<<
>>

3.1 Види цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей

Цивільно-правові способи захисту житлових прав дітей є важливою правовою категорією, яка потребує окремого розгляду. З цього приводу О. О. Кармаза справедливо вказує, що дослідження проблем захисту прав громадян в Україні завжди посідало важливе місце у доктрині права [111, с.

154]. Для дітей це має окреме значення, оскільки цивільно-правовий захист прав дитини є складовим елементом у системі захисту дітей. Проблематика цього питання посилюються і тим, що у Цивільному та Житловому кодексі відсутнє визначення способів захисту житлових прав, зокрема дітей.

Стаття 16 ЦК України передбачає загальні цивільно-правові способи захисту. Так у ч. 2 цієї статті встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб [22]. Цей перелік способів захисту суб’єктивних прав та інтересів не є вичерпним, тому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Незважаючи на законодавче виокремлення видів способів захисту суб’єктивних прав у юридичній науці існує дискусія щодо пошуку найбільш оптимальної класифікації та видів способів захисту у цивільному праві. Тому слід звернутись до їх аналізу з метою розробки видів цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей.

З. В. Ромовська зазначає, що спосіб захисту - це концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату [112, с.

494]. М. О. Рожкова вказує, що спосіб захисту прав, за своїм змістом, уособлює ту мету, яку бажає отримати суб’єкт захисту, вважаючи, що таким чином зможе припинити порушення (або оспорювання) своїх прав та відновить понесені втрати, які виникли у зв’язку з порушенням, або іншим чином згладить негативні наслідки порушення [113, с. 245]. Ю. М. Андрєєв розглядає спосіб захисту цивільних прав як сукупність прийомів (підходів, технологій) для досягнення поставленої мети цивільно- правового захисту (визнання, попередження, припинення, усунення негативних наслідків правопорушення; відновлення порушених прав, попереднього становища; двостороння або одностороння реституція; компенсація понесених втрат тощо) [68, с. 57]. Погоджуючись з цими науковими твердженням, необхідно зауважити, що мета будь-якого способу захисту - це досягнення позитивного результату для особи, права котрої порушені, зокрема відновлення та захист житлових прав.

В. В. Вітрянський визначає три групи способів захисту цивільних прав. До першої групи відносяться способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (встановити) право, що захищається, або припинити (змінити) обов’язок. Друга група охоплює способи захисту цивільних прав, застосування яких дозволяє попередити або присікти порушення права. Третя група об’єднує способи захисту цивільних прав мета яких відновити порушене право та (або) компенсувати втрати, спричинені порушенням права [115, с. 778-779].

Б. С. Монгуш, розглядаючи способи захисту цивільних прав, виділяє універсальні способи захисту цивільних прав, які можливо застосувати для захисту будь-якого суб’єктивного цивільного права, і спеціальні, що застосовуються для захисту тільки окремих видів цивільних прав, та непридатні для універсального використання [116, с. 90].

Аналізуючи викладені наукові позиції слід зробити висновок, що цивільно-правові способи захисту суб’єктивних прав можуть поділятися на такі групи:

- речово-правові, які спрямовані на захист речових прав;

- зобов’язально-правові, що застосовуються до зобов’язальних відносин;

- компенсаційні, їх мета відшкодувати матеріальну або моральну шкоду.

У свою чергу ці групи способів цивільно-правового захисту поділяються на універсальні (притаманні для захисту будь-якого суб’єктивного права) та спеціальні (можуть застосовуватися лише до спеціальних правовідносин та не можуть бути застосовані до інших правовідносин).

Т. М. Підлубна звертає увагу, що крім способів, варто виділяти і категорію засобів. Вона вказує, що засоби захисту слід розглядати як інструмент реалізації передбачених у законодавстві способів захисту, а процес застосування цих засобів - це дія, за допомогою якої заінтересовані особи вимагають захисту порушеного права від інших суб’єктів. До них можна віднести, наприклад, позов, скаргу, заяву. Однак вибір засобу захисту залежить від способу та форми захисту [117, с. 65]. На думку Б. С. Монгуш, цивільно-правові засоби - це сукупність нормативних установлень, інститутів, прийомів та діяльність суб’єктів цивільних відносин з їх реалізації, спрямована на досягнення майнових і особистих немайнових благ, забезпечувана державою та виконує певні функції у сфері цивільного права [116, с. 90]. Ю. Ф. Беспалов при розгляді судового захисту прав дитини вказує, що до засобів судового захисту прав дитини слід віднести позов (заяву, скаргу), судове рішення (рішення, заочне рішення, судовий наказ, ухвала про затвердження мирової угоди), касаційну та наглядову скарги, заяву про перегляд заочного рішення, заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами, участь органів опіки та піклування у розгляді спорів, пов’язаних з вихованням дітей, врахування думки дитини при вирішенні спору. Види засобів судового захисту визначаються характером виникаючих правовідносин, заявленими вимогами, правовим положенням дитини, порядком ухвалення, оскарження та змістом судових рішень та іншими умовами [118, с. 27]. Виходячи з цих тверджень необхідно аргументувати позицію, що засоби є елементом у механізмі реалізації застосування відповідного способу захисту. До них можна віднести подання позову, скарги, діяльність органів опіки та піклування.

