<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми обумовлюється особливим значенням наявності житла у дитини, яке забезпечує життя та природний розвиток дитини, її економічну незалежність при досягненні дієздатності.

Наявність чи відсутність житла має вплив на формування соціальної, психологічної особистості дитини. Тому право дитини на житло закріплюється чисельними нормативними актами, зокрема Законами України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про охорону дитинства», Указом Президента України від 16 грудня 2011 року № 1163 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні». Незважаючи на постійну увагу законодавця щодо забезпечення прав дитини, у юридичній науці так і не було розпочато дискусію щодо розбудови системи житлових прав дітей, їх цивільно- правового захисту. При цьому, проблема цивільно-правового захисту житлових прав дітей й досі залишається не вирішеною, про що свідчить судова практика з приводу захисту інтересів дитини при користуванні нею іпотечним житлом, де вона проживає, щодо укладених договорів купівлі- продажу житла, що відчужується без урахування прав та інтересів дитини тощо. Крім того, сучасність перед юридичною наукою поставила чимало нових питань, зокрема як захистити та відновити житлові права дітей, які втратили повністю або частково житло у зоні проведення АТО.

Окремо потреба у дослідженні цивільно-правового захисту житлових прав дітей обумовлена реформуванням вітчизняного правового простору на основі Концепції адаптації законодавства України до законодавства ЄС, оскільки адаптаційні зміни спрямовані і на вдосконалення інституту захисту суб’єктивних прав та інтересів фізичної особи, особливо дітей. Тому додатково виникає потреба у розробці спеціалізованих способів захисту, які б враховували специфіку прав, що захищаються.

Серед таких прав можна виділити житлові права дитини, оскільки, з одного боку, дитина самостійно не може їх захищати, а з іншого, ці права спрямовані на реалізацію положень ст. 47 Конституції України про право на житло, яке виникає у дитини з моменту народження.

Теоретичним підґрунтям дослідження цивільно-правового захисту житлових прав дітей є наукові праці у галузі цивільного, житлового та сімейного права таких вчених, як О. Є. Аврамова, О. І. Антонюк, Ю. Г. Басін, М. К. Галянтич, В. П. Грібанов, І. В. Жилінкова, О. О. Кармаза,

Л. В. Красицька, Н. С. Кузнецова, Б. К. Левківський, Є. О. Мічурін,

А. В. Петровський, З. В. Ромовська, Г. А. Свердлик, Ю. К. Толстой,

Є. О. Харитонов, Ж. Л. Чорна, Я. М. Шевченко. Попри вагомий вклад вказаних та інших дослідників у наукові розробки цивільно-правового захисту житлових прав дітей, деякі проблеми в юридичній науці так і не були розв’язані, зокрема лише частково розроблені поняття та види житлових прав дітей, не надано термінологічного визначення захисту житлових прав дітей, не виокремлено особливостей форм та способів захисту житлових прав дітей.

Отже, причин для чіткого встановлення цивільно-правового захисту житлових прав дітей - забагато, а заходів, які були б спрямовані на виправлення такої ситуації - замало. Тому необхідними є наукові дослідження цієї проблематики, адже саме вони здатні дати системний аналіз тих проблем, які накопичувалися у цій сфері, та запропонувати шляхи їх вирішення. Наведене й стало підставою для визначення нових концептуальних підходів щодо удосконалення цивільно-правового захисту житлових прав дітей.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», п. 2-4

Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 pp., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 14-10, п.

2.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2015-2019 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 24 квітня 2015 р. (протокол № 24), а також у рамках науково-дослідної теми Харківського національного університету внутрішніх справ «Законотворча та законодавча діяльність в Україні» (номер державної реєстрації 0113U008189).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу цивільного, житлового та сімейного законодавства і практики його застосування визначити зміст та особливості здійснення цивільно-правового захисту житлових прав дітей в Україні, а також надати пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

- визначити генезис цивільно-правового захисту житлових прав дітей;

- сформулювати поняття та розробити класифікацію житлових прав

дітей;

- охарактеризувати право на захист житлових прав дітей;

- розглянути юрисдикційну форму захисту житлових прав дітей;

- виявити особливості самозахисту житлових прав дітей;

- розкрити сутність цивільно-правових способів захисту житлових прав дитини;

- охарактеризувати захист права власності дітей на житло при вчиненні правочину;

- визначити засади відновлення житлових прав дітей, які втратили повністю або частково житло у зоні проведення АТО;

- сформулювати пропозиції з удосконалення законодавства у сфері цивільно-правового захисту житлових прав дітей.

Об ’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають з приводу цивільно-правового захисту житлових прав дітей.

Предметом дослідження є цивільно-правовий захист житлових прав

дітей.

