В С Т У П

Актуальність теми. Об’єктивна логіка розвитку наукових знань про виконання покарань з неминучістю приводить до того, що на зміну ВТП приходить КВП. Треба сказати, що теоретичні і методологічні основи КВП на сьогодні належним чином ще достатньо не розроблені, хоча вчені, які взяли на себе сміливість приступити до дослідження проблем КВП, звичайно ж, не почали свій тернистий шлях з нульової відмітки, оскільки деякі аспекти проблеми виконання покарань у тому чи іншому ступені були вже предметом дослідження в галузевій літературі з ВТП.

Звертання до літературних джерел дозволяє пересвідчитись у тому, як на сьогодні порівняльно контрастно виглядають досягнення науки КВП Російської Федерації, яка розробила єдину концепцію, що дозволила не тільки підготувати кримінально-виконавчий кодекс, але й накопичити достатній позитивний матеріал для його подальшого удосконалювання, що надає можливість на основі аналізу чинного кримінально-виконавчого законодавства й узагальнення практики його застосування, усе-таки, упритул наблизитися до того, щоб сформулювати відправні загальнотеоретичні позиції саме виконання покарань і дати уявлення про дійсну сутність діяльності з виконання покарань, виокремити її специфічні риси та особливості.

От чому, пропонуючи у дисертації своє бачення науки КВП і проблем кримінально-виконавчої діяльності, автор у ряді випадків змушений апелювати до можливих опонентів у Російській Федерації, де здійснені вагомі дослідження діяльності органів та установ виконання покарань. При цьому приходиться враховувати й те, що науковий потенціал розробки проблем виконання покарань у минулому столітті традиційно був зосереджений саме в Російській Федерації. Після розпаду СРСР намітився значний розрив між досягненнями наукової думки в Росії й Україні, свідченням чому є КВК Російської Федерації, що істотно відрізняється як від діючого на території України виправно-трудового законодавства, так і від Проектів КВК України. На відміну від України, де в 90-і роки ХХ століття була опублікована лише одна монографія з КВП, у Російській Федерації в зазначений період про себе заявила нова генерація вчених, що здійснили на найвищому науковому рівні дослідження проблем кримінально-виконавчої системи, виконання покарань і поводження із засудженими. Підтверджується це тим, що за ці роки в Росії монографії були опубліковані: О.М.

На тлі цього могутнього потоку літератури, що наочно свідчить про затребуваність теоретичної розробки проблем КВП і є проявом у своєрідній формі перетворення ВТП в КВП у Росії, дане дисертаційне дослідження також покликане до життя потребами наукової розробки ряду основних положень, що визначають в Україні практику виконання покарань.

Проведення широкомасштабного дослідження сутності виконання покарань обумовлено низкою причин, а саме:

1. Необхідністю теоретичного обґрунтування діяльності органів та установ виконання покарань з врахуванням соціально-економічних і політичних змін, що сталися за останнє десятиліття в Україні.

2. Тим, що чинне законодавство, яке регулює виконання покарань, не забезпечує досягнення цілей покарання і вирішення завдань, які стоять перед ним.

3. Тим, що на сьогодні виконання покарань регулюється: 1) ВТК, 2) Положенням про порядок та умови виконання покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, 3) Законом України «Про виконавче провадження»та інструкціями Державного департаменту України з питань виконання покарань, що є причиною недостатньої погодженості в деяких випадках норм, що містяться у ВТК, у Положенні та інструкціях.

4. Тим, що практика виконання покарань висуває вимоги усунення недоліків, протиріч і недоглядів у чинному законодавстві, яке регулює застосування примусових заходів.

5. Зміни в законодавстві, що регулює виконання покарань, повинні здійснюватися з урахуванням міжнародних документів, які встановлюють правила поводження з засудженими.

6. Створення єдиної галузі кримінально-виконавчого законодавства повинне бути здійснене на основі загальної для виконання всіх покарань концепції.

Таким чином, нагальна потреба фундаментальних наукових розробок проблем виконання всіх покарань і інтереси практики викликають гостру потребу в створенні загальнотеоретичних основ кримінально-виконавчої правотворчості та кримінально-виконавчої діяльності.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і насамперед була спрямована на виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України 17 вересня 1996 р. № 873/96.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб вирішити наукову проблему створення в Україні основ теорії істинного (а не сурогатного) КВП, що не тільки за формою, але і за змістом повинне бути відмінним від ВТП.

Стратегічним завданням дослідження є створення в Україні науки КВП, вироблення доктрини українського КВП, що ґрунтується на правовому осмисленні категорій, найбільш важливих для теорії виконання покарань.

