Висновки до другого розділу

1. Зарубіжна нормотворча практика деяких країн Західної Європи свідчить, що речові докази відсутні серед числа засобів доказування, але предмети матеріального світу, які містять у собі інформацію стосовно обставин цивільної справи фігурують у цивільній справі через такий засіб доказування, як «огляд» чи «судовий огляд».

судочинстві України речові докази не потрібно. Оскільки об’єктом «огляду» все-таки є предмет матеріального світу, то цілком справедливо, що вітчизняний законодавець змінив свій акцент від дій, за допомогою яких вилучається інформація, до безпосереднього об’єкту, щодо якого такі дії вчиняються.

2. Природу судових доказів у сучасній доктрині цивільного процесу розкривають багато концепції, серед яких найбільш обґрунтованою є інформаційна концепція, яка органічно вписується в положення теорії відображення, що найкраще пояснює сутність судового доказування. Зокрема, у момент взаємодії відображувального об’ єкта та відображуваної події, формується джерело інформації. Інформаційна концепція природи судових доказів розкриває через єдність інформації та її матеріального носія, без якого існувати інформація не може. Сам юридичний факт, інформація про який відображається в матеріальному носії, слід вважати первісним елементом у ланцюгу формування судового доказу. Розуміння судового доказу як діалектичної єдності змісту та форми відповідає змісту вітчизняного цивільного процесуального закону, який визначає докази через термін «фактичні дані», тобто інформація про факт.

3. Відповідно до інформаційної концепції, яка пояснює судові докази як нерозривну єдність змісту та форми, сутність судових доказів розкривають ряд ознак, які їм притаманні. Система загальних ознак судових доказів у цивільному процесі може бути поділена на три види залежно від структури судового доказування, яке поєднує в собі розумову та процесуальну діяльність. Таким чином, слід виокремлювати змістовно-логічні ознаки судових доказів, до яких зараховуємо таке: 1) докази - це є інформація; 2) інформація, що міститься у доказах, слугує актом думки, яка дається у формі суджень; 3) інформація, що міститься в доказах, повинна стосуватися фактів, які мають значення для правильного вирішення цивільної справи. Наступні види ознак судових доказів - формальні ознаки - показують ті правові вимоги, що встановлені в цивільному процесуальному законодавстві до всіх судових доказів, які залучаються до справи: 1) інформація повинна бути зафіксована на таких процесуальних засобах (носіях), які допускаються за цивільним процесуальним

законодавством України; 2) отримання та залучення у цивільну справу засобів доказування не повинно суперечити чинному законодавству. Третій вид ознак судових доказів зводиться до того, що інформація, яка міститься в засобах доказування, повинна бути попередньо оцінена судом або особами, які беруть участь у розгляді справи.

4. Змістовно-логічні, формальні та змішані ознаки судових доказів повинні бути наявними без будь-якого винятку, інакше доказ у цивільну справу вважається не залученим і, таким чином, у цивільному процесі не з’явиться той чи інший засіб доказування (наприклад, речовий доказ). Буде тільки потенційна можливість доказу, тобто доказової інформації, яку використати в цивільній справі буде не можливо. Процесуальні аспекти такого потенційного доказу залишаться без уваги суду та осіб, які беруть участь у цивільній справі. Таким чином, під судовим доказом у цивільному процесі слід розуміти інформацію про факти, яка має значення для правильного вирішення цивільної справи, що зафіксована в допустимих засобах доказування (носіях інформації), які залучені в цивільну справу без порушення закону та з проведенням попередньої оцінки такої інформації.

5. Відповідно до природи та сутності судових доказів у цивільному процесі сутність речових доказів розкривається такою системою спеціальних ознак, які їм притаманні: 1) основою речового доказу є предмет матеріального світу; 2) доказова інформація в речових доказах виражається в матеріальних властивостях предмету; 3) інформація, що міститься в речових доказах, як правило, не є актом думки; 4) інформація, що міститься в речових доказах, як правило, сприймається безпосередньо. Таким чином, речовим доказом у цивільному процесі є такі докази, що мають предметну основу, де доказова інформація виражається в матеріальних властивостях предмета, яка, як правило, сприймається безпосередньо та не є результатом людської інтерпретації обставин справи.

6. Класифікація речових доказів - це логічна операція поділу речових доказів на певні види, яка спрямована на усвідомлення сутності речових доказів шляхом виявлення між окремими їх видами спільних та відмінних рис. В силу

багатогранності такого правового явища як речові докази, їх класифікація можлива за багатьма підставами.

7. За особливістю характеру відтворення доказової інформації, яка міститься в речових доказах, можна виокремити речові докази, у яких доказова інформація зафіксована статично, та речові докази з динамічною доказовою інформацією.

Речові докази з статичною доказовою інформацією - це такі речові докази, де доказова інформація, яка представлена в матеріальних властивостях предмета, має застиглу форму. Така доказова інформація залишається незмінною з моменту її сформування на матеріальному об’єкті аж до моменту її сприйняття судом під час розгляду цивільної справи. У такому разі дослідження подібного речового доказу відбувається у звичайному процесуальному режимі, без використання спеціальних правових норм, які регламентують дослідження речових доказів.

Речові докази з динамічною доказовою інформацією - це такі речові докази, де доказова інформація, яка представлена в матеріальних властивостях предмета, має здатність видозмінюватися аж до її повного зникнення.

8. Юридична природа носіїв аудіовізуальної інформації в сучасному цивільному процесі розкривається з потрійних підходів: зарахування їх до речових доказів (традиційний підхід), зарахування до письмових доказів (оригінальний підхід) або додавання їх до самостійного засобу доказування (новаторський підхід). Якщо враховувати її ознаки, які притаманні носіям аудіовізуальної інформації та власне самій інформації (предметна основа носіїв, зміна матеріальних властивостей носіїв під час створення аудіовізуальної інформації, динамічний та об’ єктивний характер аудіовізуальної інформації) носії аудіовізуальної інформації слід вважати саме речовими доказами. Тому

недоцільно виокремлювати в самостійний вид засобу доказування в цивільному процесі носії аудіовізуальної інформації.

9. Зважаючи на наявність або відсутність різноманітних процесуальних режимів щодо тих предметів матеріального світу, які заявляються в цивільній справі як речові докази, можна виокремити монопроцесуальні та поліпроцесуальні речові докази. Монопроцесуальні речові докази - це такі речові докази, які в цивільному процесі використовуються виключно як засіб доказування для встановлення наявності чи відсутності обставини цивільної справи. Поліпроцесуальні речові докази - це такі речові докази, які, будучи процесуальним засобом доказування, можуть виконувати інші процесуальні функції в цивільній справі. Зокрема, поліпроцесуальні речові докази поряд із тим, що є засобом доказування, можуть мати процесуальний статус об’єкту позову або об’єкта судової експертизи.

10. За способом формування доказової інформації виокремлюють первісні та похідні речові докази. Первісні речові докази - це такі речові докази, які утворюються внаслідок безпосереднього впливу юридичного факту на предмет матеріального світу, через що його матеріальні властивості видозмінюються. Похідні речові докази - це такі речові докази, які створюються на підставі безпосереднього впливу первісних речових доказів. Усі первісні речові докази можуть мати свої власні похідні речові докази, оскільки існують різноманітні матеріальні та процесуальні процедури, які спрямовані на створення похідної доказової інформації з тих або інших причин. Але в багатьох випадках доказове значення буде мати виключно оригінальний предмет матеріального світу (наприклад, твір образотворчого мистецтва під час проведення авторської судової експертизи), а не його копія.