<<
>>

Характеристика права на захист у системі житлових прав дітей

Засади щодо права дітей на житло закріплені у ст. 25 Загальної декларації прав людини, де визначено, що права дітей потребують особливого піклування і допомоги та соціального захисту, який включає в себе й наявність житла у дітей [52].

Ці положення можуть бути реалізовані лише за наявності механізмів захисту прав. Ці положення можуть бути реалізовані лише за наявності механізмів захисту прав. У ст. 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., передбачається повага і забезпечення всіх прав дитини без будь-якої дискримінації незалежно від багатьох позицій, у тому числі і від майнового стану [9]. Право дитини на майно (на житло) є одним із основних прав, що потребує захисту при його порушенні.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожний має право будь- якими, не забороненими законом засобами захищати свої права й свободи від порушення та протиправних посягань [1]. Право на захист свого цивільного права кожній особі у випадку його порушення, невизнання або оспорювання, закріплюється і в ст. 15 ЦК України, що є свого роду однією з юридичних гарантій реалізації наведених конституційних положень [22] Отже, дитина має право на захист своїх конституційних, цивільних, житлових прав. Незважаючи на значну кількість нормативних актів, зокрема, Законів України: «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» [17], «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [15], «Про охорону дитинства» [14] кількість судових справ щодо захисту права дитини на житло лише збільшується. Варто підкреслити і те, що в умовах реформування національного законодавства з метою його адаптації до вимог ЄС особливої актуальності набуває питання вдосконалення інституту захисту суб’єктивних прав та інтересів фізичної особи, особливо дітей.

Отже, цивільно-правовий захист житлових прав дітей є однією з актуальних теоретичних та практичних проблем, що обумовлено низкою факторів. По-перше, дитина внаслідок вікових особливостей не може самостійно здійснювати захист своїх житлових прав. По-друге, обсяг дієздатності дитини не дозволяє їй використовувати повний спектр матеріальних та процесуальних прав для захисту своїх прав. По-третє, житлові права, які наділяють дитину правомочностями щодо стабільного користування впорядкованим житлом, потребують встановлення особливого механізму захисту, оскільки відсутність житла загрожує як життю дитини, так і розвитку її особистості (психологічної, соціальної тощо).

Як вже було визначено раніше до змісту права дитини на житло віднесено: можливість отримання житла у власність або користування; можливість визнаватися особою, яка потребує житла, шляхом прийняття на квартирний облік; право на проживання у безпечному житлі; право на захист житлових прав. Отже, право на захист є суб’єктивним правом та елементом більш широкої категорії «права на житло». У зв’язку з тим, що право на житло розглядається у широкому та вузькому розумінні, право на захист у житлових правовідносинах також може розглядатися у широкому та вузькому розумінні. З метою встановлення цих та інших характеристик права на захист житлових прав дітей слід звернутися до визначення права на захист, що пропонується у юридичній науці.

Поняття захисту у цивільному праві детально розглянуто Я. М. Шевченко, яка підкреслює, що слово «захист» має характер активної протидії сторонньому втручанню, а слово «охорона» має на увазі і захист, і збереження того, що охороняється. Захист є лише однією зі сторін юридичної охорони. При його здійсненні увага в першу чергу акцентується на протидії порушенню прав громадян і організацій, правопорядку, що може бути досягнуто, перш за все, за допомогою заходів, які припиняють порушення зазначених прав та запобігають таким порушенням [53, с. 56-57]. Отже, треба визнати необхідність виділення двох різних правових категорій «охорона житлових прав дитини» та «захист житлових прав дитини».

Категорія «охорона» є поняттям більш широким у порівнянні із «захистом», оскільки охоплює всю систему норм права, котрі передбачають: обсяг можливостей, якими визначається зміст житлових прав дитини; порядок здійснення цих суб’єктивних прав; правила забезпечення здійснення житлових прав, а також сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації і відновлення порушеного права. Захист житлових прав дітей являє собою можливість застосування законними представниками дитини (батьками, опікунами, піклувальниками), органами опіки та піклування заходів правоохоронного характеру з метою відновлення порушеного житлового права дитини і припинення дій, що порушують житлові права. При цьому, обов’язок щодо захисту прав дитини покладено на законних представників неповнолітнього з тієї причини, що сама дитина не володіє достатньою фізичної і психічної зрілістю, необхідною їй для самостійного набуття, здійснення та захисту належних їй матеріальних і процесуальних прав. Очевидно, що в обов’язки батьків та осіб, які їх замінюють, входить захист не тільки сімейних, а й цивільних, житлових, земельних та інших прав неповнолітнього, включаючи права, гарантовані Конституцією, а саме: право на освіту, медичну допомогу, соціальне забезпечення, сприятливе навколишнє природне середовище тощо [54].

