ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема забезпечення виконання судових рішень існує у суспільстві здавна і завжди становить інтерес для науковців. Це невипадково, адже обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства (п.

У структурі офіційно зареєстрованої злочинності посяганням проти правосуддя, до яких належать також злочини, що посягають на порядок виконання судових рішень, відведено незначне місце. Для прикладу: згідно з даними Державної судової адміністрації України, у 2015 р. за чч. 1, 2, 3 ст. 382 «Невиконання судового рішення» КК України засуджено 88 осіб (тоді як за ч.4 цієї статті не засуджено жодної особи); за ст. 389 «Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі» КК України - 799 осіб; за ст. 389¹ «Умисне невиконання угоди про примирення або про визнання невинуватості» КК України - 15 осіб. Такі низькі показники цієї групи злочинів обумовлені високим рівнем латентності, який неминуче спричиняє збільшення їх кількості через нівелювання принципу невідворотності кримінальної відповідальності.

Однією з причин такої ситуації є власне відсутність у слідчих, прокурорів та суддів чіткого уявлення про склади злочинів, за які передбачена кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення, а отже, і про предмет доказування у кримінальних провадженнях цієї категорії.

У вітчизняній кримінально-правовій науці висвітлено окремі аспекти питання кримінально-правової охорони порядку виконання судових рішень.

Ця проблематика, зокрема, розглядалась у працях П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, В. М. Бурдіна, П. А. Вороб’я, В. А. Головчука, Г. В. Зеленова, М. Й. Коржанського, В. В. Кузнецова, С. Я. Лихової, В. І. Луганського, М. І. Мельника, В. А. Мисливого, В. О. Навроцького, В. І. Осадчого, Л. М. Палюх, О. О. Соболєвої, В. Я. Тація, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка, Л. В. Чернозуба та інших. Однак чимало питань - і загальнотеоретичних, і тих, що безпосередньо стосуються проблеми боротьби зі злочинами у сфері охорони порядку виконання судових рішень, - досі є спірними. Не мають вони єдиного вирішення і в судовій практиці. Зокрема, існує низка проблемних питань щодо з’ясування об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення; розмежування аналізованих посягань від суміжних складів злочинів або злочинів, передбачених конкуруючими кримінально-правовими нормами; призначення покарання за невиконання судового рішення тощо.

Формулювання «невиконання судового рішення» текстуально збігається з назвою однієї зі статей Кримінального кодексу України, але це зовсім не означає, що воно охоплює тільки дії, які передбачає ст. 382 КК України. Аргументи можна навести різноманітні. Зокрема, сама назва статті не є частиною кримінально-правової норми. Є чимало кримінальних кодексів, де взагалі назв статей не існує. Використання назв статей у КК України зовсім не є зразком точності формулювань. КК України містить дуже багато статей, назви яких або ширші, або вужчі, ніж зміст норм, які передбачені цими статтями. Назва ст. 382 КК України - типовий приклад того, що вона охоплює ширше поняття, ніж поняття злочину, передбаченого диспозицією цієї статті. Про це, зокрема, свідчить те, що у назві ст. 382 КК України йдеться про невиконання судового рішення, а у диспозиції - невиконання ухвали, рішення, вироку і постанови. Крім того, у диспозиції уточнюється, що йдеться про такі судові рішення, які набрали законної сили. З іншого боку, в порівнянні назви і диспозиції ст.

Тому є підстави вважати, що поняття «невиконання судового рішення» не обмежується лише посяганням, передбаченим ст. 382 КК України. Відтак актуальним є встановлення обсягу поняття «невиконання судового рішення» та визначення кола злочинів, які полягають у такому невиконанні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ у межах досліджень юридичного факультету за темою «Проблеми реформування правової системи України» (номер державної реєстрації 0109U007853).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи - здійснити комплексний аналіз кримінально-правових норм, що забезпечують охорону порядку виконання судових рішень, та напрацювати пропозиції до КК України щодо вдосконалення регламентації питань кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення. Реалізація мети передбачає вирішення таких основних задач:

- вивчити стан теоретичної розробки проблем кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення;

- визначити систему складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення;

- окреслити історичні підходи до регламентації відповідальності за злочини, які полягають у невиконанні судового рішення;

- розглянути зарубіжний досвід регламентації кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення;

- з’ясувати об’єктивні ознаки складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення;

- охарактеризувати суб’єктивні ознаки складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення;

- проаналізувати дискусійні питання кваліфікації злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення;

- оцінити обґрунтованість установлення видів і розмірів покарання за злочини, які полягають у невиконанні судового рішення.

