконання покарань.

v КВП повинно відрізнятися від ВТП не тільки за формою, але і за змістом;

v Реформування виправно-трудового законодавства об'єктивно не може порушити основи ВТП, тому що будь-яка реформа являє собою перетворення, які не знищують існуючу структуру;

v Створення КВП можливе лише в результаті кардинальних перетворень у розумінні призначення застосування заходів державного примусу;

v Термінологія ВТП не придатна для опису процесів виконання покарань, не з'єднаних з виправно-трудовим впливом на засуджених, що вимагає філософського і правового переосмислення уявлень про виконання покарань;

v В основі майбутнього КВК повинна знаходитися концепція, що відображає зміни в понятійному апараті КВП у порівнянні з ВТП;

v Утворення КВП повинне ґрунтуватися на корінних перетвореннях у понятійному апараті теорії виконання покарань, розширенні теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари;

v Становлення науки КВП необхідно починати з розробки її теоретичних основ, тому вивчення проблем виконання покарань повинне бути фундаментальним дослідженням;

v Генезис КВП повинний ґрунтуватися не тільки на відомостях аномального-емпіричного характеру про КВС, але вимагає проникнення в сутність процесу кримінально-виконавчої діяльності;

v Вихідні поняття КВП покликані відображати об'єктивну сутність процесу виконання-відбування покарання;

v Предмет науки КВП повинний бути окреслений правопізнанням сутності і змісту кримінально-виконавчої діяльності;

v Розходження між сутністю і змістом виконання покарання повинне лежати в основі фундаментальних і прикладних досліджень у галузі КВП;

v Покарання не слід розглядати лише як засіб виправлення злочинців;

v Процес виправлення засуджених не може бути предметом правового регулювання в КВП;

v Процес виправлення засуджених – стохастичний процес, тимчасові рамки якого заздалегідь визначити неможливо;

v Цілі покарання і завдання ОУВП не можуть бути тотожними;

v Між цілями покарання і діяльністю ОУВП існує співвідношення можливості і дійсності;

v Лише мета кари як реальна можливість відображає необхідність розвитку кримінальної відповідальності в стадію виконання покарань;

v Кара – єдина реальна мета кримінально-виконавчої діяльності;

v Виконання покарання є головним напрямком діяльності ОУВП;

v Кримінально-виконавча діяльність є різновидом юридичної діяльності;

v Наука КВП повинна бути спрямованою на теоретико-правове забезпечення юридичного процесу виконання-відбування покарання;

v Пізнання діяльності ОУВП – основне призначення теорії КВП, а вивчення закономірностей і об'єктивної суті виконання і відбування покарання – головне її завдання;

v В основі логічної побудови теоретичної системи КВП повинна знаходитися визначальна категорія – «виконання покарання», що пронизує і субординує сукупність понять, уявлень, ідей і концепцій, які його складають;

v Між кримінально-виконавчою діяльністю і кримінально-виконавчими правовідносинами існує співвідношення змісту і форми;

v Для виявлення стабільних елементів кримінально-виконавчої діяльності необхідно здійснити її структурно-функціональний аналіз;

v Основною функцією адміністрації ОУВП є реалізація кари;

v Об'єкт кримінально-виконавчої діяльності – двоєдиний процес виконання-відбування покарання;

v Засуджений – насамперед суб'єкт кримінально-виконавчих правовідносин, а не об'єкт виправно-трудового впливу;

v Принципи КВП – відображення сутності кримінально-виконавчої діяльності;

v Принципи кримінально-виконавчої діяльності повинні бути сформульовані в окремій статті Загальної частини КВК;

v Система принципів кримінально-виконавчої діяльності повинна відповідати вимозі інваріантості;

v Усі форми кримінально-виконавчої діяльності повинні здійснюватися відповідно до вимог справедливості, поважання прав людини, гуманізму, законності і невідворотності виконання покарання.

Задіяні гіпотези наочно показують, що в дисертації процес формування кримінально-виконавчого права був зосереджений на двох основних напрямках:

- по-перше, він проявився в різкій критиці основоположень ВТП;

- по-друге, знайшов своє вираження у формулюваннях наукових альтернатив виправно-трудовому праву.