О. Ф. Скакун розглядає правову категорію «право на захист» як можливість звертатися за підтримкою й захистом до держави у випадках порушення суб’єктивного права з боку правозобов’язаної особи [19, с. 382- 383]. Отже, право на захист виникає лише у випадку порушення суб’єктивного права. На цю особливість звертає увагу і Р. Б. Шишка, який зазначає, що право на захист, як суб’єктивне право, реалізується тільки в межах охоронюваних правовідносин [55, с. 8]. Охоронні правовідносини виникають як реакція держави на протиправну поведінку суб’єктів. Підставами виникнення охоронних правовідносин є поведінка, яка виникає не між визначеними нормами права суб’єктами або не у межах їх компетенції, або здійснюється не у передбачених нормами права формах і межах, або призводить до оволодіння суб’єктами соціальними благами, що відповідно до правових приписів не можуть їм належати.

Метою здійснення правоохоронних відносин є, по-перше, припинення поведінки, яка не відповідає правовим приписам, по-друге, відновлення порушених прав певних суб’єктів і, по-третє, притягнення винуватих у здійсненні протиправної поведінки (правопорушення) до певного виду і міри юридичної відповідальності [56, с. 18]. Отже, право на захист житлових прав дітей виникає у межах охоронних житлових відносин.

Аналізуючи право на захист, І. Я. Дюрягін відзначає, що воно є самостійним універсальним правом на отримання правового захисту від можливих посягань на будь-які права й законні інтереси, що означає можливість громадянина використовувати передбачувані законом правові засоби для захисту честі та гідності, життя і здоров’я, особистої свободи та майна від будь-яких посягань, тобто використовувати певні правоохоронні засоби [57, с. 56-57.]. Погоджуючись з цією позицією слід зазначити, що захист житлових прав дітей є самостійним суб’єктивним правом, яке спрямовано на отримання захисту від порушень або можливих посягань на житлові права та інтереси дітей.

На думку Є. О. Суханова, суб’єктивне право на захист - це закріплена у юридичних нормах можливість уповноваженої особи застосовувати міри правоохоронного характеру з метою відновлення порушеного права або попередження дій щодо можливого порушення прав [58, с. 409]. Близькою до цієї думки є твердження Р. О. Стефанчука, який під суб’єктивним правом на захист розуміє міру дозволеної поведінки уповноваженого, яка знаходить своє відображення в можливості самостійно або опосередковано через юрисдикційні органи застосовувати до зобов’язаної особи засоби державно- примусового характеру (засоби відповідальності або засоби захисту) з метою усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного права або відновлення його попереднього стану [59, с. 28]. Слід зауважити, що науковці виділяють таку мету захисту суб’єктивних прав: відновлення порушеного права або попередження дій щодо можливого порушення прав; усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного права або відновлення його попереднього стану.

Позиція Т. Є. Абової зводиться до того, що захист права представляє собою правозастосовну діяльність уповноважених державних (громадських) органів, а також у випадках, передбачених законом, - уповноважених осіб, спрямовану на відновлення права, охорону інтересів, застосування заходів впливу, у тому числі відповідальності до правопорушника [60, с. 95]. Необхідно окремо зазначити, що захист житлових прав дітей може здійснюватися як їх законними представниками, так і уповноваженими державними органами. Так, вітчизняне законодавство покладає на органи опіки та піклування обов’язок щодо здійснення контролю за дотриманням батьками й особами, які їх замінюють, житлових прав та охоронюваних законом інтересів дітей. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна [61]. Наприклад, у Нижньосірогозькому районі Херсонської області діє програма «Соціальне житло для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування на 2008-2020 роки», затверджена рішенням ХХУ! сесії ради п’ятого скликання від 27.06.2008 року № 300. З метою організації виконання в районі Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», рішенням УІІІ сесії УІ скликання Нижньосірогозької районної ради від 31.05.2011 року № 89 затверджена районна програма «Діти Сірогощини» на період до 2016 року [62].

На роль органів опіки та піклування у захисті прав дітей звертає увагу Л. В. Красицька. Науковець виокремлює чотири форми участі органів опіки та піклування в захисті особистих і майнових прав батьків та дітей.

