<<
>>

3.3. Напрями підвищення ефективності організації контролю та вдосконалення законодавства у сфері оподаткування

Зміна типу економічного господарювання в нашій країні спричинила необхідність формування в суспільстві економічних механізмів і поглядів на ринкові реформи з позиції результативності і відповідності принципам соціальної справедливості.

Важливе значення в підвищенні ефективності економіки має проблема поглиблення теоретичного обґрунтування і вдосконалення механізму функціонування системи оподаткування. Вона суттєво впливає на узгодження економічних і соціальних процесів ринкової трансформації суспільства, через неї реалізується податкова і загальноекономічна політика, що відбивається на досягненні головних макроекономічних цілей - стабілізації економічного зростання і підвищенні рівня життя населення.

Загальновідомо, що для будь-якої держави актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами дохідної частини державного бюджету. Розв¢язання цієї вкрай важливої проблеми значною мірою залежить від ефективності діяльності податкової служби, а також розробки досконалої (науково обгрунтованої) системи оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогодення, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів. І досягенню саме цієї головної мети сприятиме вдосконалення податкового контролю та нагляду за дотриманням податкового законодавства.

Податковий контроль має державний владний характер, він виявляється при здійсненні суб’єктами податкового контролю функцій з контролю за обчисленням і сплатою юридичними і фізичними особами податків і інших обов’язкових платежів відповідно до чинного законодавства і нормативних актів. Особливістю є те, що суб’єктам податкового контролю надане право позасудового розгляду справ про застосування фінансових і адміністративних санкцій. Державний владний характер податкового контролю обумовлений специфікою податкових правопорушень, заснованих на фіскальній функції податків, а також небажанням платників податків сплачувати податки.

В умовах недостатньо розвиненої організації податкового контролю, недосконалості податкового законодавства владність породжує скарги платників податків на рішення податкових органів, неприйняття діючої податкової системи.

При постійному зростанні потреб держави у фінансових коштах механізм збору податків повинний працювати безперебійно. Якщо цього не відбувається, податкові джерела вибираються, і уряд змушений відшукувати неподаткові надходження, зростає зовнішній і внутрішній борг держави, вона не в змозі забезпечити належні суспільні гарантії. Це, в свою чергу, знижує готовність економічних суб’єктів сплачувати податки, що відтворює ситуацію дефіцитності ресурсів. У держави виникає спокуса спокуса спрямувати свої зусилля на фіскально-репресивні заходи з метою запобігання ухиленням від сплати податків, що ще сильніше знижує їх суспільну корисність.

Результати досліджень учених-економістів показали неефективність впливу системи оподаткування в Україні на зростання ВВП. Наповнення бюджету та рівень тінізації економіки реально віддзеркалює хід економічних та соціальних перетворень при зростанні кількості платників податків і видів платежів підприємств, у тому числі за рахунок створення нових підприємств з різною формою власності.

Більше того, надзвичайно високі ставки податків на прибуток, інші види податкових відрахувань детермінують не тільки вимивання оборотних коштів і “тінізацію” економіки, а й переміщення діяльності суб’єктів підприємництва в інші країни, де податкова політика формується на більш оптимальних засадах, зокрема, в офшорні зони.

Буквальним перекладом англійського терміна offshore “поза берегом”. Офшорні зони називають ще “податкові гавані”, або “податковий рай”. Використання “податкового раю” приваблює певним податковим статусом компаній у цих зонах. Як відомо, податковий статус визначається на грунті використовування двох критеріїв - резидентності і територіальності. Потрібно відзначити, що "податкові гавані" служать досягненню законних цілей, будучи сполучною ланкою різних елементів світової фінансової системи, а можуть використовуватися і криміналом.

Основна мета використання офшорів - мінімізація податкових зобов'язань як у країні здійснення діяльності, так і в країні постійного місцезнаходження підприємства. Ця мета досягається шляхом легального (законного) виведення усіх доходів або їх частини, оборотів, майна з-під податкової юрисдикції країн з високим рівнем оподатковування.