Безумовно категорія засіб захисту - це більш вузька категорія, яка є елементом певного виду способу захисту. У засобі захисту здійснюється реалізація відповідного способу захисту.

У цивільному праві мали місце спроби розглянути особливості способів захисту прав на нерухоме майно. Тому їх необхідно проаналізувати, оскільки житло є нерухомим майном, а визначення цих особливостей сприяє виявленню специфіки захисту права на житло, зокрема житлових прав. А. Н. Оганесян розглядає способи захисту прав на нерухоме майно як самостійну правову категорію. Він вказує, що спосіб захисту цивільних прав на нерухоме майно - це правові можливості, що передбачені законом, за допомогою яких забезпечується відновлення порушених або оспорюваних прав на нерухоме майно, усунення наслідків такого порушення, та їх визнання. Особливість способів захисту цивільних прав полягає в тому, що чинне цивільне законодавство допускає можливість їх застосування не тільки тоді, коли права порушені, але і коли існує реальна загроза їх порушення [119, с. 5]. Водночас, В. О. Витнов при розгляді питання інвестицій у житлову сферу, запропонував такі способи захисту у житловій сфері: 1) за суб’єктним складом інвесторів; 2) за об’єктом вкладення інвестицій; 3) за видами правовідносин, що виникають у житловій сфері; 4) використання інституту цивільно-правової відповідальності; 5) за механізмом виникнення та реалізації інвестиційної діяльності; 6) відносно права власності; 7) інші (страхування, охорона майна тощо) [120, с. 6]. Аналіз вказаних наукових пропозицій надає можливість стверджувати, що способи захисту прав на нерухоме майно та інтересів у житловій сфері здійснюється у межах охоронних відносин, які визначені цивільним законодавством. Тому виникає потреба розглянути способи захисту прав у житловому праві.

Способи захисту житлових прав розглядаються у юридичній науці в аспекті застосування цивільного та житлового законодавства. З цього приводу О. О. Кармаза вказує, що перелік способів захисту житлових прав громадян у чинному ЖК УРСР не передбачений.

Однак, житлові відносини, будучи цивільним відносинами, регулюються й нормами ЦК України. Тому при порушенні, невизнанні або оспоренні ким-небудь права на житло особа має право використовувати способи захисту, передбачені ст. 16 ЦК України. Способи захисту права на житло можна класифікувати: за суб’єктом, до якого особа звернулася за захистом; за видами правомочностей власника; залежно від того, чи збереглося житло, через яке виник спір; залежно від форми реалізації способу захисту права на житло тощо [111, с. 156].

Т. В. Батичко формує способи захисту житлових прав в межах судового порядку захисту цих прав. Так, пропонується до захисту житлових прав відносити: 1) визнання житлового права; 2) відновлення положення, що існувало до порушення житлового права, і припинення дій, що порушують це право або створюють загрозу його порушення; 3) визнання судом нечинними повністю або в частині нормативного правового акта державного органу або нормативного правового акта органу місцевого самоврядування, що порушують житлові права і суперечать нормативно-правому акту, що має більшу, ніж нормативно-правові акти вказаних органів юридичну силу; 4) незастосування судом нормативного правового акта державного органу або нормативного правового акта органу місцевого самоврядування, що суперечать іншому нормативному правовому акту, що має більшу, ніж зазначені нормативно-правові акти вказаних органів юридичну силу;

5) припинення або зміна житлових правовідносин; 6) іншими способами, передбаченими житловим законодавством [121, с. 136]. Вказані способи можуть бути застосовані щодо захисту житлових прав дітей.

На відміну від наведених позицій Д. Н. Крахалев пропонує способи захисту житлових прав поділяти на дві групи: загальні та спеціальні. Для відновлення порушених житлових прав, на думку вченого, можливо застосовувати такі загальні способи захисту, як: визнання житлового права; відновлення становища, яке існувало до порушення житлових прав; припинення дій, що порушують житлове право або створюють загрозу його порушення; відшкодування збитків; самозахист житлових прав; припинення або зміна житлового правовідношення тощо.

До спеціальних способів захисту житлових прав відносяться лише способи, які застосовуються при порушенні житлових прав. Спеціальні способи підлягають застосуванню, зокрема, при вирішенні спорів про визнання права на житлове приміщення, про виселення з житлового приміщення, про припинення права користування приміщенням колишнього члена сім’ї власника цього житлового приміщення, про збереження права користування за колишнім членом сім’ї власника цього житлового приміщення тощо [122, с. 139]. З цією точкою зору важко повністю погодитися, оскільки наведені спеціальні способи захисту житлових прав підпадають під речово-правові способи захисту права на житлове приміщення.