Перша форма участі органів опіки та піклування у захисті прав і інтересів батьків і дітей полягає в тому, що органи опіки та піклування здійснюють безпосередньо самостійно захист порушених чи оспорюваних прав батьків і дітей. Друга форма участі органів опіки та піклування у захисті прав і інтересів батьків і дітей полягає в тому, що органи опіки та піклування беруть участь у судовому захисті прав та інтересів батьків і дітей; при цьому органи опіки та піклування (а) згідно з ч. 1 ст. 45 ЦПК України у випадках, встановлених законом, мають право звертатися до суду із заявами про захист прав та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах; (б) згідно з ч. 3 ст. 45 ЦПК України можуть бути залучені судом до участі у справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Третя форма участі органів опіки та піклування у захисті особистих та майнових прав батьків і дітей полягає в тому, що органи опіки та піклування вчиняють інші дії, пов’язані із захистом сімейних прав і інтересів, спрямовані на запобігання порушенню сімейних прав та інтересів. Четверта форма участі органів опіки та піклування у захисті особистих і майнових прав батьків і дітей полягає в тому, що органи опіки та піклування здійснюють контроль і нагляд за дотриманням їхніх сімейних прав та інтересів [25, с. 277, 279, 280, 281].

Захист прав дитини може здійснюватися і прокурором. Зокрема у ч. 2 ст. 170 СК України передбачено, що у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Прикладом діяльності прокуратури у сфері захисту житлових прав дітей є рішення судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 30.07.2015 року щодо задоволення апеляційної скарги прокуратури Київського району м. Харкова. У цій справі прокуратура виконувала функцію захисту житлових прав дитини. Суть справи в тому, що в червні 2014 року гр.-ка Г. звернулася до суду з позовом до гр.-на Д. та 3-ї особи гр.-на А. про вселення у житловий будинок, посилаючись на те, що вона є онукою гр.-на А, і разом із неповнолітнім сином гр.-м В. зареєстрована та проживала у належному на праві власності будинку гр.-на А. У травні після виписки з лікарні вона із сином не змогла потрапити до будинку, оскільки в ньому знаходилась відповідач, яка уклала з бабусею договір найму. Вона звернулася до правоохоронних органів, які порекомендували звернутися за захистом до суду. Відповідач гр.-ка А. звернулася до суду із позовом до гр. Г.-на, яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина про усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації гр.-на Г. та гр.-на В., посилаючись на те, що вона є власником спірного будинку, її онука гр.-ка Г. ніколи не оселялася у належному їй будинку, вона постійно проживала у своїй матері, ніколи не брала участі в утриманні будинку, не сплачувала комунальних платежів. Під час слухання справи 10 січня 2015 року позивач гр.-ка Г. померла, що підтверджено свідоцтвом про її смерть. Представником гр.-ки А. було заявлено клопотання про закриття провадження у справі, яке було задоволено судом частково та ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21 січня 2015 року провадження у справі за позовом гр.-ки А. до гр.-на Д. про вселення у житловий будинок закрито. Слухання справи за позовом гр.-ки А. до неповнолітнього гр.-на В. про усунення перешкод було продовжено. До участі у справі була залучена гр.-ка Б., мати померлої гр.-ки Г., яка діяла в інтересах неповнолітнього гр.-на В. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03.06.2015 року задоволено позов гр.-ки А. Прокуратура Київського району м. Харкова звернулась з апеляційною скаргою в інтересах неповнолітнього гр.-на В. на тій підставі, що відповідно до ст. 156 ЖК УРСР навіть припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє осіб права користування займаним приміщенням. Крім того, прокуратура встановила необхідні факти для повного та справедливого розгляду цієї справи [63].

Безумовно, основним суб’єктом права на захист житлових прав дітей є їх батьки. Батьківські права є відносними правами за своєю правовою природою, які у своїй більшості мають абсолютний характер захисту, і тільки право батьків на управління майном малолітньої дитини має відносний характер захисту [64, с. 178]. Водночас, законодавець розглядає дії батьків щодо захисту прав дитини як право, а не як обов’язок. Про це свідчить ст. 154 СК України, відповідно до якої батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом [23]. Відповідно до ст. 39 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до 14 років, а також недієздатних фізичних осіб, неповнолітніх осіб віком від 14 до 18 років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом [65].