Об’єкт дослідження - суспільні відносини у сфері кримінально- правового реагування з боку держави щодо вчинення особою злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика невиконання судового рішення.

Науково-теоретичну базу дисертації становлять праці з кримінального права, загальної теорії права, пам’ятки кримінального права та довідково- енциклопедична література. Дослідження окреслених проблем здійснено з урахуванням положень, що викладені у роботах і вітчизняних, і низки зарубіжних науковців. Нормативна база дослідження - КК України, Закони України, а також чинне кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав, зокрема: Азербайджанської Республіки, Королівства Бельгія, Республіки Вірменія, Королівства Данія, Королівства Іспанія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Латвійської Республіки, Республіки Польща, Республіки Таджикистан, Російської Федерації, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Королівства Швеція.

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали судової практики різних регіонів України за 2007-2015 роки, що містить Єдиний державний реєстр судових рішень України. Всього проаналізовано 370 вироків у справах про злочини, які полягають у невиконанні судового рішення. У роботі використано результати соціологічного дослідження (опитано працівників правоохоронних (200) і судових (80) органів, а також прокуратури (60)).

Методи дослідження. З огляду на зазначені у дисертаційній роботі мету і задачі, а також із урахуванням об’єкта і предмета дослідження, застосовано такі методи: діалектичний (для визначення понятійного апарату дослідження); логічного аналізу (для вдосконалення КК України щодо регламентації кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення); історико- правовий (під час дослідження й аналізу злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення на різних історичних етапах формування кримінального законодавства); формально-юридичний (у рамках вивчення системи правових норм про злочини, які полягають у невиконанні судового рішення); герменевтичний (для з’ясування та роз’яснення особливостей об’єктивних та суб’єктивних ознак, притаманних злочинам цього виду); узагальнення (задля формування практично значущих висновків на основі окремих досліджень); порівняльний (під час визначення особливостей регламентації кримінальної відповідальності за злочини, які полягають у невиконанні судового рішення, у КК окремих держав), статистичний (у процесі аналізу матеріалів судової статистики та практики різних регіонів України щодо вчинення злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення); системно-структурний (для відмежування складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення, від суміжних складів злочинів або злочинів, передбачених конкуруючими нормами, та кваліфікації відповідних посягань); соціологічний (під час анкетування з метою отримання даних щодо позиції працівників правоохоронних органів стосовно проблеми регламентації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації проаналізовано актуальні проблеми кримінально-правової охорони виконання судового рішення.

У результаті виконаного дослідження отримано певні науково- теоретичні результати, що мають значення не лише для науки кримінального права, а й для вдосконалення чинного кримінального закону та діяльності правоохоронних органів. Найбільш вагомі результати, що мають наукову новизну, а також вказують на особистий внесок автора у сфері забезпечення кримінально-правової охорони виконання судових рішень, такі:

вперше:

- запропоновано перелік судових рішень, що можуть визнаватися предметом злочину, передбаченого ст. 382 КК України: судове рішення (вирок, рішення, ухвала, постанова, а також судові рішення, що приймаються у формі виконавчих документів, виданих на виконання цих судових рішень), винесене судом загальної юрисдикції, що набрало законної сили (частини 1-3 ст. 382 КК України); рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосуються конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, що набрали законної сили і підлягають виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України; рішення Європейського суду з прав людини (ч. 4 ст. 382 КК України);

- аргументовано, що рішення про визнання, конститутивні рішення, а також рішення про відмову в задоволенні позову не можуть бути предметом примусових виконавчих правовідносин, оскільки вважаються виконаними з моменту набрання ними законної сили, а отже, і предметом злочину, передбаченого ст. 382 КК України;

- обґрунтовано необхідність визнання юридичних осіб суб’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 382 та 388 КК України, та визначення у кримінальному законі можливості застосування до них заходів кримінально- правового характеру за ці злочини;

- доведено невідповідність між санкціями статей Особливої частини КК України, які передбачають кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення, щодо дотримання співвідношення ступенів суворості окремих видів покарань, що визначені у санкціях простих та кваліфікованих складів злочинів.