М. К. Г алянтич виділяє такі житлові спори, що виникають з сімейних відносин: виселення із жилого приміщення у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу або визнання права на житло; порядок користування житлом подружжям, якому воно належить на праві спільної сумісної власності відповідно до умов шлюбного договору; розпорядження часткою, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя; поділ жилого будинку (квартири) подружжя; припинення права на утримання за домовленістю подружжя взамін набуття права власності на житло; влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав; припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на житло; збереження права на житло особи, над якою встановлено опіку та піклування [75, с. 430]. Науковець визначає окремо і спори, суб’єктом яких є діти.

Для встановлення способів захисту житлових прав дітей необхідно враховувати які саме права будуть предметом захисту. Як було аргументовано вище житлові права дитини є самостійною правовою категорією та поділяються на дві групи залежно від їх соціального статусу:

Перша група - право на вселення до батьків; право на безпечне житло; право на користування житлом; право на захист від правочину, що може погіршити житлові умови проживання дитини тощо.

Друга група житлових прав дітей (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) - право на отримання житла; право на збереження житла; право на повернення житла, що зберігалося за ними; право на негайне вселення у житло, що зберігалося за ними; право на компенсацію за втрачене житло, яке належало дитині тощо.

Тому, слід розглянути більш детально способи захисту цих прав дітей.

Право на вселення до батьків. Згідно з ч. 1 ст. 65 ЖК УРСР згоди інших членів сім’ї наймача не потрібно на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей [39]. У разі порушення цього права можна подати позов про визнання права на вселення дитини до батьків. Це є загальним цивільно-правовим способом захисту суб’єктивних прав.

Право на користування житлом базується на ч. 2 ст. 176 СК України, відповідно до якої права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом [22]. Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла [14]. Право дитини на

користування житлом потрібно у разі його порушення, зокрема створення умов для неможливого проживання у житлі, псування житла тощо. До способів захисту права на користування житлом варто віднести: припинення дії, що порушує права дитини на користування житлом; відновлення права дитини на користування житлом; визнання права на користування житлом.

Наступне право це право на безпечне проживання у житлі, тобто якщо житло втрачає функціональне призначення та загрожує життю та здоров’ю особам, які проживають у житловому приміщенню, то житло може визнаватися непридатним для проживання. Стаття 7 ЖК УРСР передбачає можливість вилучення житлових будинків, приміщень з житлового фонду на підставі їх непридатності [39]. Непридатним визнається житло, яке не відповідає санітарним, технічним вимогам, і його використання може завдати шкоди здоров’ю, життю мешканців. Можна визначити, що небезпеку для проживання дитини можуть створювати члени сім’ї дитини. У такому разі може бути застосовано ч. 2 ст. 116 ЖК УРСР, зокрема осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов’язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною [39]. Суд може ухвалити рішення про зобов’язання порушника обміняти займане ним приміщення на інше, тільки у тому випадку, коли заінтересована сторона запропонує конкретний варіант обміну. Якщо у позовній заяві конкретний варіант обміну не вказаний у задоволенні позову буде відмовлено. Слід зазначити, що окремо способів захисту права дитини на безпечне житло у законодавстві не передбачено. Отже, для захисту цього права можна застосовувати універсальні способи захисту: визнання права на безпечне житло; припинення дії, що посягає або здійснює порушення права дитини на безпечне житло. До спеціальних способів можна віднести позови про примусовий обмін, а також поділ житла.

Право на захист від правочину, що може погіршити житлові умови проживання дитини, забезпечується як позовами про відновлення права дитини на житло, визнання правочину недійсним, так і діяльністю органів опіки та піклування, які надають згоду на укладання правочинів з житлом дитини та здійснюють контроль за забезпеченням права дитини на житло. Частина 2 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» вважає неприпустимим зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень [16]. Ситуація з правочинами щодо житла дітей пов’язана з тим, що батьки, вирішуючи питання про придбання житла за новим місцем проживання, при вчиненні відповідних правочинів не включають малолітніх і неповнолітніх осіб у коло співвласників у той час, коли правочин вчиняється за гроші, отримані за житло, яке належало на праві спільної власності як батькам, так і їхнім дітям за місцем колишнього проживання, та не дотримуються обов’язкової нотаріальної форми (якщо купують житло на біржі) [123, с. 85]. На практиці такі правочини визнаються у судовому порядку недійсними. Формально спір вирішується в інтересах неповнолітніх, коли відшкодовується частина вартості житла, яке їм належало, а реально вони втрачають право на користування житлом [75, с. 421].

