ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Сучасне вітчизняне суспільство корінним чином відрізняється від попередніх епох, оскільки основною цінністю визнає саме Людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та інші права, свободи й законні інтереси невладних фізичних і юридичних осіб.

Правоохоронна діяльність держави є провідною гарантією забезпечення принципу верховенства права і здійснюється через систему правоохоронних органів, на які безпосередньо покладено функції забезпечення прав і свобод людини та громадянина від найбільших видів небезпеки, охорони громадського порядку; попередження, виявлення, розкриття та припинення правопорушень; надання адміністративних послуг.

При цьому завжди треба пам’ятати, що посадові особи правоохоронних органів не тільки здійснюють захист прав і свобод фізичних та юридичних осіб, але й самі часто стають джерелом їх порушення. Як показують результати соціологічного дослідження Центру Разумкова, загалом довіру до державного апарату (чиновників) висловили 11,2% опитаних, не довіряють - 80,7%, зокрема тільки 33,7% опитаних довіряють поліції і 29,5% - СБУ^[1], що корелюється з результатами власного соціологічного дослідження, відповідно до якого 7% опитаних громадян визначили, що їх права, свободи чи законні інтереси порушувалися посадовими особами правоохоронних органів, а 22,7% - що вони не були відновлені ними (додаток Б до дисертації).

В умовах сьогодення, коли відбувається реформування усіх без винятку правоохоронних органів на засадах, загальновизнаних у країнах - учасницях ЄС, ефективне адміністративно-правове регулювання

забезпечення прав і свобод людини потребує нових підходів, спрямованих на підвищення довіри народу до цих органів, удосконалення форм, методів і засобів забезпечення прав і свобод людини.

Зв’язок теми дисертації із сучасними дослідженнями. Схожу проблематику досліджували сучасні вітчизняні вчені-адміністративісти. Так, І. Бородін розкрив загальні положення щодо захисту прав та свобод людини і громадянина в адміністративний спосіб, А. Куліш досліджував адміністративно-правові засади організації та функціонування правоохоронних органів^[2], Е. Негодченко розкрив зовнішній аспект забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ^[3], а Е. Олефіренко з’ясував адміністративно-правові гарантії реалізації прав і свобод громадян ^[4].

Крім вищезазначених учених, питання адміністративно-правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України аналізували вчені-адміністративісти В. Авер’янов, І. Арістова, О. Бандурка, В. Басс, В. Бевзенко, О. Безпалова, Ю. Битяк, Л. Біла-Тіунова, В. Білоус, І. Бородін, В. Галунько, В. Гаращук, Ю. Гаруст, І. Голосніченко, С. Гончарук, І. Гриценко, Т. Гуржій, С. Гусаров, В. Гуславський, В. Демченко, О. Джафарова, Є. Додін, М. Дорогих, А. Єлістратов, В. Заросило,

A. Іванищук, Р. Калюжний, В. Ковальська, А. Комзюк, С. Ківалов,

B. Коваленко, Л. Коваль, В. Ковальська, С. Константінов, В. Колпаков,

О. Кузьменко, В. Курило, М. Лошицький, А. Манжула, В. Манохін, Є. Сердюк, В. Пєтков, В. Плішкін, Ю. Римаренко, В. Шкарупа та ін.

Проте вищезазначені вчені розкрили лише окремі аспекти аналізованої проблематики, досліджуючи більш загальні, спеціальні чи суміжні питання та не зосереджували свою увагу безпосередньо на адміністративно - правовому забезпеченні дотримання прав людини в правоохоронних органах України, як спеціальному предметі наукового дослідження.

Отже, незадоволеність громадян ефективністю діяльності правоохоронних органів, непоодинокі випадки порушення прав, свобод і законних інтересів людини посадовими особами правоохоронних органів, складнощі втілення у правозастосуванні і правореалізації законодавчих положень новітньої правоохоронної реформи, неузгодженість численних адміністративно-правових актів у цій сфері зумовлюють актуальність цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертацію виконано відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-УП, Стратегії сталого розвитку Україна-2020, затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. і плану науково-дослідницької роботи Науково-дослідного інституту публічного права за темою «Правове забезпечення прав, свобод та законних інтересів суб’єктів публічно-правових відносин» (номер державної реєстрації 0115U005495).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у визначенні засад та адміністративного інструментарію адміністративно-правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах, що полягає в підвищенні ефективності забезпечення дотримання прав людини правоохоронними органами та розробленні пропозицій щодо недопущення порушень прав, свобод і законних інтересів посадових осіб самих правоохоронних органів.

Для досягнення поставленої мети в дисертації потрібно вирішити такі

завдання:

- сформувати поняття та розкрити зміст адміністративно-правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України;

- з’ясувати сутність та систему прав і свобод людини, стандарти їх забезпечення;

- виявити особливості адміністративно-правового статусу

правоохоронних органів України у сфері забезпечення прав і свобод людини;

- сформувати поняття та розкрити структуру механізму адміністративно-правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України;

- розкрити форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України;

- розкрити методи адміністративної діяльності щодо забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України;

- з’ясувати міжнародні стандарти дотримання прав людини в правоохоронних органах;

- удосконалити законодавство у сфері адміністративно-правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері адміністративно - правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України.

Предмет дослідження - адміністративно-правове забезпечення дотримання прав людини у правоохоронних органах України.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано систему методів наукового пізнання. Діалектичний метод дав можливість виявити суперечності щодо юридичної природи посадових осіб правоохоронних органів України (підрозділ 1.1). Метод дедукції став незамінним під час формування сутності та системи прав і свобод людини, визначення стандартів їх забезпечення (підрозділ 1.2). Функціональний метод наукового пізнання став провідним під час виявлення особливостей адміністративно - правового статусу правоохоронних органів України у сфері забезпечення прав і свобод людини (підрозділ 1.3).

