<<
>>

41. Філософська діяльність Григорія Сковороди.

Філософська концепція Сковороди – це пантеїзм. Бог і природа становлять єдине ціле; кожна людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною:

· Світ, за Сковородою, складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю, та невидимої, духовної, вічної й чистої, а тому – справжньої основи будь-чого, тобто Бога

· Дві натури співвічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них не можна просто знехтувати, але духовна натура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба

· Біблія – особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного

· Людина, як малий світ, мікрокосмос, поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу і весь можливий діапазон її виявлення

· Перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі

· Оскільки дух за своєю суттю є єдиним і неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він виявляє себе в порухах людського серця

· Треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура); серце є осередком духовного життя в людині

· наука про людину та її щастя – найважливіша з усіх наук

Головна проблема філософії Сковороди – це проблема людини.

Його філософія «практична», оскільки він цікавиться, насамперед, моральною проблематикою. Правильне життя можна побудувати тільки на правильних знаннях, на правильній філософії. Своє завдання Сковорода вбачає в тому, щоб донести до простих людей істинні уявлення про світ, про людину, її щастя і шляхи його досягнення. Тому усі твори Сковороди написані в художній формі: у вигляді віршів, діалогів, байок.

Він усвідомлює філософію як практичну систему життєвої орієнтації.

На думку Г. Сковороди, життя слід творити як філософський трактат. І він сам реалізує цей експеримент – будує власне життя на засадах, осяяних правдою істини.

Філософські трактати Г. Сковороди можна поділити на чотири цикли. Перший цикл творів (1767-1772) відкриває праця «Нарцис. Розмова про те: пізнай себе». Сюди належить твір «Симфонія, звана книга Асхань про пізнання самого себе», діалог «Розмова, звана двоє, про те, що блаженним бути легко». У цьому циклі, виходячи з теорії двох натур будь-якого буття, Г. Сковорода стверджує, що людина невід’ємна від зовнішнього світу, від природи, вона має спільні з нею засади існування і тому через пізнання своєї родової натури осягає і принципи людяності, і закони природи.

Другий філософський цикл (1772–1774) об’єднаний загальним підзаголовком «Дружня розмова про душевний світ». До нього входять «Діалог, чи розмова про древній світ», «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Кільце. Розмови, звана алфавіт, чи буквар світу». У цьому циклі Г. Сковорода розробляє свою філософську антропологію: вчення про людину, людське щастя і загальні засади моральності. Цими засадами, на його думку, є принципи наслідування природи, принцип спорідненої («сродної») праці, найповнішого розкриття здібностей людей чи їхньої нерівної рівності.

До третього циклу (1775–1780) належать «Ікона Алківіадська», «Дружина Лотова». У цих творах Г. Сковорода аналізує символічний світ, який створює особливу сферу культурного буття, а також обґрунтовує вчення про загальний ідеал життя.

У четвертому циклі (1783–1784) – «Сварка архістратиги Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим», «Про Біса з Варсавою» – йдеться про те, з чим повинна боротися справжня людина, що слід перемогти і від чого слід звільнитися.

Останній твір Г. Сковороди «Діалог. Ім’я йому - Потоп зміїний» (кінець 80-х років) – діалог з філософським кредо мислителя, в якому викладається вчення про незнищенність матерії, про нескінченний процес перетворення її форм. Тут Г. Сковорода формулює і свою філософську концепцію про три світи та дві натури. Три світи – це: 1) макрокосм (великий світ); 2) мікрокосм (людина); 3) символічний світ (Біблія). Кожен із цих світів має двоїсту натуру - видиму (зовнішню) і невидиму (внутрішню). Справжньою, істинною натурою є внутрішня.

Г. Сковорода мав глибокий вплив на весь подальший розвиток української філософії. Основні ідеї його вчення знайшли відображення і розвиток у творчості практично усіх українських мислителів.

<< | >>
Источник: Відповіді до іспиту з філософії. 2017

Еще по теме 41. Філософська діяльність Григорія Сковороди.:

  1. 41. Філософська діяльність Григорія Сковороди.
  2. 42. Філософія національної ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах XIX-XX ст.
  3. 15. основні періоди розвитку філософії в україні