Проблема «тіньової» економіки стала й предметом академічних розробок. Є вже перші спроби створення загальної теорії тіньової економіки, яку в інших країнах називають експолярною, маргінальною, чорною, сірою, паралельною, неофіційною, альтернативною, підводною, прихованою, протилежною, неформальною [[150]]. Вчені довели, що спроби викоренити чи хоча б скоротити обсяги «сірої» економіки не дають результатів, поки податкові ставки залишаються високими [[151], [152]].

Поєднання важкого податкового навантаження на законослухняних платників податків з тотальним ухиленням від сплати податків і неправомірними преференціями зумовлює необхідність реформування податкової системи України, яка на сьогодні ще далека від досконалості. Першопричина цього вбачається в тому, що наша держава, отримавши незалежність, була вимушена практично з нуля будувати власну систему оподаткування. Така система мала одночасно як відповідати вимогам ринкової системи економічного регулювання, так і виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів, що відбувалися в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, часто – “сліпе” копіювання досвіду розвинених країн, невпинне загострення трансформаційної кризи призвели до формування в Україні складної, заплутаної, суперечливої та неефективної податкової системи.

Відтак в Україні з самого початку побудови нової податкової системи був узятий фіскальний орієнтир. Як результат невиваженої податкової політики, неправильного розподілу доходів підприємств відбулося гальмування реноваційних та інвестиційних процесів.

Головними недоліками існуючої системи оподаткування є висока питома вага податків і зборів у доходах на мікро- і макроекономічному рівнях, перевага непрямих податків і зборів перед прямими, нерівномірний розподіл податкового тягаря поміж платниками, що порушує головні принципи як податкової політики, так і системи оподаткування.

Структура та обсяги податкових надходжень і динаміка макроекономічних показників України перебувають в тісному взаємозв’язку. Структурні диспропорції національної економіки не лише перешкоджають належному виконанню фіскальної функції податків, але й суттєвим чином деформують спроби здійснення податкового регулювання економічних процесів.

З подібними проблемами ще у 1970-х роках минулого сторіччя зіткнулися США. Вчені цієї країни визначили, що перешкодою американській економіці стала каральна податкова система, яка призводила до втрати виробничого стимулу. Вони довели, що скорочення податків означало б підвищення стимулів, заощаджень, що сприяло б інвестиціям, які, в свою чергу, збільшили б продуктивність, економічне зростання та зайнятість. Але найголовніше - не зростатимуть дефіцити, а доходи від податків, що випливають із підвищеної ділової активності, компенсують втрату фіскального доходу через скорочення ставок податків.

Отже, знайшовши відповідь у «новому» економічному аналізі економіки за Артуром Лаффером, у США досягли довгострокових цілей, не піддаючи економіку країни короткостроковим стражданням.

Таким чином, на прикладі однієї з найрозвинутіших країн світу – США – видно, що успішне подолання кризових явищ в економіці може бути досягнуто шляхом поєднання макроекономічних та мікроекономічних важелів антикризового управління.

Що ж до правового регулювання справляння податків в Україні, то сьогодні правове поле, в якому існує податкова сфера налічує безліч нормативно-правових актів (понад 2,5 тис.), які постійно змінюються. Законотворча діяльність у сфері оподаткування свідчить про відсутність єдиної послідовної державної політики в цьому напрямі. Достатньо сказати, що останній програмний документ, який концептуально визначає основні принципи податкової політики держави – Постанова Верховної Ради України “Про основні положення податкової політики в Україні”, прийнятий ще в 1996 році.

Проте за цей проміжок часу прийнято велику кількість законодавчих та підзаконних актів, розпоряджень, відомчих інструкцій та наказів, положення яких нерідко суперечать не одному, а в окремих випадках фактично спрямовані на досягнення власних корисливих цілей тих або інших фінансово-промислових груп за рахунок державних інтересів.

Отже, податкове законодавство України можна охарактеризувати як неоднозначне, нестабільне й суперечливе, а практика його застосування супроводжується численними правовими проблемами. Одна з основних причин конфліктів між державою і платниками податків полягає в можливості неоднозначного трактування суб¢єктами права його конкретних норм. Ще одна причина правових конфліктів пов¢язана з ігноруванням державою існуючих норм співвідношення між законодавчими актами, а також відсутністю повного зведення чітких конституційних норм, які дозволили б точно й однозначно визначити ієрархію і пріоритет дії між існуючими нормативними актами.