Системно-структурний метод наукового пізнання використовувався в усіх підрозділах дисертації, зокрема він дав можливість сформувати поняття та розкрити структуру механізму адміністративно-правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України (підрозділ 2.1).

Загальнологічні методи аналізу й синтезу використано в усіх підрозділах дисертації. Вони дозволили проаналізувати законодавство та погляди науковців, розкласти їх на окремі складові і на цій основі принести в них інше бачення шляхом узагальнення та формування нових юридичних конструкцій. Спеціальноюридичний формально-догматичний метод

наукового пізнання широко використовувався у підрозділах 1.1, 1.2, 1.3, 2.1,

2.2, 2.3, 3.1 дисертації для з’ясування змісту норм адміністративного права без зв’язку їх з іншими соціальними чинниками.

Метод порівняльного законодавства дозволив визначити найкращі міжнародні норми щодо дотримання прав людини в правоохоронних органах (підрозділ 3.1). При удосконаленні законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах провідне місце займають методи правового прогнозування і правотворчості (підрозділ 3.2).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є вагомим комплексним дослідженням адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини в діяльності правоохоронних органів України. У результаті здійсненого аналізу сформульовано низку наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

уперше:

- обґрунтовано об’єктивну потребу створення єдиного позавідомчого адміністративного органу для захисту, нагляду й контролю за роботою посадових осіб правоохоронних органів щодо недопущення зловживань і здійснення адміністративних перевірок фактів порушення прав і свобод громадян ними, який має бути підпорядкований Вищій раді правосуддя;

- доведено, що своєрідним методом переконання в правоохоронних органах є журналістське розслідування як публічна діяльність журналіста, яка реалізується шляхом збору і публікації інформації та базується на авторському баченні фактів порушення прав людини в правоохоронних органах з метою її оприлюднення для широкого загалу осіб, тим самим стимулюючи інших посадових осіб правоохоронних органів утримуватися від порушення прав і свобод людей у майбутньому;

удосконалено:

- наукове розуміння сутності системи прав і свобод людини щодо забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах, що виявляє протилежність чинників функціонування правоохоронних органів як провідних елементів захисту та порушення прав і свобод людини, пов’язаних із монополією на застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у внутрішніх справах держави;

- законодавство у сфері адміністративно -правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України як системи правотворчих заходів в умовах сучасних викликів, заснованих на людиноцентристській теорії адміністративного права та виконання міжнародних зобов’язань України перед Європейською спільнотою щодо утвердження принципу верховенства права та поваги до прав людини;

отримали подальшого розвитку:

- наукові положення стосовно негативного впливу системних кризових

явищ (поганого матеріального забезпечення, корупції, неналежного громадського контролю за роботою правоохоронних органів тощо), що призводить до пріоритету у діяльності деяких посадових осіб правоохоронних органів корпоративного інтересу над публічним, що сприяє перетворенню їх у деструктивну публічну силу, яка стає небезпечною для окремої людини й суспільства в цілому, оскільки порушує права і свободи людини;

- наукові положення щодо визначення особливостей адміністративно- правового статусу правоохоронних органів України у сфері забезпечення прав і свобод людини як деяких специфічних завдань (функцій), адміністративних обов’язків і прав Національної поліції України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, Державної пенітенціарної служби України стосовно недопущення порушення прав людей, які перебувають у місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання та недержавних охоронних структур з недопущення скоєння ними рейдерських захоплень бізнесу та ін.;

- обґрунтування, що форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України як системи однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій, які мають зовнішнім виразом видання нормативних та індивідуальних адміністративних актів, що утверджують стратегії й конкретні рішення щодо недопущення непропорційного використання сили, свавільного позбавлення свободи, здійснення інших юридично значущих операцій (прийняття присяги) та ведення різноманітних реєстрів як спеціальної форми матеріально-технічних операцій;

- наукові положення щодо міжнародних стандартів дотримання прав людини в правоохоронних органах як визначених у міжнародно-правових документах ООН та Ради Європи незаперечних гуманітарних чеснот, які складаються з абсолютного права людини на життя, чинників недоторканності, обов’язків і заборон для працівників правоохоронних органів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони використовуються та можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері - для подальшого наукового розроблення проблем забезпечення дотримання прав і свобод людини в правоохоронних органах (акт впровадження Науково-дослідного інституту публічного права);

- правотворчості - щодо вдосконалення чинного законодавства із забезпечення дотримання прав і свобод людини в правоохоронних органах (додаток В до дисертації);

- навчальному процесі - під час під час розроблення та викладання навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи України», «Правоохоронна діяльність» (акт впровадження Херсонського державного університету);

- правозастосовній діяльності - щодо підвищення ефективності забезпечення дотримання прав людини в підрозділах Національної поліції України (акт впровадження Головного управління Національної поліції в Херсонській області).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки були оприлюднені дисертантом на чотирьох науково -практичних конференціях: «Теорія і практика сучасного права» (Херсон, 2010), «Законодательство Украины: проблемы и перспективы развития» (Сімферополь, 2013), «Правові реформи в Україні: реалії сьогодення» (Харків, 2016), «Міжнародні та національні правові виміри забезпечення стабільності» (Львів, 2016).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 232 сторінки. Робота містить список використаних джерел із 282 найменувань на 26 сторінках.