Виявлення і раціональне критичне обговорення основоположень КВП стало можливим, коли після десятиліть кумулятивного розвитку ВТП наступила його фундаментальна криза і чітко позначилася тенденція переходу до інших уявлень і понять про призначення КВС. Створення КВП обумовлене необхідністю вирішення протиріч і проблем, що існують у рамках ВТП, установлення більш високих вимог, стандартів і удосконалювання норм, які регулюють діяльність ОУВП. Протиріччя між теорією ВТП і практикою виконання покарань як об'єктивною реальністю викликало потребу в теоретичному обґрунтуванні виконання всіх покарань, виявилося рушійною силою утворення КВП, розвитку знань про кримінально-виконавчу діяльність. Таким чином, перехід від ВТП до кримінально-виконавчого права: 1) обумовлений кризою ВТП; 2) виражений у виявленні, аналізі і різкій критиці фундаментальних основоположень старої теорії; 3) об'єктивується у висуванні альтернативної “кримінально-виконавчої” концепції.

Наївно було б вважати, що створені теорією радянського ВТП поняття і положення можуть залишатися незмінними в умовах переходу від одного соціально-економічного ладу до іншого, у період соціальних перетворень, при розширенні сфери правового регулювання виконання покарань. Тому трансформація ВТП у кримінально-виконавче право повинна відбуватися шляхом знищення, відкидання старої концепції, уявлень про роль покарання, про призначення ОУВП, що вже віджили і не відповідають соціально-економічним і політичним умовам, які зазнали істотних змін за минуле десятиріччя. У той же час становлення нового знання ґрунтується на сприйнятті і критичній переробці ним з попередньої науки всього кращого, утриманні позитивного, що витримало перевірку часом і практикою виконання покарань і відповідає умовам, які зазнали змін.

Отже, перехід від ВТП до кримінально-виконавчого права не міг бути зведений до однозначного, тотального заперечення старої теорії новою, оскільки, незважаючи на виключення, неприйняття ряду вихідних положень ВТП, деякі уявлення старої теорії були переглянуті, а ряд елементів перейшли в новий якісний стан науки КВП як її окремий випадок.

Кримінально-виконавче право припускає утримання тієї частини добутого раніше виправно-трудовим правом змісту знання, що відповідає реальності виконання покарань, знищення тієї його частини, що не вписується в нову теоретичну схему, а крім того, породження тієї частини змісту знання, що твориться в результаті осмислення реальності виконання покарань із позицій нової системи знань, практики реалізації кари і потреб їхнього удосконалювання і розвитку.

Наука КВП, яка є системою знань про закономірності здійснення правообмежень, властивих покаранням, для того щоб відбити більш широку практику виконання покарань, не може відбутися в результаті простого прирощування до виробленої у ВТП системи понять і уявлень. Трансформація ВТП у КВП не повинна бути здійснена шляхом поширення колишньої виправно-трудової концепції, розширення виправної парадигми на процес виконання всіх покарань. З моєї точки зору КВП не може ґрунтуватися на механічному підведенні емпіричних даних про виконання всіх покарань під “виправну” концепцію. Видається, що КВП як нова галузь знання відчуває потребу в попереднім розчищенні колишніх уявлень про виконання покарань від застарілих схем мислення, забобонів, упереджень і ідеологічних стереотипів. Формування КВП можливе на основі реконструкції, тобто корінної перебудови на нових вихідних засадах, що здатна розхитати сталі стереотипи, змінити теоретичні уявлення і висновки про сутність діяльності ОУВП. Ці й інші вихідні положення послужили підставою для виділення і характеристики кримінально-виконавчого, екзекутивного «зрізу» у сфері виконання покарань, створення власне теорії кримінально-виконавчого права.

Задіяні гіпотези дозволяють упевнитися в тім, що КВП для свого становлення зажадало перебудови, зміни уявлень, поглядів, понять, переоцінки колишніх фактів, які відображають практику виконання покарань.

- Перша спрямована на те, щоб усунути з вживання в правовій науці дискредитованих практикою понять (“виправлення і перевиховання”) і неспроможних пропозицій (з'єднати покарання з виправно-трудовим впливом), виключити псевдопроблеми, привнесені в право педагогікою, не допустити їхнього реципіювання в нову галузь знання і права.

- Позитивна функція теорії КВП виявляється в тім, щоб прояснити структуру екзекутивної діяльності, за допомогою аксіоматизації вихідних положень виконання покарань, виявити його сутність, розкрити реальний емпіричний зміст використовуваних у КВП понять і методів.

Нова концепція, що знаходиться в основі КВП, носить більш узагальнений характер - і за формою і за сутністю. Тому КВП як нову теоретичну систему неможливо логічно дедукувати з раніше сформованої в теорії ВТП концепції.

Необхідність створення КВП, що є в пізнанні переходом з області можливого в сферу наявного буття, обумовлює однозначність зміни форми і змісту теорії виконання покарань.

У дисертації вказується на те, що розходження між ВТП і наступним за ним КВП визначається “виправним” або ж “кримінально-виконавчим” баченням проблем діяльності ОУВП, обумовлених ним методів і стандартів їхнього вирішення.

