<<
>>

Житлові права дітей як предмет цивільно-правового захисту

Конституційна норма щодо права на житло (ст. 47 Конституції України) охоплює також житлові права дітей. Досліджуючи житлові права дітей треба проаналізувати співвідношення двох правових категорій «право на житло» та «житлові права».

Це надасть можливість чітко визначити поняття житлових прав дітей.

Право на житло є однією з дискусійних правових категорій у юридичній науці, щодо якої існує багато думок. Розглянемо найбільш поширені точки зору з цього питання. Так, Т. В. Касаткіна формулює право на житло як суб’єктивне цивільне право з володіння, нормованого користування та обмеженого розпорядження житловим приміщенням, наданим користувачеві (невласником) для проживання [35, с. 66]. М. К. Г алянтич стверджує, що право на житло включає: право на отримання житла (за наявності передбачених в законі умов) і право на користування житлом. Праву на житло притаманні такі специфічні риси: правом наділені всі громадяни; виникнення права громадян на житло безпосередньо із закону і припинення його тільки у зв’язку зі смертю громадянина або внаслідок скасування відповідного закону, який носить тривалий характер, що означає можливість неодноразової реалізації суб’єктивних прав і обов’язків залежно від наявності відповідних юридичних фактів (умов); право на житло опосередковує юридичні відносини - відносини між громадянином і державою; положення про право громадян закріплює за громадянином не тільки загальну можливість вступати в різні житлові правовідносини, мати різний обсяг житлових прав і обов’язків, а й юридичну можливість набувати, здійснювати і захищати їх [36, с. 35]. Ця позиція науковця щодо права на житло є найбільш повною та обґрунтованою.

Слід зазначити, що у житловому праві сформувалась думка, згідно з якою право на житло розглядається у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні право на житло охоплює ряд правомочностей: володіння, користування та розпорядження житлом; створення механізмів і умов, за яких кожний громадянин мав би змогу побудувати житло, придбати його у власність або отримати у користування; використання та розпорядження приватним житлом на власний розсуд з дотриманням закону; створення умов для забезпечення житлом малозабезпечених верств населення та людей без визначеного місця проживання, введення державного контролю за умовами проживання людини для надання адресної допомоги; створення умов охорони житла; невтручання у сферу приватного життя, що здійснюється у житлі; неможливість позбавлення житла, крім випадків, передбачених законом.

У вузькому розумінні зміст права на житло включає в себе можливість отримати житло (на ринку житла або з фонду соціального призначення, зокрема у разі його позбавлення) та користуватися ним [2, с. 5]. Виходячи з цих наукових позицій, можна виокремлювати право на житло (як один з елементів правоздатності) та житлові права (суб’єктивні права, що спрямовані на отримання, користування та управління житлом). Отже, право на житло - це загальна можливість людини задовольнити житлову потребу, яка виникає з моменту народження. Житлові права - це система прав, які спрямовані на здійснення та захист прав щодо отримання, користування, управління житлом.

Право на житло відносно дитини є різновидом соціально-економічних прав, котрі спрямовані на забезпечення безпечних та гідних умов проживання дитини. Безпечність умов проживання дитини визначається через наявність у неї житла. М. М. Батенчук пропонує житлові права дитини відносити до актуальних майнових прав, які становлять необхідний майновий мінімум для дитини. Науковець доводить, що необхідний майновий мінімум як інструмент державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей спрямований на вирішення двох основних завдань: 1) забезпечення виживання (мінімальні матеріальні потреби, необхідне харчування, одяг, взуття, житло тощо) і захисту дітей; 2) забезпечення індивідуально визначеного фізичного, пізнавального, інтелектуального, морального, культурного, духовного, психологічного, емоційного і соціального розвитку дитини як пріоритетного напряму національних дій [37, с. 5, 16]. Н. М. Єршова вказує, що підстави виникнення житлових прав та їх обсяг у неповнолітніх членів сім’ї нічим не відрізняється від прав наймача [38, с. 56]. З цією думкою можна погодиться, оскільки ст. 156 ЖК УРСР [39] закріплює, що члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), котра йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо під час їх вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Перелік осіб, які відносяться до членів сім’ї власника житла, визначається положеннями ст. 64, 156 ЖК УРСР. Так, до членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла в подружжя не виникло право спільної власності), їхніх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство [39]. Виходячи з цього право дитини на житло, спрямовано, перш за все, на отримання дитиною житла та захисту її права на житло.