Отже, при розгляді правової категорії «право дитини на захист» необхідно враховувати, що дитина самостійно не може звернутися за захистом своїх прав або здійснити їх самозахист [66, с. 121]. Також слід зауважити, що у захисті прав дитини специфічним є становище представника: діяльність на захист прав та інтересів осіб, яких він представляє, не є його правом, а є його обов’язком, відмовитися від якого він не може. Отже, захист житлових прав дітей може здійснюватися їх законними (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники) та іншими (органи опіки та піклування, прокуратура тощо) представниками.

Представники дитини при здійсненні права на її захист діють у межах певної поведінки. Як зазначає В. М. Коссак, право на захист, як будь-яке суб’єктивне право, містить засоби матеріально-правового характеру і засоби процесуально-правового характеру, котрі взаємодіють. З точки зору матеріально-правового змісту, право на захист надає уповноваженій особі три можливості: самозахист майнових прав та інтересів; застосування до порушника цивільних правових засобів оперативної дії; звернення до компетентного державного або громадського органу щодо захисту свого права з вимогою застосування до порушника засобів державно-примусового характеру [67, с. 218]. На думку Ю. М. Андрєєва, суб’єктивне право на захист цивільних прав є матеріальною (цивільно-правовою) категорією, незважаючи на те, що право на захист має і процесуальні аспекти [68, с. 25]. Погоджуючись з цією позицією, необхідно підкреслити, що право на захист житлових прав дітей є суб’єктивним правом, а отже для нього властиві загальні характеристики будь-якого суб’єктивного права, зокрема право на захист включає в себе, з одного боку, можливість здійснення уповноваженою особою власних позитивних дій і, з іншого - можливість вимоги певної поведінки від зобов’язаної особи. Законодавство надає представникам дитини певні повноваження щодо вчинення різноманітних юридичних дій з приводу захисту дитини, зокрема звернення до уповноважених державних органів щодо захисту прав дитини; вимагати від правопорушника припинити дії щодо порушення прав дитини; здійснювати самозахист житлових прав дітей.

Цивільне право, як приватне право, дає можливість законним представникам дитини самостійно вирішувати питання про використання права на захист, зокрема обирати форми та способи захисту житлових прав дитини [69, с. 69]. При виборі способу захисту житлових прав дитини слід враховувати, що житлово-правовий статус дитини може бути різним. Він залежить від того, чи є дитина власником житлового приміщення, членом сім’ї власника, членом сім’ї наймача за договором соціального, комерційного, спеціалізованого найму, а також особою, яка залишилася без піклування батьків та потребує надання житлового приміщення. У кожному випадку обсяг прав і гарантій законних представників дитини відносно житлового приміщення буде різним [70, с.104]. При цьому слід брати до уваги, що особливістю житлових прав дитини є в певному сенсі їх «похідний» характер від прав власника житла, яким є його батько або інший законний представник [71, с. 98]. Отже, можна стверджувати, що при визначенні способу захисту житлових прав дитини, перш за все, необхідно встановити її житлово-правовий статус.

Засади здійснення права на захист дитини встановлені у ст. 154 СК України, відповідно до якої батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень; батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом [23]. З цього випливає, що: по-перше, батьки мають право на захист дитини; по-друге, батьки мають право захищати права та інтереси дитини шляхом звернення до суду, державних органів та організацій; по-третє, батьки можуть здійснювати дії з самозахисту дитини та її прав, інтересів; по- четверте, право батьків на захист дитини, її прав, інтересів не припиняється і тоді, коли дитина самостійна звернулася за захистом свого права. Отже, слід виділяти дві правові категорії: право батьків на захист дитини і право батьків на захист законних прав та інтересів дитини.

Способи захисту житлових прав дитини аналогічні способам захисту житлових прав дієздатних осіб. Так, захист житлових прав здійснюється шляхом: 1) визнання житлового права; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення житлового права, і припинення дій, що порушують це право або створюють загрозу його порушення; 3) визнання судом повністю або частково не чинними нормативного правового акта державного органу або органу місцевого самоврядування, що порушують житлові права і суперечать ЖК УРСР; 4) незастосування судом нормативного правового акта державного органу або нормативного правового акта органу місцевого самоврядування, що суперечать ЖК УРСР або іншого нормативного акту; 5) припинення або зміни житлових правовідносин; 6) іншими способами, передбаченими ЖК УРСР або іншими законами.