Треба сказати, що для утвердження КВП явно недостатньо було лише оголосити про нову систему поглядів на виконання покарань у надії, що подібна авторитарна парадигматична дія забезпечить становлення нової галузі знання. КВП як альтернативне теоретичне знання про виконання покарань змогло відбутися лише в процесі, як це не парадоксально, взаємодії і порівняння концепцій, що суперничають, змагання між ними і, нарешті, повалення старої, несумісної і конкуруючої з новим знанням теорії ВТП.

Розвиток КВП як і будь-якої іншої науки повинний ґрунтуватися на тім, щоб висунута і відстоювана альтернативна ВТП теоретична схема з'єднувалася з виявленням недоліків попередньої галузі знання, що здатне забезпечити подолання властивого їй догматизму і зняти гостроту протиріч, які роздирають ВТП.

ВТП є ідеально-теоретичним відображенням виконання покарань, з'єднаних з виправно-трудовим впливом. На відміну від ВТП, КВП покликано відображати нову практику виконання покарань, а властиві йому нові ідеї як би піднімаються над раніше усталеними у ВТП уявленнями про необхідність поєднання покарань з виправно-трудовим впливом.

Наука КВП дозволяє з’ясувати, що велика частина протиріч з'єднання покарань з виправно-трудовим впливом виникає як результат невідповідності між положеннями теорії ВТП і висновками з них про можливість виправлення засуджених, попередження злочинів і констатацією факту нестримного зростання злочинності, у тому числі і рецидивної, що не погоджується з установкою на виправлення, не укладається в теорію КВП, з неї не може бути виведене.

Теоретичне обґрунтування виконання покарань, не з'єднаних із заходами виправно-трудового впливу, змістовно і логічно несумісне з теорією ВТП.

Наукове завдання дослідження нового за своїми специфічними закономірностях фрагмента дійсності, більш об'ємного, чим виконання покарань, з'єднаних з виправно-трудовим впливом, у підсумку привело до створення нової галузі правової науки – кримінально-виконавчого права, що є результатом розширення і перетворення знань про виконання покарань. КВП, що припускає теоретичне обґрунтування виконання всіх покарань, з'явилося в результаті закономірної зміни теорії ВТП у процесі розширення і поглиблення практики виконання покарань. Становлення КВП відбувається шляхом перетворення і розширення тієї теоретичної системи, з якої воно, власне, виросло - ВТП. Однак теорія кримінально-виконавчого права відображає і спирається на більш широку сферу застосування покарань і тим самим являє собою більш дійове знаряддя дослідження проблем виконання покарань, чим ВТП.

КВП як соціальна інституціоналізація нового наукового знання має за об'єктивну підставу реальну віднесеність нового знання до більш широкого фрагмента дійсності - практики виконання всіх покарань, що у силу своєї специфіки, а саме відсутністю необхідності поєднувати виконання ряду покарань з виправно-трудовим впливом, - не може бути предметом ВТП.

КВП як новий науковий напрямок, нова дисципліна, нова галузь знання обумовлене наявністю в нього об'єктивного предмета, якісно відмітного від предмета ВТП. При цьому, кінцевою підставою для появи в сфері наукових знань КВП виявилася об'єктивна незвідність його предмета до предмета ВТП.

При створенні КВП вбачається установка на побудову єдиної теорії, що охоплювала б предметну область виконання всіх покарань і на базі якої застаріле ВТП розглядалося б лише як окремий випадок її сучасного спадкоємця. Процес наукового пізнання кримінально-виконавчої діяльності, що являє собою перехід до нового бачення проблем виконання покарання ґрунтується на ряді раціональних моментів, виявлених у попередній теорії ВТП і об'єктивних закономірностях, які відображають реалізацію кари. При такому підході в кримінально-виконавчому праві існує залежність розвитку науки від попереднього рівня розвитку уявлень про діяльність ОУВП. Тому ВТП виявилося можливим використовувати у якості будівельних риштувань, що виконують тимчасові функції для побудови нової теоретичної схеми виконання покарань.

Оскільки утвердження КВП як нового знання про виконання покарань припускає у якості умови свого становлення зникнення, руйнування попередньої теорії ВТП і разом з тим збереження, утримання деяких її істотних елементів, то об'єктивна необхідність розвитку науки про виконання покарань зажадала звертання до наукових праць попередників, які представляють ВТП, для того щоб знайти опору в тих результатах їхніх досліджень, що виявилося можливим включити в контекст науки кримінально-виконавчого права. Отже, створення принципово нової системи знань про виконання покарань викликало необхідність використання наявних на даний момент теоретико-методологічних засобів, створених наукою ВТП, і в підсумку деякі наукові результати, досягнуті в рамках ВТП і апробовані практикою виконання покарань, виявилися включеними як момент, складова частина в теорію КВП, виконуючи в ній службову, підпорядковану роль. У цьому проявилася наступність кримінально-виконавчого і виправно-трудового права як галузей знання.