Це проявляється в тому, що згідно зі ст. 1 ЖК УРСР громадяни мають право на житло, а ст. 32 ЖК УРСР передбачає, що неповнолітні (віком від 15 до 18 років) здійснюють право на одержання житлового приміщення за згодою батьків або піклувальників [39]. Дітям-сиротам і дітям, позбавленим, батьківського піклування, у тому числі й тим, які закінчили державні дитячі заклади, повернулись від опікунів (піклувальників), родичів, батьків- вихователів чи прийомних батьків, у разі відсутності у них житла, житлове приміщення надається згідно з вимогами ЖК УРСР. Зазначені категорії дітей повинні бути влаштовані органами опіки і піклування за останнім місцем проживання у гуртожитки або забезпечені іншим упорядкованим житлом до надання їм постійного житлового приміщення, вимоги до якого встановлюються чинним законодавством [40, с. 6].

Виходячи з наведеного, можна запропонувати висновок, що право на житло є одним із основних соціально-економічних прав дитини, яке є необхідною складовою механізму гармонійного розвитку дитини. Воно є самостійним правом дитини, котре включає правомочності щодо захисту, отримання, володіння, користування безпечним житлом, яке відповідає гідним умовам проживання дитини. Слід зазначити, що спеціальні норми, які конкретизують обсяг прав дитини, містяться у СК України [23] (ст. 148, 149, 152, 160, 177, 179, 243, 247, 253 тощо), у ЦК України [22] (ст. 31-33) та у Законі України «Про охорону дитинства» [14] (ст. 18).

Вказані норми окремо не визначають право дитини на житло, а лише встановлюють право на визначення місця проживання дитини, власність та санітарно-гігієнічні умови проживання. Тому це є прогалиною у законодавстві, оскільки право на житло є одним із основних соціально-економічних прав людини, а права дитини є частиною цих прав.

Житлові права дитини загалом збігаються з житловими правами повнолітньої особи за певних умов. На думку Ю. Г. Басіна, суб’єктивним житловим правом є сукупність правомочностей, що належать особі у зв’язку з проживанням у квартирі [41, с. 118]. Отже, житлові права - це права, які випливають з житлових правовідносин щодо користування конкретним житловим приміщенням. О. Є. Аврамова вказує, що систему житлових прав складають такі права: 1) право на доступне житло; 2) право на безпечне житло; 3) право на управління житлом; 4) право на стабільне користування житлом; 5) право на захист житлових прав [42, с. 118]. На підставі аналізу запропонованих житлових прав, можна стверджувати, що всі вони належать і дитині, але їх здійснення реалізується за допомогою механізму батьківського представництва. При цьому дитина може виступати учасником житлових правовідносин, як пасивний суб’єкт, оскільки вона може мати декілька правових статусів. Наприклад, можна визначити такий статус дитини у житлових правовідносинах: статус дитини - власника житла; статус - члена сім’ї власника, наймача житла. При цьому повноваження дитини щодо управління житла, її обов’язки щодо житлового приміщення до повноліття делегуються батькам [43, с. 69].

Відмінність житлових прав дитини від житлових прав дієздатної людини, як вже зазначалось, полягає у тому, що діти самостійно своїми діями не можуть задовольнити власну житлову потребу, управляти житлом та захищати свої права на житло (власність та користування), оскільки не мають повної цивільної дієздатності, яка необхідна для здійснення вказаних суб’єктивних прав. Зокрема, захист житлових прав дітей здійснюється тільки батьками або особами, що їх замінюють.

На це вказує і судова практика. Так, 05.08.2011 року Котовський міськрайонний суд Одеської області, розглянувши цивільну справу, встановив, що 20.04.2006 року сторони (гр.-ни А. і Б., які перебували у зареєстрованому шлюбі та мали неповнолітню дитину) шляхом приватизації набули у власність квартиру у рівних частинах. Оскільки сім’ї в них не склалося, то після розірвання шлюбу позивач змушена була залишити спірне житло і проживати з дитиною на винайнятій квартирі. У суді було доведено, що сторони мають рівні права щодо