Методи дослідження складають як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до досліджуваного об’єкта, так і окремі спеціальні методи наукового пізнання. Історико-правовий метод застосовано для виявлення генезису правого регулювання цивільно-правового захисту житлових прав дітей (підрозділ 1.1).

Діалектичний метод становить методологічну основу дисертації та застосований при з’ясуванні правової природи і змісту житлових прав дітей, зокрема права дитини на захист житлових прав, видів цивільно-правових спосіб житлових прав дітей (підрозділи 1.2, 1.3, 3.1). Формально-логічний метод використано для виявлення розбіжностей у понятійному апараті житлових прав та інтересів дітей (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний метод застосовано для встановлення системи житлових прав дітей, способів цивільно-правового захисту житлових прав дітей (підрозділи 1.2, 3.2, 3.3, 3.4). Метод аналізу і синтезу дозволив виявити проблеми у застосуванні юрисдикційної та неюрисдикційної форми захисту житлових прав дітей (підрозділи 2.1, 2.2, 3.2). Техніко-юридичний метод використано для формулювання напрямів вдосконалення цивільно-правового захисту житлових прав дітей (підрозділи 1.1, 1.3, 3.5).

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародних актах, законодавчих та підзаконних нормативно - правових актах, які визначають правові засади цивільно-правого захисту житлових прав дітей. У дисертації проаналізовано практику Європейського суду з прав людини, досвід якого може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення судової практики, теоретичні засади теорії держави та права, політико- правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших системних досліджень теоретичних і практичних проблем здійснення цивільно-правового захисту житлових прав дітей. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- запропоновано житлові права дітей залежно від їх соціально- правового статусу поділяти на дві групи: 1) житлові права дітей, що виховуються у сім’ї; 2) житлові права дітей-сиріт або дітей позбавлених батьківського піклування. До першої групи житлових прав дітей віднесено: право на вселення до батьків; право на безпечне житло; право на користування житлом; право на захист від правочину, що може погіршити житлові умови проживання дитини тощо.

Другу групу житлових прав дітей (дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування) складають: право на отримання житла; право на збереження житла; право на повернення житла, що зберігалося за ними та у якому вони проживали до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призову на строкову військову службу до Збройних Сили України, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк; право на негайне вселення у житло, що зберігалося за ними; право на компенсацію за втрачене житло, яке належало дитині тощо;

- сформульовано визначення житлового інтересу дитини, як прагнення до задоволення потреб дитини у проживанні та користуванні житлом, яке відповідає санітарно-технічним умовам та забезпечує безпечне існування дитини, її гармонійний розвиток, та є самостійним об’єктом судового захисту і інших засобів правової охорони;

- обґрунтовано співвідношення й розмежування понять «право батьків на захист дитини» (охоплює дії із захисту біологічного існування дитини та захисту законних прав та інтересів дитини) і «право батьків на захист законних прав та інтересів дитини» (спрямоване на забезпечення та реалізацію суб’єктивних прав та інтересів дитини) та доведено, що, незважаючи на наявність спільних ознак, ці поняття є різними за змістом і обсягом правовими категоріями;

- розроблено критерії забезпечення відновлення житлових прав дітей, які втратили повністю або частково житло у зоні проведення АТО: необхідність встановлення державного контролю за обліком зруйнованого або непридатного для проживання житла; формування реєстрів інформації про дітей, котрі втратили житло у зоні проведення АТО; розробка державних програм щодо будівництва соціального житла, яке буде надаватися дітям, сім’ям з дітьми та особам, котрі внаслідок інвалідності, отриманої у зоні проведення АТО, не в змозі самостійними діями отримати житло;

удосконалено:

- визначення поняття «житлові права дітей», як систему гарантованих законами суб’єктивних прав дітей, що надають можливість здійснювати дії щодо отримання житла, проживання у конкретному житловому приміщенні, вимагати визнання цих прав від інших (зобов’язаних) осіб, зокрема батьків, та у разі потреби здійснювати захист цих прав;

- формулювання поняття самозахисту житлових прав дітей, під яким розуміються односторонні, самостійні, фактичні дії уповноваженої особи, котрі не заборонені законом, не суперечать моральним засадам суспільства і спрямовані на попередження, припинення правопорушення та відновлення порушених житлових прав дітей.