Прикладні завдання полягають у :

· пізнанні об'єктивних закономірностей виконання покарання, яким підпорядкована діяльність адміністрації органів та установ виконання покарань по здійсненню властивих примусовим заходам правообмежень;

· вирішенні питання про реальні можливості процесу виконання покарання;

· встановленні істинності та змісту вихідних наукових ідей, концепцій, категорій, понять, методів, що покликані обслуговувати діяльність органів та установ виконання покарань;

· обґрунтуванні першорядної значимості кримінально-виконавчої діяльності як основного напрямку діяльності органів та установ виконання покарань;

· вирішенні на новій концептуальній основі дискусійних питань реалізації правообмежень, властивих покаранням;

· розробці рекомендацій з удосконалювання нормативної основи виконання покарань і практики здійснення кари;

· формулюванні визначених в узагальненій формі вимог, звернених до суб'єктів виконання і відбування покарань, а також до учасників діяльності з виконання покарань.

Об'єктом дослідження є кримінально-виконавча діяльність як юридичний процес реалізації кари.

Предмет дослідження – теоретичні і методологічні основи, закономірності й об'єктивна характеристика сутності виконання покарання, а також норми чинного кримінального і виправно-трудового законодавства і проекти відповідних нормативних актів, доктринальні положення у сфері виконання покарань.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставленої в роботі мети і завдань дослідження, з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний підхід, що дозволив визначити кримінально-виконавчу діяльність як генеральний напрямок діяльності органів і установ виконання покарань, а здійснення кари визнати сутністю виконання покарань. Застосування діалектичних методів пізнання дозволило здійснити якісне відмежування КВП від виправно-трудового, що виявилося можливим установити, лише з'ясувавши, що ж знаходиться в основі обох галузей права, які вихідні пункти у відповідних їм системах понять і категорій. Для цього започаткована спроба визначитися з тим, що ж є головним, істотним у діяльності органів та установ виконання покарань.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях загальної теорії права, а також таких галузевих юридичних наук, як кримінальне, кримінально-процесуальне право, кримінологія. Для створення категоріальної сітки теорії КВП відправною, вихідною основою виступили філософські знання, що визначили загальний шлях дослідження, спосіб уявного узагальнення процесу виконання-відбування покарання.

У ході роботи над дослідженням проблем виконання покарань використовувалися такі конкретно-наукові, спеціальні методи, як: формально-юридичний, порівняльно-правий, логіко-семантичний, структурно-функціональний аналіз, системний підхід, метод сходження від абстрактного до конкретного. Формально-юридичний аналіз норм чинного кримінального і виправно-трудового законодавства, проектів нормативних актів дозволив виявити властиві їм недоліки і протиріччя і сформулювати пропозиції з удосконалення правового регулювання застосування покарань.

У ході роботи над темою вивчалися й аналізувалися міжнародно-правові акти з питань виконання покарань і поводження з засудженими, вітчизняні законопроекти, відомчі нормативні акти Державного департаменту України з питань виконання покарань. Основні висновки і положення дисертації ґрунтуються на критичному аналізі концептуальних положень науки ВТП і чинного виправно-трудового законодавства України.

У процесі роботи над дисертаційним дослідженням на основі розробленої анкети було проведене опитування 1050 засуджених до позбавлення волі, відповіді яких у ряді випадків виступають додатковим аргументом на користь висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації.

Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тім, що дисертація є першим в Україні монографічним фундаментальним дослідженням теоретичних проблем саме кримінально-виконавчого (а не виправно-трудового) права. У дисертації висунуто низку нових концептуальних положень і висновків, що передують Кримінально-виконавчому кодексу і мають принципове теоретичне значення для зміни пріоритетів у політиці в сфері виконання покарань. Зокрема, вперше:

1. Кардинально переглянуті теоретичні основи виконання покарань, розроблені наукою ВТП.

2. Доведено, що ВТП знаходиться в стадії екстраординарної науки, тобто науки, що опинилася в стані глибокої кризи, вихід з якої можливий лише шляхом докорінних перетворень у понятійному апараті теорії виконання покарань.

3. Істотно переосмислено систему категорій і понять, характерних для ВТП, і введено в науковий обіг нові поняття з відповідною семантикою.

4. Сформовано систему знань, що ґрунтується на виході пізнання виконання покарання за межі виправно-трудового «зрізу» діяльності ВТУ з такою специфічною субстанцією, як «виправлення і перевиховання», у нову, більш глибоку і більш загальну цілісну систему понять, зв'язків, відносин, концепцій, що складають предмет КВП, з новим рівнем сутності.