проживання та користування, розпорядження спірним житлом. При цьому позивач не визнана судом особою, що втратила право користування спірним житлом. Тому на підставі п. 2 ст. 386 ЦК України вона вправі вимагати від відповідача не чинити їй перешкод у користуванні житлом та вселення у спірне житло (ст. 155 ЖК УРСР). Враховуючи вказане, суд задовольнив вимоги та вселив у спірне житло позивача з неповнолітньою дитиною [44]. З цієї справи вбачається, що здійснення та захист житлових прав дітей виконується їх батьками або законними представниками. При цьому дитина має самостійне право на проживання у житлі. Варто зазначити, що при розгляді судових справ щодо встановлення місця проживання дитини необхідно окремо визначати яку правову природу має її право на житло, зокрема, воно виникає із сімейного сервітуту, власності чи договору найму як члена сім’ї наймача. Це є необхідним, оскільки при розірванні шлюбу батьків та поділу їх майна необхідно окремо встановлювати житлові права дитини, що буде гарантією виконання ст. 47 Конституції України щодо права дитини на житло.

Виходячи з викладеного, можна стверджувати, що житлові права дитини є різновидом її суб’єктивних прав. Отже, житловому праву дитини властива характеристика суб’єктивного цивільного права. На думку М. І. Матузова, суб’єктивне право - це право, що належить особі (суб’єкту), гарантоване законом і всіма соціально-економічними умовами суспільства, дозволяє його власнику здійснювати у межах закону певні дії, користуватися певними соціальними благами, вимагати відповідної поведінки від інших (зобов’язаних) осіб та звертатися, у разі потреби, за захистом до органів держави [45, с.

45, 46]. Враховуючи вказану наукову позицію слід запропонувати під житловими правами дитини розуміти систему суб’єктивних прав, що належать дитині, гарантованих законами, які надають можливість здійснювати дії щодо отримання житла, проживання у конкретному житловому приміщенні, вимагати визнання цих прав від інших (зобов’язаних) осіб, зокрема батьків, та у разі потреби здійснювати захист цих прав.

На думку О. Є. Аврамової, до житлових прав дитини слід віднести такі їх види: право на житло - це елемент загального правового статусу дитини, що конкретизується у відповідних галузевих статусах дитини (ст. 47 Конституції України); право на місце проживання - це право дитини проживати у певному житлі та обирати місце проживання; його реалізація пов’язана з певним віковим цензом, зокрема дитина з 10 до 14 років надає згоду на проживання з кимось із батьків (ч. 2 ст. 160 СК України), з 14 років обирає самостійно місце проживання (ст. 29 ЦК України, ч. 3 ст. 160 СК України); право на одержання жилої площі у державному житловому фонді, зокрема неповнолітні (віком від 15 до 18 років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників (ст. 32 ЖК УРСР); право на користування житлом, що є системою права на місце проживання та права на споживання житлово-комунальних послуг; право на проживання у житлі, яке відповідає санітарно-технічним умовам та психофізичному розвитку дитини, зокрема при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя (ст. 50 ЖК УРСР); право на взяття на облік для поліпшення житлових умов мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, а також особи з їх числа, котрі беруться відповідними органами місцевого самоврядування на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем їх походження або проживання до влаштування в сім’ї громадян, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 39 ЖК УРСР); право на збереження жилого приміщення у разі тимчасової відсутності понад шість місяців належать дитині у випадку влаштування дитини на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 71 ЖК УРСР); право на управління житлом (ст. 177 СК України); право на захист житлових прав [28, с. 157].

Погоджуючись з цією позицією, окремо слід виділити та охарактеризувати таке житлове право дитини, як її право на проживання у безпечному житлі. Воно набуває особливої актуальності у зв’язку з тим, що при руйнуванні житла або частковому руйнуванні житла в зоні АТО, дитина може визнаватися такою, що втратила житло та потребує соціального захисту у вигляді необхідного життєвого рівня, що включає їжу, одяг, житло тощо.

Вказані житлові права дітей потребують поділу на дві групи. Це виникає внаслідок того, що здійснення житлових прав дітей залежить від їх соціального статусу, зокрема можна відокремити житлові права дитини, яка виховується у сім’ї, та житлові права дітей, які позбавлені батьківського піклування, або сиріт [46, с. 206]. Залежно від соціально-правового статусу дитини (дитина, що виховуються у сім’ї; дитина-сирота або позбавлена батьківського піклування) слід виділяти ти такі групи житлових прав дітей: І група - житлові права дітей, що виховуються у сім’ї; ІІ група - житлові права дітей-сиріт або дітей позбавлених батьківського піклування. Розглянемо ці групи прав.

