<<
>>

ВИСНОВОК

У дисертаційній роботі досліджується завдання і функції прокуратури України в умовах побудови соціальної, правової держави, її місце і роль серед інших органів державної влади, організаційна структура системи органів прокуратури, основні принципи організації та діяльності прокуратури.

На основі ретроспективного аналізу зроблений висновок, що прокуратура в сучасному її розумінні виникла на початку XIV століття у Франції як представницький інститут інтересів короля в суді, перетворилася пізніше у багатофункціональний державний орган, основними завданнями якого стали охорона закону і кримінальне переслідування осіб, що здійснили злочини. Французька модель прокуратури вплинула на розвиток даного інституту в деяких країнах Західної Європи і пізніше - в Російській імперії, до складу якої входила Україна. Процес становлення інституту прокуратури в Україні, як і процес розвитку української державності, є складним і значною мірою суперечливим і охоплює чотири історико-правових періоди: період існування України в складі Росії (1722-1917 рр.); період Української Народної Республіки (1917-1922 рр.); радянський період (1922-1991 рр.) і пострадянський період. Виникнувши як орган нагляду, вона потім була перетворена на орган обвинувачення (кримінального переслідування осіб, що здійснили злочини), а потім протягом всього радянського і пострадянського періодів вона функціонує як прокуратура змішаного типу, для якої нагляд і обвинувачення складають основний зміст діяльності.

У дисертації зазначається, що питання про функції прокуратури України є найбільш важливим і разом з тим дискусійним. Згідно зі ст.121 Конституції України на прокуратуру покладаються 1) підтримка державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина і держави у випадках, визначених законом; 3) нагляд за дотриманням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове

326 слідство; 4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень по

кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Поряд з названими функціями, згідно з Перехідними положеннями Конституції України, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів нагляд за дотриманням і застосуванням законів і функцію досудового слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів по контролю за дотриманням законів і до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють їх функціонування. На основі історико-правового аналізу інституту прокуратури, особливостей його виникнення і розвитку в нашій країні, об'єктивних реалій в економічній, соціальній, правовій та інших сферах в дисертації зроблено висновок, що на сучасному етапі, в умовах побудови соціальної, правової держави прокуратура України повинна існувати як багатофункціональний орган. При цьому функція підтримки державного обвинувачення і функції нагляду за виконанням і застосуванням законів в широкому їх розумінні є пріоритетними.

Підкреслюється, що вся діяльність прокуратури спрямована на затвердження в країні верховенства закону і має своїми завданнями 1) захист прав і законних інтересів людини, громадянина і держави; 2) забезпечення законності в діях органів влади і управління; 3) зміцнення правопорядку. Спроби деяких авторів сформулювати завдання прокуратури значно ширше не позбавлені надмірного максималізму, який не несе на собі позитивного навантаження.

Підтримка державного обвинувачення в суді розглядається як одна з пріоритетних функцій прокуратури. Зазначається, що ця функція вважалася важливою і раніше. Однак Конституція України привнесла в неї нові моменти. По-перше, дана функція названа в числі інших напрямів діяльності прокуратури; і, по-друге, підтримка державного обвинувачення в суді прокурором закріплена Конституцією України (п. 5 ст. 129) як одне з

327

принципів кримінального судочинства. З позиції структурного аналізу функція прокуратури, що розглядається, складається з двох процесуальних функцій: а) підтримка державного обвинувачення в суді прокурором і б) участь прокурора в касаційному провадженні.

Під процесуальною функцією державного обвинувачення розуміється сукупність дій прокурора по доведенню винуватості підсудного в злочині, що інкримінується йому, і обгрунтуванні пов'язаних з цим правових наслідків, спрямована на створення умов, що забезпечують винесення законного і обгрунтованого вироку (обвинувального або виправдувального), а також виконання всіх інших завдань кримінального судочинства. Структурний зміст даної процесуальної функції утворюють дії прокурора, пов'язані з реалізацією його повноважень у кримінальному суді першої інстанції, вінцем яких є обвинувальна промова.

Логічним продовженням процесуальної діяльності прокурора по підтримці державного обвинувачення в суді є вжиття ним заходів щодо перегляду незаконних і необгрунтованих рішень. З цією метою прокурор бере участь в апеляційному і касаційному провадженні, а також перегляді судових рішень в порядку виключного провадження. Робиться висновок, що на цій стадії кримінального судочинства прокурор здійснює нагляд за відповідністю закону правових актів, які видають органи правосуддя.

Функція представництва інтересів громадянина або держави в суді, покладена Конституцією України (п.2 ст.121) на прокуратуру, не має свого аналога в законодавстві про прокуратуру, що діяло в нашій країні раніше, хоч прокурор і мав право звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадянина і держави і представляти їх інтереси в суді. Відмінність між функцією прокуратури по представництву в суді в інтересах громадянина або держави, з одного боку, і процесуальною діяльністю прокурора в цивільному і господарському судочинстві по захисту прав громадян і інтересів - з іншого, має декілька параметрів. Один з них полягає в тому, що раніше діяльність прокурора по захисту прав і законних інтересів

328 громадян і держави здійснювалася в межах одного з напрямів діяльності

прокуратури, що називався участю в розгляді справ у судах. Відповідно до Конституції України, прокурорське представництво в суді - самостійна функція прокуратури.