Наступність вимагає, щоб КВП сприймало шляхом збереження, перенесення, використання і засвоєння деяких інститутів, окремих норм і принципів, частково, і термінологію ВТП.

Наука КВП зароджувалася в надрах старої теорії ВТП, що у тому чи іншому ступені вплинуло на нове знання. Разом з тим, самобутність КВП дає підстави стверджувати, що нова теорія має самостійну значимість, її основні положення не можуть бути обґрунтовані на базі колишніх теоретичних конструкцій. Більш того, правопізнання сутності виконання покарання дозволяє розкрити надуманість і безглуздість колишньої виправно-трудової концепції. Для аналізу, оцінки, осмислення проблем КВП не могли бути механічно застосовані в незмінному виді поняття і уявлення, вироблені ВТП. Тому розвиток знання про виконання покарань не може відбуватися без заперечення своєї колишньої форми існування. Заперечення кримінально-виконавчим правом ВТП є, з одного боку, необхідною умовою і моментом розвитку нової теорії, а з іншого, моментом зв'язку КВП і ВТП, що виявляється через заперечення новим знанням старих уявлень про діяльність ОУВП. Будучи новим етапом знання про виконання покарань, КВП діалектично заперечує наявний склад теорії ВТП як попереднього рівня знання. Можна стверджувати, що теоретико-критична форма становлення КВП обумовлена розвитком знань про виконання покарань за законом заперечення заперечення.

У кримінально-виконавчому праві ВТП одночасно і заперечується і зберігається, тому що без ВТП не було би основи для нової теорії виконання покарань, а крім того, усе що запозичене з колишнього знання про виконання покарань переходить у КВП як у більш високу ступінь розвитку науки в істотно перетвореному вигляді.

Спираючись на попередні досягнення ВТП, КВП апріорі досконаліше старого знання проблем виконання покарань, тому що воно точніше, адекватніше відтворює кримінально-виконавчу діяльність. У ВТП мають значення тільки ті елементи наукового знання, що відповідають сучасній кримінально-виконавчій концепції. Розвиток знань про виконання покарань, заміну виправної парадигми кримінально-виконавчою варто розглядати як прояв процесу заперечення заперечення, тенденцією якого не може бути рух назад. Необоротність становлення КВП пояснюється тим, що нова система знань про виконання покарань покликана синтезувати все багатство колишніх уявлень про виконання покарань.

Чинність закону заперечення заперечення при заміні КВП ВТП дозволяє побачити, що наступність знань існує в позитивному і негативному змісті. Позитивна наступність припускає критичну переробку і використання результатів, досягнутих попередньої КВП наукою. У свою чергу негативна наступність має місце тоді, коли умовиводи в кримінально-виконавчому праві, що формується, робляться всупереч і в противагу висновкам, зробленим у ВТП.

У даній роботі, що знаменує собою появу істинного кримінально-виконавчого права, на відміну від КВП Російської Федерації, роль фактора позитивної наступності не гіпертрофується. У Російській Федерації наука кримінально-виконавчого права виросла з теоретичної тканини ВТП, оскільки в результаті проліферації з радянського ВТП, що припинило свій розвиток, з'явилися паростки нової галузі знання, яке несе в собі генетичні властивості своєї материнської основи, якісно з нею однорідна.

Перебільшення позитивної наступності, навмисне підкреслення обумовленості кримінально-виконавчого права виправно-трудовим правом, ототожнення їхніх вихідних положень позбавляє такий різновид КВП якої-небудь самостійної цінності.

Однак показник розвитку наукового знання - це не тільки позитивна наступність, що символізує безперервність нагромадження відомостей про виконання покарань. Процес закономірного переходу від одного стану знання в інший, більш досконалий, від ВТП до кримінально-виконавчого права, насамперед характеризується переривчастістю знання. Обумовлено це тим, що прогрес науки в першу чергу визначається якісними, кардинальними змінами, виходом за допомогою наукового критицизму за межі колишньої парадигми.

Після того, як стара теорія ВТП вичерпала всі можливості свого інтенсивного й екстенсивного розвитку, виникла необхідність переходу до більш якісно нової і широкої теорії КВП.

Варто звернути увагу на те, що в Російській Федерації перетворення ВТП у кримінально-виконавче право виявилося закономірним результатом включення в науку, що досліджує проблеми виконання покарань, у виді об'єкта пізнання більш широкого в порівнянні з ВТП фрагмента дійсності у виді практики виконання всіх покарань. Однак, обмежившись тільки розширенням обсягу об'єкта пізнання, наука КВП Росії стала на шлях екстенсивного розвитку знань про виконання покарань.