Самозахист здійснюється дитиною, її законними представниками;

- наукові положення, що здійснення права на судовий захист житлових прав дітей - це система гарантованих державою дій законних та/або інших представників дитини щодо звернення до суду з приводу захисту житлових прав дітей;

- класифікацію способів самозахисту житлових прав дитини шляхом їх поділу за такими критеріями: а) підстава виникнення (самостійні односторонні дії фактичного порядку дозволені законом, передбачені законом, закріплені у правовстановлюючих документах (договір, заповіт); б) конкретно-цільова спрямованість (припиняючі, відновлюючі, компенсаційні та забезпечувальні (превентивні);

- правову позицію щодо визначення права на захист житлових прав дітей, як гарантованої правової можливості дитини мати захист своїх житлових прав та інтересів від протиправних посягань, скориставшись системою встановлених державою засобів, з метою відновлення порушених житлових прав або попередження дій щодо можливого порушення цих прав, усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного житлового права або відновлення його попереднього стану, яке здійснюється її законними та/або іншими представниками;

- класифікацію цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей залежно від бажаного для особи правового результату на: 1) способи захисту права власності дитини на житло; 2) способи захисту права дитини на користування житлом; 3) способи захисту житлових прав дітей при здійсненні правочину щодо житла, яке належить дитині на праві власності або користування;

дістало подальшого розвитку:

- науковий погляд, що право дитини на житло - це загальна можливість кожної дитини на володіння та користування житлом, яке відповідає державним санітарно-гігієнічним, технічним умовам, на підставі права власності, договору або сервітуту;

- твердження про розмежування понять «місце проживання дитини» (постійне місце проживання) та «місце перебування дитини» (тимчасове місце проживання), які залежать від місця знаходження їх батьків;

- наукові положення, що застосовування способу захисту права власності дитини на житло у вигляді відновлення права власності дитини на житло можливо у випадку, якщо на час звернення до суду право власності не припинилося та існує правопорушення, яке не дає можливість здійснювати право власності;

- правова позиція, що цивільно-правові способи, які застосовуються при захисті житлових прав дітей поділяються на: речово-правові (спрямовані на захист речових прав), зобов’язально-правові (застосовуються до зобов’язальних відносин) та компенсаційні (мета яких відшкодувати матеріальну або моральну шкоду).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні положення, висновки, пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки теоретико- правових питань удосконалення способів цивільно-правового захисту суб’єктивних прав та інтересів, розроблення програм і концепцій розвитку особливостей захисту житлових прав дітей;

- у правотворчій діяльності - під час внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов’язані з захистом житлових прав дітей в Україні;

- у правозастосовній сфері - для поліпшення практичної діяльності працівників органів прокуратури, адвокатури, суду у сфері цивільно- правового захисту житлових прав дітей;

- у навчальному процесі - під час укладання підручників, навчальних посібників та проведення занять з дисциплін «Цивільне право», «Сучасні проблеми цивільного права», «Житлове право»;

- у правовиховній сфері - під час роботи щодо підвищення рівня правової та професійної культури працівників органів опіки і піклування, суду, прокуратури, адвокатури та правового виховання населення.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки й практичні рекомендації, викладені у дослідженні, оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: «Юридична освіта та юридична наука в Україні: витоки, сучасність, перспективи» (м. Запоріжжя, 16-17 жовтня 2014 р.); «Черкаські правові читання» (м. Черкаси, 27 листопада 2014 р.); «Круглий стіл, присвячений 66й річниці прийняття Загальної декларації прав людини» (м. Київ, 5 грудня

2014 р.); «Юридична наука і практика: виклики часу» (м. Київ, 12 березня

2015 р.); «Стратегія модернізації приватного права в умовах євроінтеграції» (м. Хмельницький, 29 листопада 2015 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у п’яти наукових статтях, з яких чотири опубліковано у наукових фахових виданнях України, одна - у зарубіжному науковому періодичному виданні, а також у п’яти тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях.

<< | >>
Источник: МОВЧАН ОЛЬГА ВАСИЛІВНА. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖИТЛОВИХ ПРАВ ДІТЕЙ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

  1. ВСТУП
  2. 29. Основания и ограничения для вступления в брак.
  3. 31. Структура монологической речи. Речевые особенности вступления.
  4. Порядок опубликования и вступления в силу нормативно-правовых актов.
  5. 46. Порядок опубликования и вступления в силу нормативно-правовых актов
  6. 56. СТРУКТУРЫ ВОПРОСОВ. ПЕРЕСПРОС. ВЫРАЖЕНИЯ СОГЛАСИЯ И НЕСОГЛАСИЯ. ВСТУПЛЕНИЕ В РАЗГОВОР, ВЫХОД ИЗ НЕГО
  7. 15.2. Действие нормативных правовых актов во времени, в пространстве и по кругу лиц. Порядок опубликования и вступление в юридическую силу нормативных актов.
  8. ВСТУП
  9. ВСТУП
  10. ВСТУП
  11. ВСТУП
  12. ГЛАВА 3. ПРОЦЕССУАЛЬНЫЙ ПОРЯДОК ПЕРЕСМОТРА РЕШЕНИЙ, НЕ ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ РФ
  13. Вступ
  14. ВСТУП
  15. ВСТУП
  16. ВСТУП
  17. ВСТУП
  18. ВСТУП
  19. ВСТУП