ВСТУП

Актуальність теми. Адміністративна юстиція є одним із найкращих винаходів людства у сфері захисту порушених прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина від свавілля держави, її органів та посадових осіб.

З моменту набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (01.09.2015) без перебільшення можна сказати, що Україна вступила в нову еру - цивілізованих сучасних відносин між громадянами й державою.

Проте ейфорія від регулювання публічних відносин засобами адміністративного судочинства, на жаль, швидко пройшла, оскільки судді, які безпосередньо почали здійснювали адміністративне судочинство за своїм менталітетом і правовою підготовкою минулої епохи були в більшості випадків не здатні здійснювати судочинство в умовах презумпції винності суб’єкта владних повноважень. У подальшому суддів адміністративних судів владна політична еліта всіх відтінків намагалася поставити під контроль. І хоча це ніколи не вдавалося зробити в повному обсязі, інколи окремі судді адміністративних судів не могли витримати протиправного тиску і починали служити не народові України, а законодавчій та вищій виконавчій владі.

Після революції гідності ситуація змінилася на краще. Шалений тиск на суддів законодавчою та виконавчою гілкою влади призвів до того, що практично судді адміністративних судів стали в опозицію до влади, що у свою чергу є добрим знаком, оскільки адміністративне судочинство має захищати законні права, свободи та законні інтереси невладних фізичних і юридичних осіб, а не публічну владу. Іншими словами, незважаючи на неконструктивну позицію до судової влади законодавчої та виконавчої влади, у цілому захист прав і свобод громадян у системі адміністративного судочинства покращився.

Проте в системі забезпечення прав, свобод і законних інтересів адміністративні суди є хоча й провідним, однак не єдиним суб’єктом.

На жаль, рівень забезпечення в Україні прав і законних інтересів публічних службовців перебуває на низькому рівні: як показало авторське соціологічне опитування, цим рівнем не задоволені понад 70 відсотків публічних службовців, вважаючи його незадовільним, при цьому понад 40 відсотків опитаних зазначили, що такі порушення здійснюються їхніми керівниками. Також сумною є статистика результатів соціологічного опитування громадян, які у 36 відсотках відповідей зазначили, що їх узагалі не хвилює рівень забезпечення прав і законних інтересів публічних службовців.

Окремі аспекти адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців розкривали у своїх працях учені В. Авер’янов, В. Бевзенко, В. Бенедик, С. Білуга, В. Галунько, М. Глуховеря, В. Горбалінський, І. Діткевич, Т. Коломоєць, С. Константінов, С. Короєд,

A. Коротких, О. Кузьменко, Л. Крупнова, В. Курило, О. Єщук, С. Овчарук,

B. Олефір, Д. Роженко, О. Ромазов, Л. Романенко, Я. Сандул, А. Селіванов, Я. Синицька, О. Ситников, О. Трещова, Т. Трояновська, М. Ульмер, Ю. Фаєр, Ю. Фрицький, В. Шкарупа та ін. Проте вони безпосередньо питань

адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців не аналізували, а зосереджували свої наукові зусилля на більш загальних, спеціальних чи суміжних проблемах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного права та соціально- гуманітарних дисциплін Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за темою «Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин» (номер державної реєстрації 0107U008696). Тема дослідження відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затвердженим Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 липня 2010 р. № 1, та перспективним напрямам кандидатських і докторських дисертацій за юридичними спеціальностями, перелік яких затверджено рішенням Президії Національної академії правових наук України від 18 жовтня 2013 р. № 86/11.

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико- методологічних засад, нормативних основ і практичної реалізації адміністративними судами та публічною адміністрацією своїх повноважень у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців визначити засади та конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного основоположного та спеціального законодавства, спрямованого на підвищення ефективності забезпечення прав і свобод людини і громадянина в системі адміністративних судів України.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі основні завдання:

- визначити межі адміністративно-процесуальних гарантій прав та законних інтересів публічних службовців;

- розкрити права та законні інтереси публічних службовців як об’єкт адміністративно-процесуальних гарантій;

- виявити принципи забезпечення адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців;

- з’ясувати особливості звернення до адміністративного суду публічних службовців і відкриття провадження у справі щодо гарантування їх прав і законних інтересів;

- розкрити особливості судового розгляду адміністративної справи та ухвалення судового рішення при гарантуванні прав і законних інтересів публічних службовців;

- з’ясувати докази і доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців;

- розкрити особливості апеляційного та касаційного провадження в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців;

- виявити європейський досвід адміністративно-процесуальних гарантування прав і законних інтересів публічних службовців;

- удосконалити законодавство у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців.

Предмет дослідження - адміністративно-процесуальні гарантії прав і законних інтересів публічних службовців.

Методи дослідження. У дисертації було використано систему методів наукового пізнання - загальнофілософські, загальнонаукові, загальнологічні та спеціальнонаукові методи.

Діалектичний метод набув широкого використання в першому розділі щодо виявлення юридичної природи меж, прав та законних інтересів і

принципів адміністративно-процесуальних гарантій прав та законних інтересів публічних службовців.

Логічні методи аналізу й синтезу та індукції і дедукції широко було використано у другому підрозділі стосовно розкриття особливостей звернення до суду публічних службовців та судового розгляду їх позову. Формально-догматичний метод наукового пізнання використовувався в усіх розділах дисертації для з’ясування змісту чинного адміністративно- процесуального та адміністративного законодавства. Метод систематизації та узагальнення явищ задіяно майже в усіх підрозділах дисертації.