На противагу цьому поява істинного КВП стала можливою лише в результаті різкого виходу науки за якісно визначені ВТП межі теоретичного освоєння тільки проблем виконання покарань, поєднаних з виправно-трудовим впливом. Інтенсивний шлях перетворення ВТП у кримінально-виконавче право припускає зміну концепції, парадигми, відхід від раніше прийнятих стандартів, критичне переосмислення накопиченого ВТП змісту знання про виконання покарань. Для утвердження КВП треба було видалити з правопізнання діяльності ОУВП стару, таку що вже відслужила свою службу теорію ВТП, яка ґрунтується на концепції необхідності поєднання покарань з виправно-трудовим впливом і сліпій вірі в можливість виправлення і перевиховання засуджених, прихильниками якої ще і в даний час є досить велика частина криміналістів.

Як уже було сказано, об'єктивне становлення КВП повинне відбуватися і відбувається шляхом діалектичного заперечення ВТП. Тому відмітні риси істинного КВП виявляються в тім, що його утворення стало можливим у результаті корінної трансформації основних уявлень про діяльність ОУВП, відмовлення від мнимої впевненості в можливість виправлення і перевиховання засуджених, переносу “центра ваги” з одних категорій на інші, що дозволяють адекватно відбити в науковому дослідженні такий різновид дійсності, як практика виконання покарань. Зміна “виправної парадигми” на розуміння кримінально-виконавчого характеру діяльності ОУВП, як видається, дозволила одержати наукове знання, концептуально-теоретичну систему, що логічно відтворює структуру кримінально-виконавчого “зрізу” діяльності ОУВП, спрямована на аналіз сутності виконання покарань, виявляє закономірності кримінально-виконавчої діяльності. Тим самим наука КВП дозволяє перебороти дефіцит теоретичних ідей виконання покарань, що намітився у ВТП. Кримінально-виконавча концепція надала можливість поглибитися в правопізнання кримінально-виконавчої діяльності і значно розширити обрії науки, яка досліджує проблеми виконання покарань, дозволяючи істотно збагатити понятійний апарат і засоби наукового пізнання сутності виконання покарання.

Дане дослідження як би підсумовує попередній кримінально-виконавчому праву етап пізнання діяльності ОУВП і, разом з тим, служить відправним пунктом подальшого розвитку знань про здійснення правообмежень, властивих покаранням, оскільки наука КВП поки що не є остаточно завершеною і цілком оформленою. Виявлення сутності кримінально-виконавчої діяльності відображає намір здійснення подальших досліджень закономірностей реалізації кари, виступає основою становлення КВП і остаточного його оформлення. Подальший розвиток КВП припускає шліфування деталей, удосконалювання його якостей, пристосування до пояснення різних форм виконання покарань, розширення сфери його застосування.

Значення даної роботи в тім, що її зміст спрямований у майбутнє, що в ній проливається світло на процес розгортання змісту знання про виконання покарань, яке розвивається, досить ясно і чітко відбита структура процесу виникнення теорії КВП, здійснена спроба правового осмислення категорій, найбільш важливих для створення кримінально-виконавчого законодавства, побудови несуперечливої КВС, обґрунтовуються положення, що є підставою КВП як конкретної науки про реалізацію позбавлень чи обмежень прав і свобод засуджених. Зміст дисертації відображає проблематику теорії КВП та сукупності наукових понять, що її утворюють і характеризують закономірності реалізації кари.

Можна стверджувати, що осягнення закономірностей виконання покарань містить у собі як онтологічний, так і гносеологічний моменти, оскільки теорія КВП являє собою сполучення відбитку відображуваної кримінально-виконавчої діяльності як об'єкта пізнання, що сполучується з характеристиками процесу цього пізнання, і, власне, результату відтворення і теоретичної моделі екзекутивної діяльності. Інакше кажучи, започаткована в роботі спроба адекватного відображення об'єктивної реальності виконання покарань, онтологічного і гносеологічного пізнання практики реалізації кари дозволила одержати достовірні знання про здійснення правообмежень, властивих покаранням.

Як відомо, мета будь-якого наукового пізнання полягає в тім, щоб проникнути в сутність явищ і описати об'єктивну реальність, тому призначення дослідження сутності виконання покарання - у побудові теорії КВП, що дала би виконанню покарань відповідне гносеологічне й онтологічне тлумачення.