удосконалено:

- зміст понять, які використовуються у чч. 2, 3 ст. 382 КК України, зокрема запропоновано: виключити поняття «заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб» із кваліфікуючих ознак, що передбачені у ч. 2 ст. 382 КК України, та замінити юридичну конструкцію у ч. 3 ст. 382 КК України «раніше судима особа» на «особа, яка має непогашену або незняту судимість»;

- зміст ч. 5 ст. 53 КК України, зокрема запропоновано таку її редакцію: «у разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді обмеження волі...»;

дістали подальший розвиток:

- поняття «злочини, які полягають у невиконанні судового рішення». Доведено, що воно об’єднує злочини, передбачені ст.ст. 382, 388, 389 та 389¹ КК України;

- положення про визначення моменту закінчення злочину невиконання судового рішення. Зокрема, щодо судових рішень, які мають бути виконані невідкладно, злочин уважатиметься закінченим із моменту відмови від виконання такого рішення, а для рішень суду, що мають певний визначений судом строк чи термін виконання, злочин буде вважатися закінченим із моменту невиконання, ухилення від виконання чи перешкоджання виконанню рішення після закінчення терміну для його добровільного чи примусового виконання;

- твердження про те, що злочини, які полягають у невиконанні судового рішення, вчиняються лише з умисною формою вини. Водночас ставлення до істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч. 3 ст. 382 КК України) може характеризуватися і умислом, і необережністю;

- позиція, що злочини, які полягають у невиконанні судових рішень, можуть бути вчинені у формі активних дій, пасивної бездіяльності та змішаної бездіяльності;

- міркування, що норми, які охоплюють аналізовані посягання, можуть перебувати у конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм (ст. 382 - ст.ст. 164, 165 КК України; ст. 382 - ст.ст. 388, 389, 389¹, 390 КК України), а також бути суміжними (ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України; ст. 388, ст.ст. 191, 194 КК України; ст.ст. 389, 390 КК України).

Практичне значення одержаних результатів. Отримані за результатами дисертаційної роботи положення мають і теоретичне, і прикладне значення. Зокрема, сформульовані висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у правотворчості - для вдосконалення кримінального законодавства України щодо усунення недоліків і внесення відповідних змін до окремих статей КК України, за якими передбачена кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення;

- у правозастосовній діяльності - під час проведення кримінально- правової кваліфікації відповідних злочинних посягань, розмежування суміжних складів злочинів або злочинів, передбачених конкуруючими кримінально- правовими нормами;

- у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін зі Загальної та Особливої частин кримінального права України та відповідних спецкурсів;

- у науково-дослідній діяльності - для подальшої розробки теоретичних і практичних проблем кримінально-правової охорони порядку виконання судових рішень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи оприлюднено на таких науково-практичних конференціях: всеукраїнській науково-практичній конференції «Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку» (м. Херсон, 13-14 лютого 2015 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпропетровськ, 6-7 березня 2015 р.); міжнародній науково- практичній конференції «Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права» (м. Львів, 19-20 червня 2015 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Харків, 19-20 червня 2015 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Дніпропетровськ, 3-4 липня 2015 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні» (м. Харків, 17-18 липня 2015 р.); науково-практичній конференції «Теорія кримінально-правової кваліфікації як феномен української кримінально-правової доктрини» (м. Львів, 16 січня 2016 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 15 публікаціях, із них сім - у фахових наукових виданнях України, одна - у науковому періодичному іноземному виданні та семи тезах виступів на науково- практичних заходах.