39. Українська філософія як складова національної та світової культур. Світоглядні витоки, періодизація, проблематики.

Філософія України - органічна частина всесвітньої філософії. Проблеми, які вона розглядає, тісно пов'язані з постановкою і теоретичним їх розв'язанням у світовій філософії. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи і шляхи розв'язання цих проблем, що спираються на національні культурні традиції.

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виокремлюють три періоди: перший - становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі; другий-період філософії українського Відродження та Просвітництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській академії; третій - період української філософії в культурі романтизму XIX-першої половини XX ст. Погоджуючись із такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим і п'ятим періодами. Четвертий період-від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років - філософія радянського періоду, а також філософія української діаспори. П'ятий-період народження культури незалежної України й формування сучасної філософії кінця XX та початку XXI ст.

Українська філософія є складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно – процесу розвитку європейської філософії.

Філософія у реальному своєму існуванні в Україні виходить із Візантії, звідки вона прийшла в Київську Русь.

За висновками українського філософа ХХ ст. (діаспора), колишнього ректора Вільного українського університету у Празі, українській філософії ще тільки належить проявити себе, оскільки ще не існує таких філософських ідей, систем чи теорій, створених українськими філософами, які б набули світового визнання. Виняток становлять філософи Г. С. Сковорода, деякі ідеї О. Потебні та В. Вернадського.

Українська філософія – явище переважно внутрішньо культурне.

Для української філософії характерно осмислення важливих рис національного характеру та світосприйняття українців, так званої ментальності.

У цьому плані Д.

· Емоційність та чутливість:

Позитивне прояв – у якості співчуття до людей і справ.

Негативне – нехтування раціональних обґрунтувань.

· Сентиментальність та естетизм:

Позитивний прояв – любов до краси в усіх виявленнях;

Негативний – схильність до пишнот, марнославства і марнотратства;

· Психічна рухливість українців:

Позитивний прояв – вміння швидко адаптуватися до різних ситуацій життя

Негативний – психічна нестабільність, схильність до пані кування.

· Шанування індивідуальної свободи:

Позитивний прояв – небажання коритися насильству, іноземному пануванні;

Негативний – анархізм, розбрат, невміння об’єднувати сили для вирішення проблем життя (там де три українця – два гетьмана).

· Ставлення до Землі та природи із любов’ю та водночас можна зустріти з фактами знищення лісів, забруднення річок та. ін.

Важливою особливістю українців – це так звана “двохшарівність” “нації”. (суспільства)

· Перший шар – ядро “нації” (етносу), представники, що вписуються у провідні ідеї національних проявів, запозичених зовні.

· Другий шар – люди, що протистоять провідним національним тенденціям.

Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначилася і на певних особливостях української філософії:

· Вона постає переважно внутрішнім явищам української культури;

· Вона ніколи не виявляла схильностей до абстрактно – раціональних системних побудов;

· Вона завжди проявляла схильність до моральних настроїв та життєвого

повчання;

· Вона переважно позитивно ставилася до релігії та шанувала вищі духовні цінності;

· Вона дуже сильно інтегрована у літературу, громадсько-політичну думку, культурно історичні проекти та міркування.