Оскільки утворення теорії КВП детермінується завданням збагнення сутності виконання покарань, то вирішення виявлених у даному дослідженні проблем у кінцевому підсумку означає рух у напрямку розвитку сутності і змісту екзекутивної діяльності, що породжує одночасно і нові проблеми. Можна сказати, що пізнання виконання покарання в науці КВП являє собою безупинний процес висування і вирішення все нових і нових проблем. Так, виявилося, що проблема виконання покарань містить у собі широке коло дослідницьких завдань. Найбільш важливі і фундаментальні з них зв'язані з дослідженням екзекутивної спрямованості діяльності органів і установ виконання покарань, сутності і змісту кримінально-виконавчої діяльності, характеристикою її структурних елементів, аналізом тенденцій розвитку науки кримінально-виконавчого права, вивченням питань практичної детермінації теорії виконання покарань. Дослідницьке завдання в даній дисертації конкретизоване у:

1) визначенні закономірностей трансформації ВТП у кримінально-виконавче право;

2) виділенні головних проблемних вузлів розвитку науки КВП;

3) структурно-функціональній характеристиці кримінально-виконавчої діяльності, розкритті специфічних рис процесу виконання-відбування покарання;

4) виявленні відправних точок для подальшого комплексного дослідження сукупності питань діяльності ОУВП.

Найважливіше завдання теорії КВП як і будь-якої іншої наукової теорії - відображати об'єктивну реальність. Тому в КВП однією з найважливіших проблем є з'ясування її зв'язку з практикою. З позицій КВП стало можливим одержати цілісне уявлення про процес виконання-відбування покарання і визначити способи його теоретичного відтворення.

Для плідного формування теорії КВП необхідна в першу чергу розробка її методологічних основ. Методологічна передумова теорії КВП корениться саме у відповідях на питання - яке практичне значення теорії виконання покарань, як відбита в ній практика правового регулювання виконання покарань. При цьому для наукового визначення місця виконання покарання в системі правового регулювання діяльності ОУВП немаловажне значення має залучення філософських категорій, оскільки філософське знання служить методологічним інструментом для ґрунтовного підходу в пізнанні правових явищ, до числа яких відноситься покарання, розкриває шляхи і методи пізнання кримінально-виконавчої діяльності, що дає можливість підняти більш глибокий пласт у дослідженні сутності виконання покарання.

Розробка методологічних основ теорії виконання покарань, поза всяким сумнівом, повинна допомогти вирішити ряд конкретних проблем виконання покарань, що є як предметом дискусії, так і наукового передбачення. Однак, вирішення конкретних окремих питань виконання покарань можливе лише на основі глибокого теоретичного дослідження. Це значить, що посилена увага до нової проблематики виконання покарань повинна незмінно сполучатися з розробкою фундаментальних понять науки КВП.

Варто сказати, що окремі публікації, які з'явилися в 90-і роки ХХ століття і у яких автори, описуючи практику виконання покарань, розглядали проблеми КВС, що загострилися, із трохи інших, чим це було прийнято у ВТП, позицій, якщо бути точним, ще не являли собою теорію КВП у повному сенсі цього слова. Основи теорії КВП утворюються як складна організована єдність, як система, що складається із сукупності абстрактних уявлень, категорій, ідей, концепцій, здатних обслуговувати кримінально-виконавчу діяльність, після того як основні її поняття одержують онтологічну і гносеологічну інтерпретацію, що, зокрема, і зроблено в даній роботі.

Теорія КВП створена з явною спрямованістю на пояснення в ідеальній формі здійснення правообмежень, властивих покаранням, у процесі екзекутивної діяльності як об'єктивної дійсності.

КВП, пояснюючи екзекутивну діяльність, будує цілком визначену теоретичну модель реалізації кари. При цьому є підстави вважати, що дана модель за основними своїми характеристиками відповідає тому, що є в дійсності. КВП повинне являти собою міцне і надійне знання, що не давало би приводів для сумнівів у його істинності. Тому суть власне наукового пізнання сутності екзекутивної діяльності полягає у вирішенні завдання обґрунтування виконання покарання як головного напрямку діяльності ОУВП.

З позицій онтології виявлені закономірності виконання покарання визначають закономірності діяльності ОУВП і закономірності функціонування КВС як результат еволюції знання від простого до більш складного.