Аналіз чинного в Україні податкового законодавства дає підстави виокремити його характерні риси, а саме:

- відсутність єдиного кодифікованого акта (так, порядок справляння податків, інших обов’язкових платежів, здійснення контролю за їх сплатою регулюються кількома десятками законів України та сотнями підзаконних актів);

- неузгодженість та протиріччя між нормами окремих законодавчих актів з питань оподаткування;

- протиріччя із законодавчими актами інших галузей (наприклад, цивільного законодавства);

- відсутність єдиної податкової термінології (наприклад, терміни “податковий кредит”, “податкове зобов’язання” в Законі України “Про податок на додану вартість” та в Законі України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” вживаються в різних значеннях).

Таким чином, вважаємо, що основними напрямами вдосконалення податкового законодавства в Україні є:

- його гармонізація, а саме, усунення протиріч, що існують між законодавчими актами з питань оподаткування;

- запровадження єдиної податкової термінології;

- прийняття Податкового кодексу (ПК) України.

Держава зобов’язана створити міцну основу для організації і проведення податкового контролю, зробити його незалежним. Практика країн з розвинутою податковою системою, досвід України за минулі 16 років переконливо довели необхідність використання специфічних методів боротьби з прихованням доходів і ухиленнями від податків (наприклад, одержання конфіденційної інформації про доходи, використання нетрадиційних джерел інформації).

Особливі відносини, що виникають із приводу стягнення з платників податків коштів, що мають фіскальний характер – ще одна особливість податкового контролю. У таких відносинах потрібно створення міцної правової основи. Тому важливою специфічною рисою податкового контролю є те, що усі види податків, а також права і обов’язки суб’єктів контролю, встановлюються законодавчими і нормативними актами, а функції податкового контролю виконуються тільки в рамках їхнього регламенту. В Україні, де податкові закони, як правило, не прямої дії, і допускається їхнє тлумачення виконавчими органами влади або від імені державної податкової служби, у відносинах із платниками податків виникає безліч проблем. У зв’язку з цим важливого значення набуває робота з глибокого вивчення нормативних актів суб’єктами податкового контролю, роз’яснення їх серед платників податків.

Слід відзначити, що недосконалість законодавства та інші наведені вище чинники дозволяють посадовим особам використовувати державні та службові повноваження з корисливою метою, створюючи сприятливі умови для шахрайства з фінансовими, енергетичними та сировинними ресурсами. Все це сприяє корумпованості службовців і втягує в протиправну діяльність нових посадових осіб.

Ситуація, що склалася у сфері оподаткування, безумовно, потребує негайного втручання з боку держави, оскільки основними тіньовими факторами, що спричиняють виникнення корупційних проявів з боку посадовців, є розбалансованість законодавства у сфері оподаткування та некерованість такими процесами.

З огляду на сказане вбачається необхідність термінового проведення податкової реформи в Україні, про яку давно вже говорять. Метою державної податкової політики при цьому мають стати розвиток ринкової інфраструктури, стабілізація економіки, стимулювання пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень.

У іншому випадку підвищення рівня оподаткування неминуче викликає в підприємців прагнення перекласти податковий тягар на кінцевого споживача, коли до ціни товару входить сума податків. Зниження ж відпускної ціни ставить виробника на межу банкрутства, призводить до посилення інфляційних тенденцій.

Податкова реформа має вирішити зазначену суперечність, забезпечити раціональний баланс між фіскальною та регуляторною функціями податків в Україні, підпорядкованість податкової політики стратегічним завданням довгострокового економічного зростання та якісної структурної перебудови національної економіки. Для цього необхідно: перейти від суто фіскального принципу побудови податкової системи до принципу податкового партнерства; забезпечити несуперечливість дії податкового і мотиваційного механізму в реальному секторі економіки; деференціювати податки для стимулювання інноваційних процесів; переорієнтувати нашу систему з оподаткування виробництва на оподаткування споживання та майна громадян.

