Інвестиційні проекти і обґрунтування доцільності інвестування

Вся різноманітність процесів, які відбуваються в економічній системі країни, можна представити як сукупність соціальних, технічних, організаційних, економічних і інших проектів.

З одного боку, проект, можна розглядати як захід із заздалегідь певною метою, досягнення якої означає завершення проекту, з іншого боку проект - це одноразова сукупність завдань і дій, яка має наступні ознаки:

■ чіткі цілі, які повинні бути досягнуті з одночасним виконанням ряду технічних, економічних і інших вимог;

■ внутрішні і зовнішні взаємозв'язки операцій, завдань і ресурсів, які вимагають чіткої координації в процесі виконання проекту;

■ певні терміни почала і закінчення проекту;

■ обмежені ресурси;

■ певний ступінь унікальності цілей проекту, умов здійснення;

■ неминучість різних конфліктів.

Тобто, під інвестиційним проектом слід розуміти сферу діяльності по створенню або зміні технічної, економічної або соціальної систем, а також розробку нової структури управління або програми науково-дослідних робіт.

Оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш важливих етапів в процесі управління інвестиціями. Тому, наскільки якісно виконана така оцінка, залежить правильність ухвалення остаточного рішення.

В процесі здійснення оцінки ефективності для отримання об'єктивних результатів необхідно враховувати наступні моменти:

1) оцінка ефективності інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі зіставлення об'єму інвестиційних витрат, а також сум планованого прибутку і термінів окупності інвестованого капіталу;

2) оцінка об'єму інвестиційних витрат повинна охоплювати всі використовувані ресурси, задіяні при реалізації проекту;

3) оцінка окупності засобів, що інвестуються, повинна здійснюватися на основі показника чистого грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку і амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту;

4) в процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку повинні бути приведені до справжньої вартості за допомогою дисконтної ставки, яка повинна бути диференційована для різних інвестиційних проектів.

Найчастіше інвестиційний проект - це об'єкт реального інвестування, який може бути представлений в наступних видах:

1. Інвестиції у підвищення ефективності виробництва.

Їх мета - створення умов для зниження витрат фірми за рахунок досконалішого оснащення, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей в регіони з вигіднішими умовами виробництва.

2. Інвестиції в розширення виробництва. Завданням такого виду інвестування є збільшення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків, в рамках вже існуючих виробництв.

3. Інвестиції в створення нових підприємств, які випускатимуть нові товари, або дозволять фірмі спробувати вийти на нові для неї ринки з товарами, які випускалися раніше.

4. Інвестиції щодо задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції необхідний у тому випадку, коли фірмі треба задовольнити вимоги властей в частині екологічних стандартів, безпеці продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені тільки за рахунок удосконалення менеджменту.

Враховуючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:

а) нульового проекту - передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції - що передбачає впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) розширення (реабілітація) - перепрофілювання діючого підприємства.

В процесі аналізу інвестиційного проекту важливе значення має тип грошового потоку. Потік називається ординарним, якщо він складається з інвестицій, здійснених одночасно або впродовж декількох послідовних базових періодів, і подальших приток грошових коштів. Якщо притоки грошових коштів чергуються в будь-якій послідовності з їх відтоками, то потік називають неординарним.

Розроблення та реалізація інвестиційного проекту (перш за все виробничого напряму) проходить тривалий шлях від ідеї до випуску продукції. В умовах ринку цей період прийнято розглядати як життєвий цикл інвестиційного проекту або інвестиційний цикл, який охоплює три фази:

■ передінвестиційну (попередні дослідження перед остаточним ухваленням інвестиційного рішення);

■ інвестиційну (проектування, укладення договорів підряду, будівництва);

■ виробничу (етап експлуатації знов створених об'єктів).

Кожна з цих фаз у свою чергу ділиться на стадії і етапи, яким відповідають свої цілі і методи.

Після проведення досліджень, які передують ухваленню інвестиційного рішення, необхідно скласти підсумковий документ, який дозволить інвесторові не тільки зрозуміти, але і зафіксувати, що і коли необхідно зробити. Для цього складається бізнес-план, який є основним інструментом для відображення підприємницької ідеї.