З позицій гносеології наукове пізнання виконання покарань характеризується певною структурою, в основі якої знаходиться фундаментальне дослідження. Дане фундаментальне дослідження проблем виконання покарань здатне задати напрямок, визначити шлях розвитку КВП. Саме у фундаментальному дослідженні втілюється стратегічна мета науки КВП, її прагнення проникнути в сутність процесів виконання-відбування покарань. Виявлення сутності виконання покарання, того, що притаманне екзекутивній діяльності незалежно від її форм і обумовлено глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками її структурних елементів, спираючись на фундаментальні закономірності реалізації кари, відкриває перспективу вироблення прогнозу практичного застосування теорії КВП, формування теоретичних засобів практичного впливу на об'єктивні процеси виконання-відбування покарань. Таким чином, наукову діяльність не варто обмежувати констатацією створення основ КВП, а варто продовжити, виробляючи теоретичний прогноз його практичного застосування.

Закладаючи теоретичні основи майбутнього КВП як галузі права і кримінально-виконавчого законодавства, дане фундаментальне дослідження, безсумнівно, виконує і функцію передбачення, у якій виявляється справжня єдність “фундаментального” і “прикладного” знання проблем виконання покарань. Фундаментальність даного дослідження ґрунтується на пошуку засад пізнання виконання покарань, установлення того вихідного пункту, що буде служити процесу обґрунтування, виділення першооснови діяльності ОУВП, визначення підґрунтя, на яке повинна спиратися, з якого виводиться вся система наукових знань про реалізацію кари.

Теоретична модель екзекутивної діяльності, представлена в даній роботі, будується для того, щоб описати, систематизувати і пояснити практику виконання покарань. Теорія КВП створюється таким чином, щоб не тільки бути безпосереднім і прямим описом реалізації кари й у такій якості бути засобом для маніпулювання емпіричними даними. Створюваний рівень теоретичних знань представляє екзекутивну діяльність як ідеальний об'єкт пізнання, теоретичну конструкцію з цілком визначеними структурними елементами, взаємини між якими, на відміну від реальної екзекутивної діяльності цілком інтелектуально контролюються. При цьому звертає на себе увагу та обставина, що сила фундаментального дослідження, яке складає основу теорії КВП і має ґрунтуватися на даних емпіричного рівня, виражається в тім, що воно здатне здійснюватися автономно, відносно самостійно, без безпосереднього зіткнення з практикою виконання покарань.

Як форма теоретичної діяльності наука КВП виникає лише тоді, коли знання закономірностей виконання покарання не просто представлено у виді ідеальних планів і схем кримінально-виконавчої діяльності, а коли вони перетворюються в предмет спеціалізованої діяльності, що припускає формування і розвиток своєї оригінальної понятійної системи. Це значить, що концептуально-теоретична побудова КВП ґрунтується на науково-теоретичній діяльності, зв'язаної з формуванням і удосконалюванням понятійного апарата науки. Процес теоретизації концептуального апарата науки КВП полягає в розвитку власне теоретичного її змісту, що забезпечує усе більш глибоке, вірне і повне відображення сутності виконання покарання.

Становлення КВП стало можливим у результаті істотного переосмислення системи категорій і понять, характерних для ВТП, із введенням у науковий обіг нових понять з відповідною семантикою. При цьому незвичайність семантики КВП не завжди зв'язана з цілковитою зміною змісту старих понять ВТП, що утворюють вихідний матеріал для нової понятійної конфігурації.

Вихідним пунктом гносеологічного аналізу в теорії КВП є характеристика “виконання покарання” як основної абстракції, тобто категорії, утвореної в результаті відволікання в процесі пізнання діяльності ОУВП від периферійних її напрямків з метою виділення властивостей, що розкривають сутність екзекутивної діяльності. “Виконання покарання” задає семантику, тобто є позначенням сенсу вихідних понять теорії КВП, відкриває перспективу бачення в пізнавальних образах практики виконання покарань, реалізації кари як досліджуваної реальності, що підтверджує істинність створеної теоретичної моделі.

Переривчастість розвитку знання про виконання покарань знаходить своє вираження в деякій семантичній відмітності, несумірності понятійного апарата ВТП і КВП. Теорія КВП виникає як результат формування нових фундаментальних уявлень і основних абстракцій, що відображають інші “зрізи” реальності, які виділяють конкретизовані фрагменти такої дійсності, як практика виконання покарань. А якщо термінологія ВТП і зберігається чи запозичається КВП, то в новій теорії зміст колишніх понять зазнає певних змін. Тому можна відзначити, що синтаксично (за термінологією) КВП і ВТП порівнянні, а семантично - не зовсім.

Треба сказати, що семантична (за сенсом) сумірність теорії ВТП і КВП визначається сумісністю чи несумісністю таких вихідних абстракцій, як “виправлення і перевиховання”, “виправно-трудовий вплив”, з одного боку, і “виконання покарання”, з іншого. У зв'язку з цим можна констатувати не тільки синтаксичну, але і семантичну сумірність, генетичний зв'язок категоріального апарата КВП Російської Федерації і ВТП.