До першої групи житлових прав дітей слід віднести право на вселення до батьків. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Згідно з положеннями ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України [22] місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. Тому діти набувають право користування тим житловим приміщенням (незалежно від того, хто є власником такого приміщення), яке обрано та у якому зареєстровані їх батьки (усиновлювачі) або один із них, у місці проживання або тимчасового перебування батьків (усиновлювачів). Щодо визначення місця проживання батьків (усиновлювачів) варто застосовувати позицію ЄСПЛ, який дав таке трактування: житло - це місце, де людина проживає постійно, і тому можливі випадки, коли всі місця проживання і є житлом. Житло, де людина проводить відпустку, свята, робітничі гуртожитки та інші місця короткострокового проживання можуть становити виняток [47, с. 30]. У ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [48] міститься розмежування понять «проживання» та «перебування». Так, місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Отже, варто відрізняти місце проживання та місце перебування дитини, які залежать від місця знаходження їх батьків.

Також житловим правом дитини, що виховується у сім’ї, є право на захист житла від правочинів, які можуть погіршити умови проживання дитини. Правовий аналіз положень законодавчих актів, зокрема ст. 177 СК України [23], ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» [16] та ч. 3 ст. 17 закону України «Про охорону дитинства» [14] свідчать, що будь-який правочин із житлом не можуть вчиняти батьки або особи, які її замінюють, без дозволу органів опіки та піклування. Це положення знайшло свою підтримку і в судовій практиці. Так, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 [49] визначено, що згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Ще одним житловим правом дитини є право користування житлом. Право користування житловим приміщенням виникає у дитини незалежно від того, чи зареєстрована вона за місцем проживання, перебування батьків (усиновлювачів) чи одного з них або факт такої реєстрації дитини відсутній. Отже, варто відрізняти місце проживання та місце перебування дитини, які залежать від місця знаходження їх батьків.

Окремо слід виділяти право на безпечне житло, адже житло, у якому проживає дитина, повинно відповідати санітарно-технічним умовам. Право дитини на проживання у безпечному житлі набуває особливої актуальності у зв’язку з тим, що при руйнуванні житла або частковому руйнуванні житла у зоні АТО, дитина може визнаватися такою, що втратила житло та потребує соціального захисту у вигляді необхідного життєвого рівня, що включає їжу, одяг, житло тощо.

На підставі викладеного необхідно зазначити, що до першої групи житлових прав дітей, які виховуються у сім’ї слід віднести: право на вселення до батьків; право на безпечне житло; право на користування житлом; право на захист від правочину, що може погіршити житлові умови проживання дитини тощо.

Друга група житлових прав дітей - це права дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування. Держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Виходячи з цього варто проаналізувати житлові права дітей - права дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Одним із основних житлових прав цієї групи є право на отримання житла. Згідно з п. 5 ст. 46 ЖК УРСР [39] поза чергою жиле приміщення надається: дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення терміну перебування у сім’ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам з їх числа у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення. У п. 64 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 [50], передбачено, що в разі коли у дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, відсутнє житло, яке належить їй на праві власності (користування), або якщо повернення до нього неможливе, після досягнення дитиною 16-річного віку служба у справах дітей за місцем походження або проживання дитини з урахуванням її бажання подає районній, районній у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчому органові міської, районної у місті, сільської, селищної ради документи дитини, що необхідні для взяття її на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Право на отримання житла дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, та особами з їх числа також передбачено у ст. 33 Закону України «Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Встановлено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в таких дітей житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки та піклування.

Після досягнення 18 років такі діти протягом місяця забезпечуються соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання [15]. Отже, право на отримання житла дітьми- сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення, здійснюється шляхом надання їм поза чергою благоустроєного житлового приміщення. Гарантіями цього права є те, що для отримання житла діти з 16-річного віку мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік, і з 18 років такі діти протягом місця забезпечуються соціальним житлом до надання їм житла. Крім того, до гарантій права на отримання житла слід віднести положення ч. 4, 5 ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», відповідно до яких діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу до повернення їм зазначеного житла або надання житла. До працевлаштування випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла [15].