Для досягнення максимального результату діяльності податкової служби необхідно розв¢язати цілий комплекс складних організаційно-правових, інформаційно-технологічних та психологічних проблем. Передусім, це: завоювати довіру суспільства та платників податків; переконати громадян у тому, що сплата податків – конституційний та громадський обов’язок, турбота про пенсіонерів і прийдешні покоління, ознака цивілізованості суспільства; створити високопрофесійну автоматизовану податкову службу; досягти вдосконалення і прийняття прозорих та зрозумілих нормативно-правових актів і процедур податкового адміністрування; запровадити механізм поетапного скорочення податкового тягаря; підвищити податкову культуру платників податків і податкових органів; вдосконалити кадрову політику та систему оплати праці працівників податкових органів; автоматизувати всі процеси адміністрування податків.

Потрібно виробити цілісну концепцію побудови системи оподаткування, адаптувати українське фіскальне законодавство до європейських норм і ліквідувати окремі наявні суперечності з Цивільним кодексом України. Серед змін – насамперед – зниження ставки ПДВ, яка є однією з найвищих у Європі, до 17-15 %.

Удосконалюючи норми національного законодавства, необхідно прийняти Податковий кодекс України, який стане засобом для підвищення дієвості податкової системи, і, як наслідок, належного забезпечення податкового контролю в державі.

При реформуванні податкової системи України необхідно враховувати правові причини або чинники, що сприяють дезінтеграції економічних процесів та детермінують тінізацію суспільно-економічних відносин за рівнем їх впливу на відтворення криміногенного тіньового потенціалу, які умовно можна поділити на декілька рівнів. До першого рівня загально концептуальних детермінантів слід віднести такі:

1. Правове регулювання реформ базується не на економіко-правовому аналізі ситуації, що склалася, визначенні її причин і шляхів подолання. Нормотворчий процес здебільшого будується на політико-кон’юктурних підходах.

2. При розробці нормативних актів, як правило, не робилися економічні, фінансові та інші ресурсно-витратні прогнози та підраховувалися очікувані результати від впровадження їх у життя. Не визначалися такі ключові питання: як вплине той чи інший нормативний акт на ефективність організаційно-управлінських процесів у державі на макро- та мікроекономічному рівнях; яка результативність очікується від структурних перетворень, які людські ресурси перетечуть з виробничого сектора економіки у сферу управління, надання послуг, правоохоронну діяльність тощо. Також не прогнозувалося, як це вплине на економічну ситуацію в країні, дієздатність державно-правових інститутів, зайнятість населення, його рівень життя, соціальний захист, на збільшення чи зменшення виробничого сектора економіки, криміногенну ситуацію тощо.

3. У концепціях тих чи інших нормативних актів при їх розробці не визначались причини протиріч законів один одному та методи їх подолання. Це призвело до значної концентрації перелічених та інших негативних чинників за останні роки законотворення. Тому впровадження таких нормативних актів у життя дає ефект протилежний задекларованому, підвищує концентрацію протиріч та негативний потенціал їх впливу на соціально-економічні та криміногенні процеси.

Ігнорується той факт, що більшість галузей права кодифіковані. Сучасний нормотворчий процес здійснюється поза межами кодифікованої частини правової системи, що детермінує прийняття суперечливих і неузгоджених з іншими галузями права нормативних актів, викликає протиріччя між законами, колізії норм, правовий нігілізм.

З цього приводу слід зазначити, що здійснена раніше кодифікація тих чи інших галузей права базується на логіко-структурних методах законотворення, тому її не можна вважати застарілою хоча б у частині логіко-структурних підходів до законотворчих процесів. Розробка і прийняття великої кількості окремих (дрібних) законодавчих актів з питань оподаткування, підприємницької діяльності, власності тощо, без урахування вже кодифікованих галузей права вимагає починати все з чистого листа, тобто з інкорпорації прийнятого в останніми роками великого та суперечливого масиву нормативного матеріалу.

Прийняття Податкового кодексу України (ПК) – основний засіб підвищення дієвості сучасної системи оподаткування. Для того, щоб ПК України не став простим збірником недосконалих законів, необхідна стабільна економічна ситуація, чітке податкове законодавство, незмінні правила оподаткування тощо. В умовах сьогодення введення повноцінного ПК України може перетворити його в декларативний інститут податкової реформи. Як свідчить досвід розвинених країни, створення ефективної податкової системи – справа довготривала. Наразі лише 1/3 розвинених країн мають податкові кодекси. Наприклад, у Німеччині, де немає Податкового кодексу, щорічно приймаються сотні поправок до податкових законів. У Російській Федерації Податковий кодекс приймався поетапно.