У істинному ж КВП, у порівнянні з ВТП, змінюється спосіб взаємного вживання сполучених пар понятійних абстракцій, оскільки замість “виправлення і перевиховання”, “покарання і виправно-трудового впливу” на перше місце виходять взаємодоповнюючі один одного “виконання і відбування покарань”, “об'єкт і суб'єкт екзекутивної діяльності”, “мета і засоби виконання покарання”, “суб'єкт виконання і суб'єкт відбування покарання”, що логічно відтворюють структуру екзекутивної діяльності як певного цілісного “зрізу” діяльності ОУВП.

Визначаючи екзекутивну діяльність як основний напрямок діяльності ОУВП, теорія кримінально-виконавчого права тим самим розкриває субординацію істотних (виконання покарання) і несуттєвих (наприклад, соціально-педагогічна діяльність) сторін КВС.

Нова кримінально-виконавча парадигма припускає і нове, більш чітке, предметне визначення галузі дослідження, відмову від необхідності прикладати зусилля для розробки наукою КВП ще і таких проблем виправно-трудової педагогіки і психології, як виправлення і перевиховання. При цьому, однак, варто визнати, що усі ведучі проблеми діяльності ОУВП носять комплексний характер і, отже, їхній аналіз і вирішення повинні ґрунтуватися на взаємодії ідей і методів різних галузей пізнання.

Розмаїтість напрямків діяльності ОУВП може бути відбито різними системами абстракцій, що складають КВП, ВТП, виправно-трудову педагогіку, виправну психологію, організацію праці засуджених і т.д., які співвідносячись між собою, проте не перекривають одна одну, за рядом параметрів не можуть бути зведені, нередуковані одне від одного, розсікаючи діяльність ОУВП у різних площинах. Для декількох десятків наукових дисциплін, що вивчають відповідні напрямки діяльності ОУВП, теорія КВП, яка ґрунтується на пізнанні сутності виконання покарань, покликана виконувати роль методології. Разом з тим, дослідження сутності виконання покарання як центральної категорії КВП не може не враховувати наявні уявлення про покарання в кримінальному праві, ВТП, виправно-трудовій педагогіці, хоча і не зводиться до простого додавання результатів вивчення цього феномена.

Особливе значення для КВП мають досягнення науки кримінального права в розробці вчення про покарання. Так, теорія кримінального права виробила визначення, відповідно до якого покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Це, судження, що відображає практику застосування покарань, поза всякими сумнівами, є істинним, оскільки відповідає дійсності. Істинність даного вихідного засновку логічно дозволила відповідно до правил висновку одержати і істинні основоположення для КВП:

1. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ - ЦЕ ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАСТИВИХ ЙОМУ ПРАВООБМЕЖЕНЬ.

2. РЕАЛІЗАЦІЯ КАРИ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ТІЛЬКИ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІЙ (ЕКЗЕКУТИВНІЙ) ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ.

3. УСІ ІНШІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ, ЗДІЙСНЮВАНІ В ОРГАНАХ ТА УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ Є ВЛАСНЕ ВИКОНАННЯМ ПОКАРАНЬ.

У даній роботі вказані положення відбиті як лейтмотив, що визначає кримінально-виконавчу концепцію, виступають як керівна ідея, що лежить в основі теоретичної системи, яка постійно виділяється, неодноразово повторюється і чітко підкреслюється. Однак, виключення зі змісту поняття виконання покарань виховних і виправних моментів, що, будучи поняттями педагогіки і психології, знаходяться з кримінальним покаранням як правовим явищем в різних площинах; висування мети кари як єдиної мети кримінально-виконавчої діяльності; надання екзекутивного характеру діяльності ОУВП; здійснення цієї діяльності на засадах справедливості і невідворотності відбування покарання зовні може виглядати як реалізація ідеї “голої” відплати засудженим, чи ледве не як повернення до реалізації принципу таліона. Щоб розсіяти можливі сумніви, необхідно виходити з того, що в цьому удаваному поверненні до старого немає повного відтворення минулого, оскільки саме покарання і засоби його виконання протягом століть перетерпіли істотні зміни. У силу цього вимога реалізації кари, відплати за вчинене засудженим об'єктивно повинно реалізовуватися на іншому, більш високому в порівнянні з попереднім етапом рівні, а розвиток знань, які відображають кримінально-виконавчу діяльність, що характеризується як заперечення заперечення, є перемогою нового кримінально-виконавчого права над старим ВТП, виявляється якісним стрибком, розв'язанням протиріч, властивих колишній теоретичній схемі, підпорядкованій ідеї виправлення і перевиховання засуджених, і породжених необхідністю поєднання покарань з виправно-трудовим впливом.