У третьому розділі провідним став метод порівняльного правознавства та правового прогнозування, а також метафізичний метод наукового пізнання правових явищ Статичний метод забезпечив проведення та обробку авторського соціологічного дослідження.

Нормативну та емпіричну основу дослідження склали основоположні документи та національне законодавство ЄС, норми Конституції України, КАСУ, інших законів і підзаконних нормативно-правових актів України, які визначають адміністративно-процесуальні гарантії прав і законних інтересів публічних службовців, й узагальнення практики діяльності адміністративних судів і публічної адміністрації в цій сфері. Висновки і пропозиції дисертантом було сформульовано на підставі наукових праць учених у сфері адміністративного процесу і права та науковців у галузі теорії держави і права. Для дослідження суспільної думки «експертів» було проведено соціологічне опитування 973 громадян України та 534 публічних службовців.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням у вітчизняній правовій літературі, присвяченим аналізу адміністративно- процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців. У результаті проведеного аналізу сформульовано низку нових теоретичних положень, обґрунтовано відповідні висновки, рекомендації та пропозиції

щодо вдосконалення чинного законодавства України в зазначеній сфері, зокрема:

уперше:

- доведено, що негативні права (права щодо застосовування заходів адміністративного примусу) публічних службовців, визначені в базовому законі про державну службу, не підлягають розширеному трактуванню в інших спеціальних законах, а позитивні права (права, що встановлюють додаткові пільги) підлягають розширенню тільки в разі передбачення джерела фінансування, в іншому разі перші будуть неправовими, а другі - такими, що будуть призводити до масового порушення прав публічних чиновників;

- зроблено висновок, що матеріальний принцип стабільності проходження служби публічними службовцями, які доброчесно виконують свої обов’язки, є провідною ідеєю, основою гарантування адміністративно- процесуальних гарантій прав публічних службовців через систему адміністративних судів;

- у вітчизняній теорії адміністративного процесу доведено абсолютність права публічного службовця на вирішення адміністративним судом позову у строк, який не перевищує встановленого законодавством, навіть якщо доказів не достатньо чи щодо них є деякі сумніви;

удосконалено:

- зміст і поняття доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців, що характеризується як пізнавально-практична психологічна діяльність адміністративного суду, сторін та інших учасників процесу, спрямована на пізнання обставин через відображення та моделювання об’єктивної реальності в рамках формальної логіки та психологічних процесів послідовних суджень, пов’язаних між собою за правилами логічного висновку, щодо аналізу інформації про певні події, дії або стан, які відбуваються на певних стадіях доказування;

- поняття дефініції «адміністративно-процесуальна тяганина»,

як протиправне порушення розумних, однак не більших ніж прямо встановлених адміністративно-процесуальним законодавством строків, відкриття та прийняття рішення в адміністративній справі, пов’язаних із різними чинниками недосконалості законодавства та організаційно- процесуальними недоліками діяльності системи адміністративного судочинства, у процесі яких порушуються права і законні інтереси позивачів - не суб’єктів публічної адміністрації, що є неприпустимим явищем і має стати карним для осіб, які таких порушень припускаються;

отримали подальшого розвитку:

- наукові положення щодо адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців, яку сукупності умов та спеціальних адміністративно-процесуальних способів і засобів, за допомогою яких забезпечується адміністративно-правова реалізація та адміністративно- процесуальний захист публічних службовців;

- наукові положення щодо касаційного провадження у сфері гарантування прав і законних інтересів публічних службовців як третьої інстанції (рівня) судового захисту публічних службовців, права яких порушено, щодо яких судом першої та другої інстанцій прийнято несправедливе, незаконне рішення, що здійснюється шляхом перегляду постанов і ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили;

- наукові положення передового досвіду країн-учасниць ЄС щодо адміністративно-процесуального гарантування прав і законних інтересів публічних службовців як системи невід’ємних потреб суспільства, похідних від функції публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- наукові положення підготовчого провадження у справах, відкритого за позовом публічним службовцем, зокрема щодо сформованих засад абсолютного права публічного службовця у сфері захисту порушених права і

законних інтересів у системі адміністративного судочинства та адміністративно-правових заходів його забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, отримані здобувачем, можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальшої теоретичної розробки питань адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців (Акт упровадження Науково-дослідного інституту публічного права від 17 листопада 2015 р.);

- у правотворчості - щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців (додаток Б до дисертації);

- у правозастосовній діяльності - щодо покращення діяльності системи адміністративного судочинства щодо забезпечення адміністративно- процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців (Акт упровадження Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 р.);

- у навчальному процесі - у розробці та викладанні навчальних дисциплін «Адміністративний процес України» та «Адміністративне право України», підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій (Акт упровадження Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 1 березня 2016 р.).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного права та соціально-гуманітарних дисциплін Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», де було виконано дисертацію. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлювалися під час роботи чотирьох науково-практичних конференцій: Пріоритетні проблеми реформування системи законодавства України (м. Київ, 2015); Наукові дослідження сучасного законодавства України - прогрес юридичної науки ХХІ століття (м. Київ, 2015); «Актуальні проблеми будівництва кар’єри

молодими вченими та підприємцями (м. Київ, 2015); «Актуальні проблеми створення інтелектуальних і індустріальних парків» (м. Київ, 2016).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в чотирьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, одній статті в міжнародному виданні та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.