Основні цінності людського буття. Самоцінність людського буття. Сенс життя.

Уперше в історії філософії до проблеми цінностей звернувся Арістотель. На його думку, засадничим поняттям, яке зумовлює існування людських уявлень про "бажане" і "належне", є поняття "благо".

1) фізичну (природну) реальність, чуттєве буття;

2) ідеальну (надприродну) реальність, буття ідей (ейдосів), доступну лише розуму.

Ці два світи, за Платоном, пов'язує єдине начало - благо. Ідея блага й уявлення про його досягнення в реальному житті людини стали основою європейської традиції осмислення проблеми цінностей.

Аксіологія як окремий розділ філософського знання, теорія виникає значно пізніше, ніж постає проблема цінностей.

Аксіологія – філософська теорія цінностей, що з'ясовує якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольнити потреби, інтереси, запити і бажання людей.

Одним із її засновників був німецький філософ Рудольф-Герман Лотце, який надав поняттю "цінність" категоріального сенсу, застосував як одну із визначальних характеристик цінностей (у т. ч. в етичних, естетичних концепціях) поняття "значення". Цінністю є все, що для людини значуще, має особистісний або суспільний смисл. Послідовники Лотце розвинули, збагатили концепцію цінностей, доповнили базові категорії аксіології - "благо" і "цінність" - поняттями "оцінка", "вибір", "ціна", "успіх", "бажане", "належне", "краще", "гірше" тощо.

Світ цінностей багатоманітний. Він охоплює матеріальні і духовні, соціальні і політичні, естетичні та етичні цінності.

Цінності поділяють також відповідно до їх носіїв на:

ü індивідуальні: життя (вітальні цінності), щастя, благополуччя, здоров'я, родинний добробут

ü групові:

O колективні

O національні: незалежність, добросусідство, патріотизм, гідність, соціальний спокій, мир

ü вселюдські: цінності добра (блага), свободи, істини, правди, творчості, краси, корисності, віри, надії, любові.

Цінності відіграють виняткову роль у житті людини. Деякі вчені і філософи особливо виділяють серед них такі:

• вітальні цінності, пов'язані з ідеалами врівноваженого особистого життя, фізичного і духовного здоров'я;

• суспільно-трудові цінності, пов'язані з ідеєю загального права на гідну працю, матеріальне і моральне задоволення від її результатів, оцінкою майстерності і таланту;

• соціальні цінності, пов'язані з ідеалами громадянської рівності, матеріальним благополуччям, гідною роботою за фахом;

• політичні цінності, пов'язані із затвердженням реальних суспільних свобод, правопорядку та особистої безпеки;

• моральні цінності, пов'язані з ідеалами справедливості, гідності і честі;

• ідеологічні та релігійні цінності, пов'язані з піднесеним сенсом життя, пошуком гармонії у відносинах між людьми;

• етичні й естетичні цінності, пов'язані з ідеалами добра і краси;

• сімейно-родинні цінності, пов'язані з прагненням до сімейного затишку, сімейним благополуччям, збереженням сімейно-побутових традицій і т. д.

Самоцінність людського життя – філософське поняття, що позначає оцінку людиною власного унікального буття. Справа йде про буття в біологічному, соціальному і духовному значенні.

Вона органічно пов’язана з умінням особистості визначати сенс свого життя, який характеризує будь-які її дії – розумові, емоційні, практичні – для досягнення своєї досконалості як суб’єкта життєдіяльності. Справа йде не про досягнення якогось божественного, абсолютно гармонічного стану, а про досягнення найвищої досконалості в якійсь сфері діяльності. Кожна людина прагне бути потрібною іншим людям. В цьому, власне і полягає сенс людського життя, який проявляється не інакше, як абсолютна самоцінність.

У самоцінності життя полягає суть Всесвіту. Інакше кажучи, людина тільки тоді відчуває себе в повному розумінні людиною, коли знаходить у житті його космічне призначення. Тут на перший план виходять такі моменти. По-перше, сенс спочатку властивий свідомій життєдіяльності людини, адже вона являє собою вище суспільне благо і вищу духовну цінність. По-друге, сенс життя перебуває ніби за межами буття особистості - в якомусь історичному бутті людства, отже, його треба шукати і осягати кожному. І по-третє, сенс життя «твориться» суб'єктом (особистістю) для повноцінного прояву себе в бутті. Мова йде про те, що кожен мислячий індивід хоче «присвятити» свою життєдіяльність кому-небудь або чому-небудь. Людина живе не тільки для самого себе, власного задоволення, задоволення своїх матеріальних потреб і духовних інтересів, а й для інших людей. Вона живе в смисловому просторі філософії, науки, мистецтва, медицини, інших форм людської життєдіяльності.

Сенс життя являє собою осмислення людиною свого призначення, "самовиправдовування" своєї життєдіяльності. Він містить у собі цілі, ідеали, установки, умонастрій та лінії поведінки людини. Сенс життя не заданий людині одвічно. Людина змінюється у зв'язку із змінами в суспільних відносинах, в особистому житті, у формах життєдіяльності; разом з цими змінами змінюється і сенс життя. До того ж людина існує в багатьох формах буття, тому сенс її життя багатомірний.

В історії духовних пошуків людства можна виділити три головні підходи до вирішення цієї проблеми.

1. Сенс життя знаходиться за межами світу – в об'єктивних порядках вищого буття, у надособистісних цінностях, у Богові. З цієї точки зору, єдиним, що робить життя усвідомленим, що надає йому абсолютного сенсу, є дійова співучасть у житті, що спрямовується надприродними силами.

2. Цінність і сенс життя - у самому житті, тому людина здатна перебудовувати світ на засадах добра та справедливості. Ця прогресивна мета і надає сенсу людському існуванню.

3. Сенс життя задається самою людиною завдяки її зусиллям щодо самореалізації. Життя саме по собі не має заданого сенсу, тільки людина завдяки своїй діяльності свідомо чи несвідомо, доцільно чи стихійно творить свою людську сутність.

Кожний індивід може проектувати свій спосіб буття та його стиль, але при цьому він завжди виходить з деяких припущень про дійсність цінностей, з певного розуміння сенсу життя і цілей життєдіяльності.

56.