<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей здійснення цивільно-правового захисту житлових прав дітей.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основні з них такі:

1. Генезис правового регулювання цивільно-правого захисту житлових прав дітей визначається міжнародним та національним рівнем.

На міжнародному рівні початок формування житлових прав дітей було закладено у Женевській декларації прав дитини 1924 р. Вперше у світі право дитини на житло було встановлено у межах прав соціального забезпечення у Декларації прав дитини 1959 р. Засади щодо права дитини на житло вперше були визначені у Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 р. Це були такі засади: по-перше, дитина має право на житло; по-друге, право дитини на житло забезпечується батьками, а у разі їх неможливості забезпечити житлом дитину допомогу надає держава. На національному рівні вперше було встановлено право дитини на житло як самостійну правову категорію у 2001 р. в Законі України «Про охорону дитинства». До прийняття цього акту право дитини на житло було елементом широкого конституційного права людини на житло.

2. Обґрунтовано, що право дитини на житло є широкою правовою категорією, яка конкретизується у житлових правах дитини. До змісту права дитини на житло віднесено: можливість отримання житла у власність або користування, можливість визнаватися особою, яка потребує житла, шляхом прийняття на квартирний облік та право на проживання у безпечному житлі тощо.

Аргументовано, що відмінність житлових прав дитини від житлових прав дієздатної людини полягає у тому, що діти самостійно своїми діями не можуть задовольнити власну житлову потребу управляти житлом та захищати свої права на житло (право власності та користування), оскільки не мають повної цивільної дієздатності, яка необхідна для здійснення вказаних суб’єктивних прав.

3. Доведено, що право на захист житлових прав не може здійснюватися дитиною самостійно. Захист житлових прав дітей може здійснюватися їх законними (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники) та іншими (органи опіки та піклування, прокуратура тощо) представниками.

Запропоновано такі ознаки права на захист житлових прав дітей: самостійність; універсальність; здійснення законними та/або іншими представниками; застосування у разі порушення житлових прав, інтересів або наявної погрози щодо порушення суб’єктивних житлових прав та/або інтересів; відновлення порушених житлових прав або попередження дій щодо можливого порушення прав; усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного житлового права або відновлення його попереднього стану.

4. Юрисдикційна форма захисту житлових прав дітей включає судовий, адміністративний, альтернативний (нотаріальний) порядок захисту житлових прав дітей. Найбільш поширеним є судовий порядок захисту житлових прав дітей. При цьому право на судовий захист житлових прав належить кожній дитині з моменту народження.

Визначено, що захист житлових прав дітей може здійснюватися прокурором у межах, встановлених чинним законодавством. Прокурор у судових справах, пов’язаних із житловими правами дитини має право: вживати заходи щодо своєчасного забезпечення позовних вимог; застосовувати надані законом повноваження щодо участі у розгляді будь-якої справи, якщо цього вимагає захист житлових прав і законних інтересів дітей; вживати заходи, спрямовані на своєчасне та реальне виконання судових рішень, ухвалених у справах за їхніми позовами і заявами; забезпечувати належний захист інтересів дітей при виконанні судових рішень.

Встановлені такі повноваження органів опіки та піклування у захисті житлових прав дітей: забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування шляхом влаштування у дитячі будинки, прийомні сім’ї тощо; здійснення дій для збереження житла дитини; повернення житла дитині; надання згоди для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким належить дітям; здійснення контролю за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла; звернення до суду для захисту житлових прав дітей.

5.

Аргументовано, що самозахист цивільних прав - це самостійні, односторонні, фактичні дії уповноваженої особи, спрямовані на протидію порушенню прав або відновлення прав, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Охарактеризовані способи самозахисту житлових прав дітей. До припиняючих способів віднесено захист прав дитини з володіння житла, зокрема, захист житла на випадок незаконного проникнення до нього. Відновлюючі способи зведено до двох дій: відновлення володіння житлом та управління ним. Компенсаційні способи розглянуто як вимогу про компенсацію шкоди, яка нанесена житлу дитини. Забезпечувальні (превентивні) способи спрямовані на вчинення дій, які забезпечують збереження житла дитини.

6. Зазначено, що цивільно-праві способи захисту житлових прав дітей поділяються на: захист права власності дитини на житло, захист прав дітей на користування житлом, захист прав дитини при вчиненні правочину.

Способи захисту права дитини на користування житлом поділено на універсальні та спеціальні. До універсальних способів захисту права дитини на користування житлом віднесено судовий захист права на користування житлом. До спеціальних способів віднесено передачу у власність дитини- сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування житла, яке належить їй на праві користування, за заявою опікуна, піклувальника.

7. Доведено, що захист права власності дитини на житло при вчиненні правочину має дволанковий механізм захисту. Перша ланка цього захисту - це надання дозволу органу опіки та піклування на відчуження житла. При цьому вказаний дозвіл повинен мати реальний характер, тобто у ньому необхідно вказати, який статус та стан був у відчужуваного житла, та яке житло набувається взамін (розмір, адреса). Друга ланка захисту виникає при порушенні права власності дитини на житло, тобто якщо батьки не придбали рівноцінного житла для дитини. У такому разі орган опіки та піклування зобов’язаний звернутися до суду з позовом про відновлення права власності дітей на житло.

8. Визначено, що окремого розгляду потребують житлові права дітей, які втратили житло повністю або частково у зоні проведення АТО. Наголошено, що для відновлення права на житло цієї категорії дітей необхідно встановити факт постійного проживання дитини у зоні проведення АТО, факт руйнування житла, надати експертний висновок про можливість відновлення житла або його руйнування; визнати дитину такою, що потребує житла; сприяння державного механізму щодо забезпечення права на житло: надання соціального житла, цільової допомоги на ремонт або придбання житла тощо.

9. Сформульовано пропозиції з удосконалення законодавства у сфері цивільно-правового захисту житлових прав дітей:

- обґрунтовано доцільність доповнення ст. 15 Цивільного кодексу України частиною третьою такого змісту: «Право на захист цивільних прав та інтересів дитини здійснюються законними та/або іншими представниками дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов’язані здійснювати захист прав та інтересів дитини у разі необхідності збереження життя та безпеки дитини»;

- доведено необхідність доповнення ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» частиною четвертою такого змісту: «Дитина має право на отримання інформації щодо власного житла, яке їй належить на праві власності або користування».

<< | >>
Источник: МОВЧАН ОЛЬГА ВАСИЛІВНА. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖИТЛОВИХ ПРАВ ДІТЕЙ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. 55. Порядок складання висновків і пропозицій по результатам ревізії
  2. 13.3. Висновки і пропозиції за результатами ревізії
  3. 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі.
  4. Оцінка висновків експертизи.
  5. Оцінка висновків експертизи.
  6. Оцінка висновків експертизи.
  7. ВИСНОВКИ
  8. ВИСНОВКИ
  9. ВИСНОВКИ
  10. Висновки до розділу 2
  11. Висновки до розділу 3
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки до розділу 3
  14. ВИСНОВКИ
  15. Висновки до першого розділу