Бізнес-план це стандартний документ, в якому детально обґрунтовується концепція планованого до реалізації інвестиційного проекту, наводяться його основні технічні, економічні, фінансові і соціальні характеристики. Він описує основні аспекти майбутнього проекту, аналізує всі проблеми, визначає способи їх рішення. Таким чином, бізнес-план інвестиційного проекту, дозволяє з'ясувати життєздатність проекту в умовах ринкової конкуренції, містить орієнтири подальшого розвитку підприємства, а також є підставою для отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Перед реалізацією будь-якого інвестиційного проекту, його відбирають, проектують, прораховують, а головне оцінюють його ефективність, на основі порівняння витрат на проект і результатів від впровадження його.

Першим етапом у визначенні показників ефективності інвестиційного проекту є аналіз і оцінка грошових потоків інвестиційного проекту, які базуються на прогнозній інформації про передбачений обсяг випуску і збуту продукції, величину операційних витрат, аналітичних виводах про початкові і наступні потреби в активах довгострокового користування і чистого оборотного капіталу. Для розрахунку грошового потоку плановий термін реалізації капіталовкладень рекомендується розділити на три відрізання часу по періодами виникнення грошових коштів:

■ розроблення і початкове інвестування проекту;

■ експлуатація інвестиційного проекту;

■ завершення проекту.

Узагальнюючими (синтетичними) показниками в аналізі грошових потоків інвестиційного проекту виступають: початкові інвестиційні витрати («-»), чистий операційний грошовий потік за період І («+», «-») ліквідаційний грошовий потік («+», «-»).

Після складання плану грошового потоку інвестиційного проекту переходять до оцінки його ефективності, яку необхідно проводити дотримуючись наступних принципів.

Ефективність інвестованого капіталу, оцінюється шляхом порівняння грошового потоку (cash flow), який формується в процесі експлуатації інвестиційного проекту і початкової інвестиції. Проект визнають прибутковим, якщо забезпечується повернення всіх інвестицій при прийнятній для всіх інвесторів нормі прибутковості.

Обов'язковим є приведення до справжньої вартості, як інвестованого капіталу, так і суми грошового потоку. Приведення здійснюється диференційовано по кожному етапу подальшого інвестування.

Процес дисконтування всіх грошових відтоків і приток здійснюється по дисконтних

ставках, які вибираються залежно від особливостей інвестиційного проекту.

Для розрахунку показника ефективності інвестицій як ставки відсотка, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані:

■ середньозважена вартість капіталу;

■ середня депозитна або кредитна ставка;

■ індивідуальна норма прибутковості;

■ рівень ризиків та ліквідності інвестицій і т. п.

Залежно від основних принципів оцінювання ефективності інвестиційних проектів використовується ряд методів, які умовно можна поділити на такі, в яких використовується дисконтування, і такі, в яких дисконтування не використовується.

До методів, в яких використовується дисконтування відносять:

■ метод розрахунку чистого приведеного доходу (NPV);

■ метод визначення індексу рентабельності інвестицій (PI);

■ метод визначення внутрішньої норми прибутковості інвестицій (IRR);

■ дисконтований термін окупності ( Ррд ).

До методів, які не передбачають використання концепції дисконтування відносять:

■ метод визначення терміну окупності інвестицій(РР);

■ метод визначення середньої норми прибули на інвестиції (ARR).

Далі детальніше зупинимося на їх розгляді.

1. Метод розрахунку чистого приведеного доходу (NPV).

Розрахунок чистого приведеного доходу (NPV) визначається по такій формулі:

де P_n - річні грошові поступлення впродовж n років; r - дисконтна ставка;

IC - стартові інвестиції; n - термін реалізації проекту/

У випадку: якщо NPV > 0, проект слід приймати до реалізації; якщо NPV < 0, проект слід відхилити, оскільки він збитковий; якщо NPV = 0, проект не є прибутковим і не є збитковим (ситуація невизначеності).