Варто зазначити, що захистом житлових прав є дії, що спрямовані на відновлення порушених житлових прав чи охоронюваних законом інтересів громадян, або припинення протиправних дій, або визнання права [72, с. 319]. Отже, право на захист житлових прав дітей - це суб’єктивне право дитини на захист, яке реалізується її батьками або законними представниками з метою усунення перешкод у здійсненні права на житло або відновлення попереднього стану.

Аналізуючи наведені наукові позиції та нормативні акти пропонуємо такі характеристики права на захист житлових прав дітей:

1) право на захист житлових прав дітей є самостійним суб’єктивним правом у системі житлових прав дітей;

2) це право виникає у межах охоронних житлових відносин;

3) право на захист житлових прав дітей спрямовано на отримання захисту від порушень, або можливих посягань як на житлові права, так і на житлові інтереси дітей;

4) метою захисту житлових прав дітей є відновлення порушених житлових прав або попередження дій щодо можливого порушення прав, а також усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного житлового права або відновлення його попереднього стану;

5) законними представниками дитини при захисті її житлових прав, котрі здійснюють захист від імені дитини є: батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники.

Підсумовуючи викладене слід визначити, що право на захист житлових прав дитини - це гарантована правова можливість дитини мати захист своїх житлових прав та інтересів від протиправних посягань, скориставшись системою встановлених державою засобів, з метою відновлення порушених житлових прав або попередження дій щодо можливого порушення цих прав, усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного житлового права або відновлення його попереднього стану, яке здійснюється її законними та/або іншими представниками. У зв’яжу з тим, що право на житло може розглядатися у широкому та вузькому розумінні, то, відповідно, право на захист житлових прав дітей може розглядатися у широкому розумінні як загальна можливість захисту права на житло згідно зі ст. 47 Конституції України. Вузьке розуміння права на захист житлових прав дітей є елементом системи житлових прав та може конкретизуватися щодо кожного окремого житлового права дитини на житло, зокрема права на отримання, збереження житла тощо.

Проведене дослідження у цьому підрозділі дисертаційної роботи надає можливість зробити такі висновки. Цивільно-правовий механізм захисту житлових прав дитини - це система цивільно-правових способів і засобів, передбачених матеріальними та процесуальними нормами, що реалізуються в рамках житлових правовідносин, спрямованих на досягнення мети щодо відновлення порушених житлових прав дитини чи припинення їх порушення, які відображаються в судових рішеннях або інших індивідуальних актах.

Право на захист житлових прав дитини - це гарантована правова можливість дитини мати захист своїх житлових прав та інтересів від протиправних посягань, скориставшись системою встановлених державою засобів, з метою відновлення порушених житлових прав або попередження дій щодо можливого порушення цих прав, усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного житлового права або відновлення його попереднього стану, яке здійснюється її законними та/або іншими представниками. Характерними ознаками права на захист житлових прав дітей є: самостійність; універсальність; здійснення уповноваженою особою (законними представниками); застосування у разі порушення житлових прав, інтересів або наявної погрози щодо порушення суб’єктивних житлових прав, інтересів; мета - відновлення порушених житлових прав або попередження дій щодо можливого порушення прав; усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб’єктивного житлового права або відновлення його попереднього стану. Право на захист житлових прав не може здійснюватися дитиною самостійно. Захист житлових прав дітей може здійснюватися їх законними (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники) та іншими (органи опіки та піклування, прокуратура тощо) представниками. Законні представники дитини самостійно вирішують питання про способи захисту житлових прав дитини, враховуючи її житлово-правовий статус.

<< | >>
Источник: МОВЧАН ОЛЬГА ВАСИЛІВНА. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖИТЛОВИХ ПРАВ ДІТЕЙ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Характеристика права на захист у системі житлових прав дітей:

  1. ЗМІСТ
  2. Стан законодавства та юридичної науки щодо цивільно- правового захисту житлових прав дітей
  3. Житлові права дітей як предмет цивільно-правового захисту
  4. Характеристика права на захист у системі житлових прав дітей
  5. Висновки до розділу 1
  6. Неюрисдикційна форма захисту житлових прав дітей
  7. Способи захисту права власності дітей на житло
  8. Захист права дітей на користування житлом
  9. Способи відновлення житлових прав дітей, які втратили повністю або частково житло у зоні проведення АТО
  10. 2.2. Правова характеристика елементів і рівнів адміністративно-правового регулювання та організації діяльності органів місцевої міліції
  11. Охорона громадського порядку в системі заходів спеціально- кримінологічного запобігання грабежам і розбоям,що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях