42. Філософія національної ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах XIX-XX ст.

Під впливом сковородинства формується новий тип українського національного інтелігента, який свідомо намагався вивчати українські побут, культуру, мову. Про зародження нової інтелектуальної культури та філософії, що ґрунтувалася на осмисленні реальної дійсності, аналізі суспільно-політичного життя свідчить діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1845-47).

Учасники:

· Микола Костомаров

· Пантелеймон Куліш

· Тарас Шевченко

Основна мета: визволення України від соціального та національного гніту, об’єднання усіх слов’янських народів на основі християнської віри.

Філософська концепція Т. Г. Шевченка:

ü Основне питання - співвідношення соціального добра і зла щодо конкретної людини в конкретних історичних умовах і стосовно України

ü Головний внесок - висловив необхідність знищення народом царського кріпосного ладу. (Як наслідок знищення – побудова суспільства справедливості, добра і свободи, що буде найсприятливішим тлом для щастя вільної людини у вільній Україні)

ü Найвища цінність – Україна

ü У творчості поєднані принципи раціоналізму і сенсуалізму

ü Хто мислить категоріями Канта і Гегеля, але не жаліє рідних братів і батьків – лжепророки, а їхнє вчення – півідеї

ü Заклики до об’єднання усіх верств українського суспільства

Памфiл Юркевич «Серце і його значення в духовному житті людини».

ü розвиває філософію «серця» Сковороди

ü У центрі вчення – людина з двома найважливішими проявами – серцем і розумом. Розум виявляє загальне в діяльності людей, а серце – це основа неповторності кожної особи

Людська природа є одним із кінцевих утворень нескінченного і вічного. У цьому полягає неповторність і вічність людини. Вона «одна у відомому нам світі» і «має власне, особисте існування в часі і вічності», – зазначає мислитель. Людина в цьому житті лише подорожній.

Філософські позиції П. Юркевича:

· Вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії

· Високо оцінював і філософію Гегеля, не приймаючи, проте, його діалектики

· Критикував однобічні крайні філософські позиції: як матеріалізм, так і ідеалізм; матеріалізм – за приниження значення духовного, ідеалізм – за нехтування реальністю

· Людина, як малий світ, мікрокосмос, поєднує в собі дві натури своїм життям демонструє їх боротьбу і весь можливий діапазон її виявлення

· Поза ставленням до духовного стає неможливою людська моральність

· Розробив вчення по серце, яке філософ розглядав трояко: як центр людської тілесної організації: як центр духовної діяльності людини; як осередок морального життя людини

«Філософія серця» Юркевича мала суттєвий вплив на російськомовну школу київського гуманізму, видатним представником якої був засновник сучасного екзистенціалізму Лев Шестов; а також на формування філософії російського «космізму», видатними представниками якого були К. Ціолковський, В. Вернадський, О. Чижевський та ін.

Михайло Драгоманов «Літературно-публіцистичні праці».

Михайло Драгоманов – раціоналіст. Він переконаний у безмежних можливостях людського розуму і науки пізнати навколишній світ.

Звертаючись до розвитку суспільства, М. Драгоманов виходить з того, що економічна діяльність людей має на меті задоволення їхньої вродженої потреби живлення, обміну речовин. Але він не міг погодиться з тим, що людина має лише цю одну вроджену потребу – живлення. За Драгомановим, не слід однобічно переоцінювати значення економічних чинників, оскільки людство однаковою мірою загинуло б і від голоду, і від безпліддя, і від ідіотизму.

У другій половині XIX століття в Україні набули поширення ідеї марксизму. Вивченням та пропагандою окремих положень марксизму займалися деякі представники ліберальної інтелігенції, зокрема професор Київського університету Н.

Велике значення для розвитку матеріалістичної філософії зіграла діяльність видатних вчених І . М. Сеченова, І. І. Мечникова, Н. А. Умова, А. О. Ковалевського, Н. Н. Бекетова та інших, що в різний час працювали в навчальних закладах України.

Олександр Потебня (матеріалізм)

ü визнання вічності і безмірності матеріального світу

ü відхиляв релігійно-ідеалістичні уявлення про будову природи.

ü Матеріалістична лінія в Потебні пов’язана з аналізом об’єктивних начал мови і мислення, продуктів поетичної і наукової діяльності, з відстоюванням ідеї первісності природи по відношенню до людини.