2. Метод визначення індексу рентабельності інвестицій (PI), який є продовженням попереднього. Проте, на відміну від показника NPV, показник PI - це відносна величина, яка характеризує рівень прибутковості інвестицій і визначається по такій формулі:

У випадку: якщо PI > 1, то проект прибутковий, його варто прийняти; якщо PI < 1, то проект збитковий, його варто відхилити; якщо

PI = 1, то прибутковість інвестицій точно відповідає нормативу рентабельності (проект не є прибутковим і не є збитковим)

3. Метод визначення внутрішньої норми прибутковості) -метод ставки дисконту,

використання якого забезпечує рівність поточної вартості очікуваних грошових відтоків і грошових притоків. Показник внутрішньої норми прибутковості (IRR) характеризує максимально допустимий відносний рівень витрат, які мають місце при реалізації інвестиційного проекту, та відображує верхню межу процентної ставки, за якою фірма може окупити вкладені в проект кошти.

Практичне застосування цього методу зводиться до того, що в процесі аналізу вибирається два значення ставки дисконтутак, щоб в інтервалі (r1, r2 ) функціязмінювала своє

значення з «+» на «-» або навпаки.

До методів, в яких процес дисконтування може не використовуватися, відносять такі методи.

1. Метод визначення терміну окупності інвестицій (PP).

Термін окупності інвестицій - це тривалість часу, впродовж якого недисконтовані прогнозні надходження грошових коштів перевищують не дисконтовану суму інвестицій, тобто це число років, необхідних для відшкодування інвестицій

Показник терміну окупності інвестицій можна визначити за такою формулою:

де- середньорічна сума грошового потоку, яка визначається по формулі :

2. Метод визначення середньої норми прибутку на інвестиції (ARR).

Суть цього методу зводиться до розрахунку відношення середньої величини прибутку, отриманою з бухгалтерської звітності, до середньої величини інвестицій.

При цьому розрахунок може здійснюватися на основі прибутку (доходу) без урахування виплати податків і відсотків за кредит або прибутки (доходу) після виплати податку, але до виплати відсотків за кредит. Останній метод використовується частішим, оскільки краще характеризує ту вигоду, яку отримають власники підприємства і інвестори.

Величина інвестицій, по відношенню до якої знаходять рентабельність, визначається як середня величина між вартістю активів на початок і кінець розрахункового періоду. Формула розрахунку норми прибутку на інвестиції (ARR) має такий вигляд:

де P — середньорічний прибуток від реалізації проекту (грошовий потік); t - ставка оподаткування

RV - залишкова або ліквідаційна вартість проекту

Основними недоліками цього методу є те, що, по-перше, важко визначити, який рік реалізації інвестиційного проекту слід узяти для розрахунків норми прибутку, а, по-друге, він не враховує вплив часу на грошові потоки - інвестований капітал порівнюється з прибутком, який отримує підприємство через декілька років.

При зростанні інфляції, реальна вартість очікуваних грошових потоків падає. Якщо інвестор

не врахує ризик інфляції, то NPV або IRR можуть бути штучно завищені.

Для визначення оцінки ефективності проекту з урахуванням інфляції необхідно:

або скоректувати грошові потоки на середньорічний індекс інфляції, а потім на ставку дисконту;

або визначити ставку дисконту, яка б враховувала індекс інфляції, і потім скоректувати грошові потоки по новій ставці, яка враховує індекс інфляції:

де г; - ставка дисконту (коефіцієнт) з урахуванням інфляції; і - середньорічний індекс інфляції (коефіцієнт).

Інвестиційні ресурси можуть бути представлені у формі фінансових, матеріальних, нематеріальних і трудових.

Мета формування інвестиційних ресурсів - задоволення потреб в придбанні необхідних інвестиційних активів і оптимізація їх структури.

Роль фінансових ресурсів, зокрема, грошових коштів, полягає в наступному:

вони можуть трансформуватися в будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів і засобів праці, інновацій, робочої сили і ін.. елементів виробництва

тільки грошові кошти дають можливість інвесторові вибирати будь-який об'єкт інвестування.

Джерела фінансування інвестиційних ресурсів можна розділити на 3 групи: власні, боргові та залучені.

Залежно від того, які джерела засобів привертає інвестор виділяють наступні форми фінансування інвестицій:

■ самофінансування (прибуток, амортизаційні відрахування, відрахування в спец. фонди);

■ акціонування (емісія простих і привілейованих акцій);

■ боргове фінансування (різні форми інвестиційного кредиту: банківський, державний, податковий, товарний, андерайтинг (викуп корпоративних облігацій));

■ фінансування за рахунок дотацій (надання державними і недержавними організаціями дотацій, грантів, субвенцій, спонсорської, донорської допомоги для підтримки інвестиційних проектів);

■ змішане фінансування (комбінація різних видів фінансування).