Право на отримання житла, зокрема передбачено у п. 7, 8 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення». Так, право позачергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, після завершення перебування у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло, а також особи з їх числа при завершенні ними строкової служби у Збройних Силах України або при поверненні їх з установ, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, - протягом місяця; діти-інваліди, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і які проживають в установах соціального захисту населення, після досягнення повноліття [124]. Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в таких дітей житла, мають право зараховуватися на квартирний та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання [16]. У разі порушення цього права дитина має права подати позов про визнання права на отримання житла; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб щодо відмови у постановки на квартирний облік дитини-сироти.

Право дитини на збереження житла передбачено п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР. Зокрема, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадку влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [39]. Водночас, у ст. 247, 248 СК України також передбачено, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, або яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування [23]. Варто зазначити, що дії зі збереження житла дитини можуть передбачати контроль за станом житла, його відчуженням. У разі порушення цього права можливо подавати позов про відновлення права користування житлом, стягнення компенсації вартості житла у разі його руйнування чи псування. Відповідачем у цій категорії справ може бути порушник цього права й органи опіки та піклування, котрі були зобов’язані здійснювати дії щодо збереження житла.

Право на повернення житла, що зберігалося за дитиною передбачено у ч. 4 ст. 71 ЖК УРСР. Так, якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім’ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях [39]. Отже, якщо житло дини було передано у користування, то воно обов’язково підлягає поверненню дитині. Якщо здійснюються дії з перешкоджання повернення житла або воно не повертається, то можливо звернення до суду з позовом про припинення правовідносин з користування житлом; про визнання права на житло; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення дії, яка порушує право.

Окремо може потребувати захисту право дитини на негайне вселення у житло, що зберігалося за нею. У роз’ясненні Міністерства юстиції України від 13.07.2011 року «Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» зазначено, що держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, на вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [125]. Отже, дитина має право на вселення у житло, у якому вона проживала. Це може бути здійснено шляхом подання позову про визнання права на житло; відновлення права на житло, яке існувало до влаштування до дитячого будинку.

Право на компенсацію за втрачене житло, яке належало дитині, передбачено у абз. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Так, у разі неможливості повернення житла дітям відповідні органи місцевого самоврядування зобов’язані протягом одного місяця надати аналогічне жиле приміщення та компенсувати вартість втраченого майна у разі, якщо це майно не було забрано дітьми та особами з їх числа [16]. Отже, дитина має право на компенсацію вартості житла та майна, яке знаходилось у ньому, у разі неможливості повернення житла. Тому способами захисту порушених прав та житлових інтересів дитини можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8-9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

У абз. 4 п. 2 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5 роз’яснює, що до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов’язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо [126]. Отже, захист прав на нерухоме майно може поділятися на захист права власності на житло, користування житлом, захист майнових прав на житло при вчиненні правочину.

Аналізуючи цивільно-правові способи, які можуть застосовуватися до захисту житлових прав дітей, можна стверджувати, що ці способи поділяються на: речово-правові, які спрямовані на захист речових прав; зобов’язально-правові, що застосовуються до зобов’язальних відносин; компенсаційні, мета яких відшкодувати майнову або моральну шкоду. Особливість цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей полягає у тому, що більшість порушень пов’язано з визнанням, відновленням права власності та права користування житлом дитини. Тому можна запропонувати ще один поділ цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей залежно від мети, яку бажає отримати суб’єкт захисту, на: способи захисту права власності дитини на житло; способи захисту права дитини на користування житлом; способи захисту житлових прав дітей при вчиненні правочину. Для реалізації кожного окремого способу захисту житлових прав дітей можуть застосовуватися різні засоби (прийоми), які проявляються у діях суб’єкта захисту та діяльності спеціальних суб’єктів, спрямованих на досягнення захисту житлових прав дітей. Вони можуть поділятися на: універсальні та спеціальні. Універсальні засоби захисту житлових прав дітей, передбачені цивільним законодавством та можуть застосуватися для захисту будь-якого суб’єктивного права дитини. Спеціальні засоби захисту застосовуються для захисту тільки окремих видів житлових прав дітей, непридатні для універсального використання та передбачені у спеціальному нормативному акті.

3.2

<< | >>
Источник: МОВЧАН ОЛЬГА ВАСИЛІВНА. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖИТЛОВИХ ПРАВ ДІТЕЙ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1 Види цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Характеристика права на захист у системі житлових прав дітей
  4. Юрисдикційна форма захисту житлових прав дітей
  5. Неюрисдикційна форма захисту житлових прав дітей
  6. Висновки до розділу 2
  7. 3.1 Види цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей
  8. Способи захисту права власності дітей на житло
  9. Захист права дітей на користування житлом
  10. Захист житлових прав дітей при вчиненні правочину