Іван Франко

Його філософські і соціально-політичні погляди складалися під впливом національної духовної культури, марксизму і частково позитивізму.

ü відстоює ідею закономірності суспільного поступу й виявляє елементи матеріалістичного осягнення прогресу, зокрема роль економічного життя як одного із чинників еволюції

ü знаходив привабливими соціалістичні ідеї, але вказував, що соціалізм не можна зводити лише до економічних чинників, а слід також враховувати і духовні фактори людини і спільноти. Тому соціалістичні ідеї слід доповнити християнською духовністю.

Основні риси світогляду Франка:

· вірність своєму народові, відданість боротьбі за його соціальне і національне визволення, забезпечення реального народовладдя, надання загальнолюдських прав і свобод

· монізм (єдність) у поглядах на природу, суспільство й людину, переконаність у тому, що «матерія і сила», «дух і тіло – одно суть», впевненість у здатності людини до необмеженого пізнання навколишнього світу, свідомий діалектичний підхід до розвитку в природі й суспільстві, а також у мисленні й методі пізнання

· економічний детермінізм у розумінні суспільства, підкреслення первинного значення економічних факторів і матеріальних обставин життя народу

· визначення боротьби народних мас як рушійної сили суспільного розвитку

У цілому соціально-політичні погляди Франка базуються на загальнолюдських, а не на класових позиціях.

За час існування незалежної України (1917-1918) було відкрито 150 українських гімназій, Київський університет святого Володимира перетворюється на Державний Український університет, у Кам’янці-Подільському відкривається другий Державний Український архів, Національна бібліотека. 24 листопада 1918 року урочисто відкривається Українська Академія наук на чолі з професором Володимиром Вернадським.

Втрата Україною незалежності поклала край цьому недовгому підйому української культури. Багато навчальних закладів було закрито. Ряд видатних вчених змушені були їхати за кордон і продовжувати працювати там. Серед них Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Дмитро Чижевський

Дмитро Чижевський. “Нариси з історії філософії в Україні”, “Філософія епохи реалізму”

· Вагомий внесок у вивчення історії української та російської філософії.

· Вивчення впливу німецької філософії на Росію та Україну.

· Вивчення етнонаціональних характеристик філософських знань.

Таким чином, українська філософська думка кінця XIX – початку XX століття знаменувала новий етап розвитку філософської культури на основі досягнень тогочасних природничих і суспільних наук.

Встановлення радянської влади в Україні привело до повної політизації філософії. Філософію проголосили суто “класовою” наукою, теоретичною і методологічною основою марксизму. Передусім була “переосмислена” історична філософська спадщина кінця XIX – початку XX століття. Проблеми розвитку української національної ідеї, національних інтересів, національної свідомості були визнані ворожими новій ідеології. Філософія поділилася на “наукову“ (марксистську) та “ненаукову“ (буржуазну).

Через призму марксизму аналізувалася вся історія філософії. Особлива увага приділялася аналізові творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Їх віднесли до “табору матеріалістів”.

На основі колишніх університетів створюються інститути народної освіти, які через деякий час знову перетворюються на університети, але вже марксистські. . В межах українського інституту марксизму-ленінізму створюється філософсько-соціологічний відділ, який очолив Семен Семковський досліджував актуальні проблеми історії філософії, філософські проблеми природознавства. (“З історії університетської філософії”, “Діалектичний матеріалізм і принцип відносності”)

Володимир Юринець досліджував проблеми історії, філософії, соціології, естетики, філософії культури. Йому належать твори “Едмунд Гуссерль”, “Фрейдизм і марксизм”

У Києві в 1933 році виходить збірник статей “За ленинскую философию”, де автори по-своєму підійшли до трактування марксистсько-ленінської спадщини щодо питань соціальної революції, ролі особи та фракцій у політичній боротьбі. У цьому ж році виходить постанова ЦК КП(б)У “Про збірник “За ленінську філософію”, в якому його автори гостро критикувалися за відхід від класового, партійного аналізу марксистської спадщини. З цього часу і до середини 40-х років об'єктом філософського дослідження були проблеми розвитку матеріалістичної діалектики, особливості формування і розвитку соціалістичного базису, його вплив на надбудову, діалектика змін у соціально-класовій структурі суспільства, роль соціалістичного змагання і його вплив на формування комуністичної людини.