Формування структури джерел фінансування - складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в різні періоди часу, фінансового полягання і перспектив розвитку акціонерів, а також кон'юнктури ринку і актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення об'єму і структури інвестицій для фінансування проектів, а саме:

■ яким повинно бути співвідношення постійних і змінних витрат на виробництво;

■ яким чином в перспективі формуватиметься основний і оборотний капітал;

■ яким повинне бути співвідношення власного, акціонерного і позикового капіталу;

■ при якому співвідношенні фінансових ресурсів, які прямують на фінансування інвестиційного проекту доходи від його реалізації будуть найбільшими.

Найчастіше для вирішення цих проблем використовується ефект фінансового важеля (левериджу).

Структура інвестиційного капіталу пов'язана із співвідношенням позикового і власного капіталу. Чим велику заборгованість порівняно з власним капіталом має підприємство, тим вищий його фінансовий леверидж. Крім того, в тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від

інвестицій, які здійснюються із залученням позикових засобів, перевищує відсоток за кредит, леверидж є позитивним. Якщо прибутковість від інвестицій не перевищує відсоток по позикових засобах, леверидж є негативним. У випадках, коли інвестиції приносять дохід, рівний відсотку за кредит, леверидж є нейтральним.

Іншими словами, беручи в борг, інвестор отримує великі доходи, поки віддача від позичених засобів велика за відсоток, який треба сплатити за ці засоби. Таке зростання чистих доходів називають ефектом фінансового левериджу.

Властивість фінансового левериджу полягає в тому, що виникає можливість використовувати капітал, узятий у позику під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший чим відсоток за кредит.

Ідею фінансового левериджу можна представити формалізовано, використовуючи такі умовні позначення:

Р_г - прибуток після виплати податків;

Е - власний капітал;

В - довгострокова заборгованість;

і - відсотки з довгострокової заборгованості;

R - ставка прибутковості власного капіталу;

r - ставка прибутковості інвестованого капіталу (власний капітал та довгострокова заборгованість)

Використовуючи приведені позначення, ставу прибутковості власного капіталу можна представити так:

Представимо чистий прибуток через його складові:

де ¹- прибуток на всю суму інвестованого капіталу;

B ■ і - процентні платежі за непогашені долі довгострокового боргу з урахуванням податку.

Із урахуванням наведеного представлення чистого прибутку, ставка прибутковості власного капіталу матиме такий вигляд:

Даний вираз відображає ефект фінансового левериджу, який представлено позитивною величиною (другим доданком), тобто відношенням позикового капіталу і власного капіталу помноженого на різницю між прибутком від чистих активів і вартістю сплачених відсотків по кредитах з урахуванням податку. Таким чином, завдяки привернутим засобам (В) прибутковість власного капіталу зросте за умови, якщо r > і.

Враховуючи інтереси власників, підприємствам необхідно мати реальну можливість оптимізації структури інвестиційного капіталу за рахунок вибору такого її варіанту, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних засобів і мінімізується фінансовий ризик.

У зв'язку з цим, потрібно уміти визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати який повинна бути частка позикових засобів з урахуванням риски. Для цього використовується співвідношення «рентабельність - фінансовий ризик» (X), як критерій оптимізації структури капіталу. Для визначення X використовується формула:

де Р - літня величина прибули від проекту до оподаткування і виплати відсотків;

БК - величина боргового капіталу, направленого на фінансування інвестицій;

ВК - величина власного капіталу, направленого на фінансування інвестицій; r - середня ставка відсотку по позикових засобах, коефіцієнт; rf - безризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт; t - ставка податку і інших відрахувань з прибутку, коефіцієнт.

Вважається оптимальним варіант структури капіталу, в якому показник X матиме найбільше значення (X ^ max). Також при оцінці оптимального варіанту структури інвестиційного капіталу, рекомендується використовувати показник терміну окупності, який визначається по формулі:

де I - потреба в капіталі зі всіх джерел фінансування.

Слід відзначити, що методи кількісних оцінок не повинні бути самоціллю, так само як і їхня складність не може бути гарантом безумовної правильності рішень, прийнятих з їхньою допомогою.