5. У центр понятійного ряду КВП висунута у якості основної категорія «виконання покарання», що є вихідним, фундаментальним поняттям для пропонованої теоретичної конструкції, яке відображає сутність діяльності з реалізації правообмежень, властивих покаранням, а це знаменує собою радикальний перехід від ВТП до системи знань, що відрізняється істотно іншими ознаками, які адекватно відображають особливості системи діяльності органів і установ виконання покарань.

6. Запропоновано нову фундаментальну систему поглядів на виконання покарань, що ґрунтується на кардинальній зміні і розширенні теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари.

7. Отримано принципово нове знання про здійснення властивих покаранню правообмежень, що не тільки не може бути реципійовано з теорії ВТП, але і вступає в протиріччя з нею.

8. Розроблено теоретичні й емпіричні методи дослідження вихідних понять і принципів формування нової теорії виконання покарань, що повинна прийти на зміну ВТП.

9. Здійснено правопізнання сутності і змісту діяльності з виконання покарань, що дозволило підкреслити юридичну природу процесу виконання покарання, дослідити правове регулювання діяльності органів і установ виконання покарань, звільнитися від змішання правових, педагогічних, психологічних і економічних аспектів цієї діяльності

10. Створено понятійний апарат теорії КВП.

11. Виділено відмітні ознаки КВП як галузевої наукової теорії.

12. У якості предмета правового регулювання КВП визначена екзекутивна діяльність органів і установ виконання покарань, що дозволило здійснити демістифікацию основної концепції ВТП, яка припускає можливість виправлення і перевиховання всіх засуджених.

13. Проведено відмежування КВП від ВТП за предметом правового регулювання, у зв'язку з чим відстоюється позиція, що нова галузь права на відміну від колишньої не може регулювати виправлення засуджених, ступінь зміни їхньої свідомості.

14. Дається визначення виконання покарання як регламентованої кримінально-виконавчим законодавством і убраної у форму кримінально-виконавчих правовідносин кримінально-виконавчої діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань за участю їхнього персоналу, а також інших державних органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян, змістом якої є реалізація кари.

15. Термін “виконання покарання” теоретично виділено як субстанціональну визначеність, що збігається з діяльністю органів та установ виконання покарань, що відбиває сутність цієї діяльності, її незмінну властивість, параметри всіх процесів виконання покарань незалежно від форм.

16. Кримінально-виконавчі правовідносини визначено у якості форми, внутрішньо властивої кримінально-виконавчій діяльності, що є її конкретною організаційною структурою, обумовленою сутнісним змістом реалізації кари на стадії виконання покарань.

17. Кримінально-виконавчі правовідносини охарактеризовані як відносини, що виникають у рамках кримінальної відповідальності і винятково між посадовими особами органів та установ виконання покарань, у компетенції яких знаходиться реалізація державного примусу, і особами, що відбувають покарання.

18. Зроблено висновок, що змістом кримінально-виконавчих правовідносин є взаємодія суб'єктів виконання і відбування покарань, права й обов'язки яких, відповідають їх компетенції і правовому статусу і здійснюються в процесі цієї взаємодії.

19. Показано, що кримінально-виконавчі правовідносини до формування кримінально-виконавчого законодавства існують у якості однієї зі сторін кримінально-правових відносин.

20. Провадиться розмежування між кримінально-правовими, кримінально-процесуальними і кримінально-виконавчими правовідносинами, у зв'язку з чим підкреслюється, що звертання до виконання обвинувального вироку, який набрав чинності, виступає правоприпиняючим фактом у кримінально-процесуальних правовідносинах і правостворюючим фактом у кримінально-виконавчих правовідносинах.

21. Обстоюється позиція, що різним видам правоохоронної діяльності на різних етапах кримінальної відповідальності притаманні свої специфічні цілі і завдання, у зв'язку з чим робиться висновок, що мета покарання, мета виконання покарання і завдання органів та установ виконання покарань не можуть бути тотожніми.

22. На рівні фундаментального дослідження мета покарання і завдання органів і установ виконання покарань охарактеризовані через категорію «можливість», що відкривається при застосуванні примусових заходів.

23. Установлено, що між цілями покарання, сформульованими в ст.50 КК, і практичною діяльністю органів та установ виконання покарань з реалізації властивих покаранням правообмежень, існує взаємозв'язок, що відображає єдність можливості і дійсності.

24. Мета кари визначена як реальна можливість, що зумовлює неминучість досягнення результату в діяльності органів і установ виконання покарань.