Право на збереження житла вказаної категорії дітей також відноситься до житлових прав. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 247 СК України [23] дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону. Правом дітей, що позбавлені батьківського піклування, є і право на повернення житла. Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» [14] держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування.

Збереження права на житло дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа закріплено й у ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Так, за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем знаходження житла дітей несуть відповідальність за збереження житла і повернення його дітям після завершення терміну перебування у сім’ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [17].

Правом дітей, що позбавлені батьківського піклування, є і право на повернення житла. Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» [14] держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування.

Наступні житлові права дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування комплексно передбачені у ст. 11 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Так, держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування до дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призову на строкову військову службу до Збройних Сил України, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк мали впорядковане житло, яке зберігалося за ними, невідкладне вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призову на строкову військову службу до Збройних Сил України, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк. У разі неможливості повернення зазначеного житла дітям та особам з їх числа, відповідні органи місцевого самоврядування зобов’язані протягом одного місяця надати аналогічне жиле приміщення та компенсувати вартість втраченого майна у разі, якщо це майно не було забрано дітьми та особами з їх числа. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в таких дітей житла, мають право зараховуватися на квартирний та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки чи піклування [16].

Аналізуючи наведу норму можна виділити такі житлові права дітей ІІ групи: право на повернення житла, що зберігалося за ними та у якому вони проживали на день передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призову на строкову військову службу до Збройних Сил України, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк; право на невідкладне вселення у житло, що зберігалося за ними; право на компенсацію за втрачене житло, яке належало дитині.

Отже, до ІІ групи житлових прав дітей (дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування) варто віднести: право на отримання житла; право на збереження житла; право на повернення житла, що зберігалося за ними та у якому вони проживали на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призову на строкову військову службу до Збройних Сил України, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк; право на невідкладне вселення у житло, що зберігалося за ними; право на компенсацію за втрачене житло, яке належало дитині тощо.

На підставі наведеного у цьому підрозділі дисертаційного дослідження можна запропонувати такі висновки. По-перше, право на житло є одним із основних майнових прав дитини, які є соціально-економічним базисом розвитку дитини. Житлові права дитини, в цілому, збігаються із житловими правами повнолітньої особи за певних умов. Під житловими правами дитини слід розуміти - систему гарантованих законами суб’єктивних прав дітей, що надають можливість здійснювати дії щодо отримання житла, проживання у конкретному житловому приміщенні, вимагати визнання цих прав від інших (зобов’язаних) осіб, зокрема батьків, та у разі потреби здійснювати захист цих прав. По-друге, житлові права як суб’єктивні права здійснюються дитиною за умови настання певного віку. Так, десятирічний вік має значення для визнання місця проживання дитини, а шістнадцятирічний вік надає можливість брати дитину на квартирний облік, визнавати членом ЖБК. По- третє, залежно від соціально-правового статусу дитини (дитина, що виховується у сім’ї; дитина-сирота або позбавлена батьківського піклування) слід виділяти такі групи житлових прав дітей: І група - житлові права дітей, що виховуються у сім’ї; ІІ група - житлові права дітей-сиріт або дітей позбавлених батьківського піклування. Запропонований поділ житлових прав дітей має практичне значення, зокрема його можна використовувати при розробці роз’яснень Міністерства юстиції України щодо цивільно-правового захисту житлових прав дітей.

1.3

<< | >>
Источник: МОВЧАН ОЛЬГА ВАСИЛІВНА. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖИТЛОВИХ ПРАВ ДІТЕЙ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Житлові права дітей як предмет цивільно-правового захисту:

  1. § 1. Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного
  2. ЗМІСТ
  3. ВСТУП
  4. Стан законодавства та юридичної науки щодо цивільно- правового захисту житлових прав дітей
  5. Житлові права дітей як предмет цивільно-правового захисту
  6. Юрисдикційна форма захисту житлових прав дітей
  7. Висновки до розділу 2
  8. 3.1 Види цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей
  9. Способи захисту права власності дітей на житло
  10. Захист права дітей на користування житлом
  11. Захист житлових прав дітей при вчиненні правочину
  12. Висновки до розділу 3
  13. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  14. 1.3. Сучасні концепції адміністративної відповідальності
  15. ДОДАТКИ