Важливим осередком розвитку філософської думки у 20— 30-х роках стала Західна Україна. На цей час припадає пік творчості Дмитра Донцова

· ідеолога українського націоналізму, учня родоначальника українського націоналізму Миколи Міхновського.

· захопився ідеями соціалізму, але в 1913 році став на позиції українського націоналізму, спрямованого на відокрем­лення України від Росії. Ідеї українського національної еліти викладені в його творах “Націоналізм”, “Хрестом і мечем”

· Світоглядною основою політичних поглядів є філософський волюнтаризм та ірраціоналізм, ірраціональна воля до життя та панування.

У Західній Україні в 20-х роках творив В'ячеслав Липинський. У працях “Листи до братів-хліборобів”, “Релігія і церква”, “Хам і Яфет” викладає свою філософію історії.

· Зміст історичного процесу вчений вбачає у боротьбі позитивних сил з силами деструктивними.

· історіософська концепція ґрунтується на такому тлумаченні суспільного життя, в якому діють вище і нижче, пануюче і підлегле, випадкове і необхідне.

· Найважливішим державотворчим чинником є аристократія, яка, використовуючи свою освіченість, знання, здатна організувати суспільне життя.

· Ідеалом державного устрою України вважав монархію.

Академічна філософська думка зосереджувалася переважно в товаристві, відомому як львівсько-варшавська школа. Доміную­чими напрямами філософських досліджень К. Айдукевича, Т. Котарбінського, Я. Лукасевича, К. Твардовського та інших членів цього товариства були логіка, психологія, теорія пізнання. Більшість членів львівсько-варшавської школи перебували на позиціях неопозитивізму, неокантіанства, махізму та неотомізму. Загалом у Західній Україні поширеною була християнсько-католицька філософія, представниками якої стали А. Шептицький, Т. Галушинський, Й. Сліпий, М. Конрад, О. Бачинський, Г. Костельник

З середини 40-х років значна увага надається підготовці філософських кадрів. У Київському державному університеті в 1944 році відкривається філософський факультет і три кафедри – діалектичного та історичного матеріалізму, історії філософії, логіки.

Позитивні зміни в українській філософії на початку 60-х років і значною мірою були пов'язані з діяльністю відомого філософа Павла Копніна. Організувавши зі своїми першими учнями автономний колектив, він видає книгу “Логіка наукового дослідження”, яка стала своєрідним маніфестом філософської групи, відомої в Україні і в світі як київська філософська школа.

· спрямував філософів не на те, що залежить від людини, що освоюється людиною в процесі осмис­лення світу.

· під його егідою сформувався філософський напрямок: світоглядно-гуманістична проблематика, питання філософії культури, дослідження яких продовжено українськими філософами 70-80-х років.

Школа філософа Володимира Шинкарука досліджує проблеми діалектики, логіки та теорії пізнання, спира­ючись на німецьку класичну філософію.

Велика група філософів – Микола Тарасенко, Олександр Яценко, Олексій Плахотний, Ігор Бичко та інші – зосередили увагу на проблемах людського буття. Значна група філософів працює над питаннями історії філософії України.

Вихід книг “Нарис Історії філософії на Україні” і “Розвиток філософії в Українській РСР” спонукає українських філософів до детальнішого дослідження окремих періодів розвитку української філософії та поглядів найбільш відомих її мислителів, зокрема творчості Григорія Сковороди.

Підсумком 30-річного творчого аналізу української філософії є видання “Історії філософії на Україні” у якому, хоч і з позицій марксистської методології, системно викладена історія розвитку української філософії, показані її характерні риси.

Наприкінці 80-х років, коли було зняте протиставлення матеріалізму та ідеалізму, з’являються публікації, в яких по-новому осмислюється буття світу та суспільства. Так, одна із сучасних філософських точок зору на проблему виникнення світу ґрунтується на концепції релятивного холізму (цілісності буття). Згідно з цим поглядом, світ не складається з нескінченної кількості множин, а є єдиним цілим, неподільним на матеріальну та ідеальну субстанцію. Виникнення речовини потенційно можливе в будь-якій точці простору і в будь-який час. Перехід від потенційно-можливого до реального проходить стрибкоподібно. Стрибкоподібність переходу поки що залишається незбагненною для науки.