25. Мета виправлення засуджених та мета попередження злочинів охарактеризовані як абстрактні можливості, у зв'язку з чим доводиться, що діяльність, спрямована на досягнення цих цілей, може бути результативною лише в деяких випадках і лише за умови збігу сприятливих обставин.

26. Виправлення засуджених через його випадковий, спорадичний, вірогідний характер запропоновано розуміти в якості стохастичного процесу, часові рамки якого заздалегідь визначити неможливо, отже неможливо заздалегідь визначитись при призначенні так званих “строкових” покарань і з терміном, що є необхідним і достатнім для виправлення засудженого.

27. Підкреслюється, що з усіх цілей покарання тільки мета кари при її здійсненні надає діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань конкретний, предметний, матеріальний, цілком і реально визначений характер.

28. Проводиться розмежування між сутністю і змістом виконання покарань.

29. Здійснено структурування діяльності з виконання покарань, що дозволило виявити її стабільні елементи й сталі зв'язки між ними в рамках кримінально-виконавчої системи.

30. У результаті здійсненої системної диференціації виконання і відбування покарання представлені як окремі сторони єдиного об'єкта кримінально-виконавчої діяльності, що зв'язані між собою відношенням взаємопородження і взаємоозаперечення. Вони є специфічною парною правовою категорією, яка і складає об'єкт кримінально-виконавчої діяльності як вузловий момент логічної структури діяльності органів та установ виконання покарань.

31. Виділено правові і матеріально-предметні засоби досягнення мети кари.

32. Здійснюється розмежування між суб'єктами й учасниками кримінально-виконавчої діяльності.

33. Доводиться, що єдиним критерієм, який дозволяє об'єднати принципи в систему основних засад кримінально-виконавчої діяльності є її мета – виконання покарання, яка є центральним поняттям КВП.

34. Система принципів КВП представлена як модель кримінально-виконавчої діяльності, як відображення її сутності.

35. Досліджується співвідношення принципів кримінально-виконавчої політики, КВП, кримінально-виконавчого законодавства і кримінально-виконавчої діяльності.

36. Сформульовано пропозицію законодавчо закріпити принципи законності, справедливості, поважання прав людини, гуманізму і невідворотності виконання покарання в окремій статті Загальної частини майбутнього КВК України.

Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положеня дисератації носять повністю самостійний характер.

Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:

- у науково-дослідницькій сфері матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані як методологічна основа для проведення прикладних досліджень із проблем КВП;

- у правотворчості – як концептуальна основа правового регулювання кримінально-виконавчої діяльності;

- у правозастосуванні – зроблені в дисертаційному дослідженні висновки, сформульовані пропозиції і рекомендації можуть служити удосконалюванню практики виконання покарань;

- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні курсу КВП, при проведенні науково-дослідної роботи студентів.

Апробація результатів дисертації. Положення, викладені в дисертації і винесені на захист, були представлені науковій спільноті на 24 міжнародних, республіканських і регіональних семінарах, конференціях, «круглих столах», що відбулися в таких містах: Рязань (1988 р.), Краснодар (1989 р.), Харків (1990, 1995, 1997, 1998-2001 рр..), Мінськ (1991 р.), Волгоград (1991 р.), Київ (1992, 1997, 1999-2001 рр..), Кременчук (1998 р.), Донецьк (1998 р.), Ужгород (1999 р.), Запоріжжя (2001 р.).

Публікації. У результаті проведеного дисертаційного дослідження була опублікована монографія «Сутність виконання покарання», що дозволило автору стати лауреатом конкурсу, проведеного Спілкою юристів України, на краще юридичне видання 1998-1999 рр. у номінації «Юридичні монографічні видання». Деякі положення дисертації знайшли своє відбиття в навчальних посібниках і текстах лекцій. Автор написав одну з глав підручника «Кримінально-виконавче право України», виданого у 2001 р. Окремі висновки, пропозиції і рекомендації дисертанта викладені в наукових статтях, опублікованих у журналах, збірниках наукових статей, матеріалах семінарів і конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу,трьох розділів, висновків, та списку використаної літератури ( 243 найменування). Повний обсяг дисертації складають 393 сторінки, обсяг основного тексту (без вступу та висновків)– 335 сторінок, обсяг списку використаних джерел – 20 сторінок.

«Главная цель юридических наказаний -

возмездие (или воздаяние), а главная цель

педагогических наказаний - исправление».

(Фармановский В.И. Методика школьной

дисциплины. Изд. 5-е. - Одесса, 1913. - С. 83).