На наш погляд, ПК України також доцільно вводити поетапно, залежно від опрацювання окремих його частин. Спочатку слід затвердити загальні положення, а потім – решту норм. Необхідно зауважити, що реформування податкової системи України, яке давно перейшло в площину розроблення та прийняття Податкового кодексу, дуже запізнилося. Незважаючи на проголошені податкові канікули для підприємців та зниження податкового тиску, відображеного в проекті Податкового кодексу, який за три роки пройшов два читання у Верховній Раді, в житті все відбувається навпаки. Щодо впливу методів з арсеналу державного регулювання, то грошово-кредитна та бюджетно-податкова політики поки що не стали засобами подолання економічної кризи в Україні.

Податковий кодекс – це не збірка законів. Він має давати загальні поняття про податкову систему, про кожен податок. Це свого роду „мала податкова конституція”. Важливо мати розроблені коментарі, законодавчо виписані всі нюанси до Податкового кодексу.

У рамках розгляду основних положень податкової реформи варто згадати останні зміни, внесені до системи пенсійного забезпечення. Відтак Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” змінив усталену досі податкову систему.

Ми не поділяємо точку зору тих учених та практиків, які вважають, що вищезазначений закон вивів за межі податкового регулювання пенсійні внески, які відтепер не вважаються податковими зобов’язаннями. Цілком можливо, що вести розмову про пенсійну реформу в контексті податкового законодавства зважаючи на вищезазначену обставину було б не коректно, якби новий закон не вплинув на розмір “податкового тягаря” суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали для себе спрощену систему оподаткування.

Так, до 1 січня 2004 року малі суб’єкти підприємництва – юридичні особи - на підставі Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 обирали для себе спрощену систему оподаткування і сплачували єдиний податок в розмірі 6 % або 10 % (залежно від включення до єдиного податку ПДВ) і, таким чином, звільнялися від сплати багатьох видів податків і обов’язкових платежів, одним з яких і був збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Але з набранням чинності пенсійного Закону “привабливий податок” зазнав іншого забарвлення, оскільки з 1 січня 2004 року платники, що перейшли на спрощену систему оподаткування, зобов’язані нараховувати і сплачувати внески з фонду оплати праці робітників, а це додаткові 32 % нарахувань на фонд заробітної плати робітників і 1 (2%) утримання на пенсію з заробітної плати працівника. По суті малі суб’єкти підприємницької діяльності зазнали подвійного оподаткування, оскільки відповідно до зазначеного Указу збір на пенсійне страхування входить до єдиного податку. І, як наслідок, кількість бажаючих поповнити ряди так званих “спрощенців” зменшилася, а подальша тінізація ринку праці і заробітної плати набирає нових обертів.

Платити збір на пенсійне страхування окремо від єдиного або фіксованого податку відтепер зобов’язані і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності – для того, щоб ведення бізнесу зараховувалося їм до страхового стажу. При цьому за невиконання нових “пенсійних обов’язків” і у випадках несвоєчасної сплати або сплати не в повному обсязі страхових внесків до винних суб’єктів будуть застосовуватися фінансові санкції, а посадові особи можуть бути притягнуті до цивільно-правової, дисциплінарної, адміністративної і навіть кримінальної відповідальності.

Не викликає сумніву, що зміни до пенсійного законодавства повинні мати як наслідок відповідні зміни і в податковому законодавстві в частині регулювання спрощеної системи оподаткування з тим, щоб залишити цю систему привабливою для суб’єктів малого підприємництва. Доцільним було б переглянути і ставки єдиного податку.

Водночас зі змінами в оподаткуванні доходів фізичних осіб деяких змін зазнала і система оподаткування прибутку підприємств. До Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” були внесені зміни, спрямовані не лише на зменшення загальної ставки податку: починаючи з 1 січня 2004 року ставка знижена з 30 % до 25 % - а й на змінення порядку і норм амортизації, встановлених для основних фондів групи 1, 2, 3.

Стосовно загального зменшення податків в Україні, то нині за нього агітують навіть податківці. Важливо також стимулювати вихід з «тіні» українського підприємця [[153]].

Реформування податкової служби повинно в першу чергу спрямовуватися на досягнення позитивних зрушень на користь платників податків, а саме:

- зменшення податкового тиску за рахунок розширення бази оподаткування, зниження ставок, виведення з “тіньового” обігу оподатковуваних капіталів;

- зменшення кількості перевірок та підвищення їх якості шляхом більш ефективного відбору підприємств для перевірок (посилений контроль має здійснюватися за недисциплінованими підприємствами та підприємствами з більшим ризиком ухилення від сплати податків);

- зменшення контролю за діяльністю малого та середнього бізнесу;

- зменшення контролю за дисциплінованими платниками податків;

- покращання якості обслуговування клієнтів;

- запровадження відповідальності адекватної виявленим порушенням;

- запровадження податкових компромісів з використанням механізмів розстрочення чи відстрочення, договірних податкових кредитів.

Однією з умов функціонування податкової системи є ефективний податковий контроль, здійснюваний, у тому числі, і шляхом проведення податкових перевірок. Разом з тим, Закон України “Про податковий контроль” так і не прийнятий. Проект цього закону розроблено з метою вдосконалення механізму організації та проведення контролюючими органами перевірок суб'єктів господарської діяльності та налагодження цивілізованих відносин між податковими органами і платниками податків.

Він визначає порядок організації та проведення податкового контролю органами державної податкової служби разом з іншими контролюючими органами, уповноваженими від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.. Зокрема, встановлюється перелік контролюючих органів, які мають право здійснювати перевірки суб'єктів господарської діяльності. Визначені форми проведення податкового контролю, загальні правила проведення податкових перевірок (камеральних і виїзних), встановлені терміни тривалості податкових перевірок, закріплені права та обов'язки службових осіб податкових органів.

Його прийняття забезпечить підвищення рівня захищеності суб'єктів господарської діяльності. Адже знання платником податків прав і обов'язків як своїх, так і контролюючої сторони дозволить активно брати участь у проведенні перевірки, ході визначення її результатів, винесення рішення за проведеною податковою перевіркою та притягнення або непритягнення до відповідальності при виявленні будь-яких порушень законодавства.

<< | >>
Источник: ЯКОВЕНКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.3. Напрями підвищення ефективності організації контролю та вдосконалення законодавства у сфері оподаткування:

  1. 1. Правові форми організації праці в сільськогосподарських підприємствах
  2. 1.2. Організаційні форми і види фінансово-господарського контролю
  3. 1.4. Методичні прийоми, які застосовуються при здійсненні контролю фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій
  4. 2. Основні організаційно-профілактичні заходи щодо попередження злочинів органами банку при перевезенні цінностей.
  5. Основні організаційно-профілактичні заходи щодо попередження злочинів органами банку при укладанні кредитних договорів
  6. Фінанси некомерційних організацій — об’єднань громадян
  7. 2.2. Правова характеристика елементів і рівнів адміністративно-правового регулювання та організації діяльності органів місцевої міліції
  8. З М І С Т
  9. 3.3. Напрями підвищення ефективності організації контролю та вдосконалення законодавства у сфері оподаткування
  10. Реалізація державної політики у сфері захисту прав дітей як стратегічний напрям загальносоціальногозапобігання корисливо- насильницькій злочинності неповнолітніх
  11. 3.3.1. Громадські організації в системі управління державною політикою
  12. 3.3.2. Основні сфери участі неурядових організацій в управлінні процесами формування та впровадження ґендерної політики в Україні
  13. 3.3.3. Проблеми координування діяльності неурядових організацій
  14. 4.4. Досвід підвищення ефективності управління (на прикладі реалізації програм по протидії торгівлі людьми в Україні)
  15. 4.4.3. Взаємодія неурядових, міжнародних та урядових організацій як шлях підвищення ефективності управління
  16. 2.1. Наднаціональна організація влади: історико-теоретичний аналіз
  17. Наднаціональна організація влади і державний суверенітет: проблеми співвідношення
  18. 5.1. Поняття, значення і загальна характеристика основних принципів організації і діяльності прокуратури