Процесуальна діяльність прокурора по захисту прав і законних інтересів громадян і держави регламентувалася цивільно-процесуальним і господарсько-процесуальним законодавством і цього було досить; покладання на прокуратуру функції представництва в суді інтересів громадян і держави вимагає додаткової правової регламентації цього напряму прокурорської діяльності.

У організаційному відношенні функція представництва прокуратури в суді має дві форми: 1) досудове провадження, що включає в себе підготовку і направлення до суду заяв та інших матеріалів; 2) участь у розгляді в судах на різних стадіях судочинства цивільних, господарських справ і справ про адміністративні правопорушення з метою захисту прав і законних інтересів громадян і держави.

Прокурорське представництво, маючи основні ознаки процесуального представництва, характеризується наявністю специфічних рис. По-перше, воно засновується на Конституції України, в той час як всі інші види представництва здійснювалися на основі доручення, адміністративного акта, закону; по-друге, прокурорське представництво здійснюється особливим органом, який не має «власного» інтересу і який скрізь і завжди є охоронцем закону; по-третє, при реалізації функції представництва в суді прокурор має право використати будь-яке повноваження, надане йому Законом для вирішення завдань, що стоять перед прокуратурою.

Приводами представництва прокурора в суді інтересів громадянина або держави є звертання в прокуратуру громадянина, органів державної влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, повідомлення в засобах масової інформації, а також власна ініціатива прокурора. Підставою прокурорського представництва в суді є нездатність самого громадянина або відповідного

329

органу держави звернутися до суду за захистом своїх прав або небажання посадових осіб всупереч інтересам держави скористатися цим правом.

У дисертації обґрунтовується теза, що виділення нагляду за дотриманням законів органами, що проводять ОРД, дізнання і досудове слідство, в самостійний напрям наглядової діяльності прокуратури зумовлено рядом чинників.

З одного боку, важливістю тієї сфери правоохоронної діяльності, яка називається боротьбою із злочинністю. В умовах, коли злочинність в країні створює загрозу національній безпеці, боротьба з нею є найважливішим завданням правоохоронних органів, в тому числі прокуратури. З іншого - при проведенні ОРД, дізнання і досудового слідства неминуче зачіпаються, а іноді істотно обмежуються права і законні інтереси громадян, гарантовані Конституцією та іншими законами, - право на свободу, на таємницю листування, телефонних переговорів, на недоторканість житла та інші. Одним з гарантів прав і свобод громадянина і людини в даній сфері є прокурорський нагляд.

Підкреслюється, що в той час, як досудове слідство і дізнання традиційно були об'єктом прокурорської уваги, оперативно-розшукова діяльність знаходилася за межами прокурорського нагляду, хоч об'єктивна потреба в цьому існувала завжди. Покладання на прокуратуру функції нагляду за дотриманням законів органами, що проводять ОРД, є важливим кроком на шляху зміцнення законності в діяльності відповідних служб і підрозділів, посилення захисту прав і законних інтересів людини і громадянина від свавілля і зловживань в цій сфері.

Аналіз діяльної сторони функції прокуратури, що розглядається, дозволив зробити висновок про те, що дана функція є комплексною і складається з двох самостійних підфункцій: а) нагляду за виконанням законів органами, що проводять дізнання і досудове слідство; б) нагляду за дотриманням законів органами, що проводять ОРД.

Розглядаються завдання, форми і методи діяльності прокурорів в межах названих підфункцій. Висувається і аргументується теза про те, що на

330 стадії досудового слідства прокурор вирішує два взаємопов'язаних завдання:

з одного боку, як охоронець закону, він піклується про права і законні інтереси обвинуваченого, потерпілого та інших учасників досудового слідства, стежить за дотриманням порядку розслідування, з іншого - як учасник досудового слідства він сприяє розкриттю і розслідуванню злочину, притягненню винних осіб до встановленої законом відповідальності.

При здійсненні нагляду за виконанням законів при проведенні ОРД прокурор не є учасником даної діяльності і його головним завданням є попередження і припинення порушень прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, залучених до сфери оперативно-розшукової діяльності.

Розглядається питання про взаємовідносини прокурорського нагляду і судового контролю на досудовому слідстві і при здійсненні ОРД. Наведені додаткові аргументи на користь того, що посилення судового контролю в цій сфері не повинне відбуватися за рахунок ослаблення і звуження прокурорського нагляду. Така тенденція таїть в собі об'єктивну небезпеку зниження оперативності при прийнятті рішень слідчими і підрозділами щодо проведення ОРД і знижує рівень гарантій прав обвинуваченого, оскільки усувається інститут судового, оскарження дій слідчого і прокурора на досудовому слідстві.

Нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, -традиційна функція прокуратури. Підкреслюється, що коли в нашій країні вживаються заходи по приведенню умов і порядку відбування покарання і поводження з засудженими до існуючих міжнародних стандартів, значення прокурорського нагляду в даній сфері зростає.

Виходячи з того, що прокурорський нагляд в даній сфері з'являється як одна з важливих гарантій дотримання законності в місцях позбавлення волі, робиться висновок, що захист прав і законних інтересів осіб, що знаходяться під вартою і засуджених до позбавлення волі, а також осіб, відносно яких

331

застосовані інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням

особистої свободи, є найважливішим завданням прокуратури. Розглядається предмет прокурорського нагляду в даній галузі, форми і методи прокурорської діяльності.

Обґрунтовується необхідність збереження на перехідний період так званої функції загального нагляду і показана неспроможність твердження, що вона «не вписується» в систему інститутів правової держави.

Загальнонаглядова діяльність прокуратури, орієнтована на захист прав і законних інтересів громадян і держава, не підміняє «право громадян на суддю» і не обмежує їх можливість оскарження в суді порушень закону. У демократичній державі повинна бути «багатоканальна» система охорони і захисту прав людини. І якщо громадянин вважає доцільним звернутися до прокуратури за захистом своїх законних інтересів - це його вибір.

Розглянуто завдання загальнонаглядової діяльності прокуратури, повноваження прокурорів у межах даної функції, форми і методи їх діяльності.

Обґрунтовується доцільність збереження за прокуратурою функції досудового розслідування злочинів. Цим повноваженням повинні володіти й інші органи, що беруть участь у боротьбі із злочинністю: органи внутрішніх справ, податкової міліції і Служби безпеки.

Об'єднання слідчих підрозділів і створення єдиного слідчого апарату можливо і буде сприяти усуненню деяких організаційних моментів негативного характеру, однак загалом це не приведе до поліпшення якості слідства. Більш того, виникнуть проблеми, які нині не існують.

Одна з них пов'язана з появою монопольного органу.

Нинішня система досудового слідства, що складається з декількох підсистем, при всіх своїх недоліках містить в собі можливості взаємного контролю і співпраці.

Це означає, що якщо яка-небудь із слідчих підсистем вийде з ладу, то інші три зможуть взяти на себе її обов'язки, і змінена таким чином система

332 буде продовжувати функціонувати.

Слідча система, що знаходиться в структурі одного відомства, такою можливістю не володіє, і тому, виявившись корумпованою, не зможе швидко перебудуватися, що спричинить зниження ефективності боротьби із злочинністю.

У зв'язку з викладеним доречно підкреслити, що в багатьох країнах зовсім не випадково слідчі підрозділи функціонують у структурі декількох відомств, у тому числі прокуратури, доповнюючи і контролюючи один одного. Монополізм у сфері, що розглядається, як і у багатьох інших -прямий шлях до зловживань, деградації, втрати прагнення до нового і прогресивного.

Значення координації дій правоохоронних органів полягає в тому, що вона дозволяє об'єднати їх зусилля в боротьбі із злочинністю і на цій основі досягти помітних результатів в найкоротший термін і з меншими витратами сил. Функція координації виконувалася прокуратурою протягом багатьох років, з невеликою перервою, що дозволило прокуратурі нагромадити в цій справі певний досвід. У межах координаційної функції прокурор: організує спільні узагальнення практики правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю; проводить координаційні наради працівників правоохоронних органів; організує контроль за виконанням спільних дій; вживає інші заходи по узгодженню взаємних дій правоохоронних органів.

Розглядається питання про місце прокуратури в механізмі державної влади. Робиться висновок, що, будучи в організаційному відношенні самостійним інститутом, прокуратура активно взаємодіє з усіма державними органами. При цьому прокуратура й інші органи, з одного боку, надають взаємну підтримку і допомогу, а з іншого - виступають по відношенню один до одного як елементи механізму отримань і противаг.

Відносний прокуратури із законодавчою і виконавчою владою визначається тим, що призначення Генерального прокурора України здійснюється Президентом України за погодженням з Верховною Радою

333

України, а звільняється з посади главою держави і парламентом в зв'язку з недовір'ям. В умовах політичного протистояння між законодавчою і президентсько-виконавчою гілками влади, такий порядок призначення і особливо звільнення визначально робить Генерального прокурора України заложником політичної боротьби. У зв'язку з цим пропонується встановлення іншого порядку дострокового звільнення Генерального прокурора, який би містив в собі противаги, здатні не допускати необгрунтованих рішень законодавчої і президентсько-виконавчої влади з цього питання.

Зазначаючи, що основними елементами стримань і противаг, в межах якої фактично функціонує прокуратура, є Верховна Рада і Президент країни, пропонується розмежувати їх компетенцію щодо контролю за діяльністю прокуратури шляхом законодавчого закріплення права Верховної Ради контролювати діяльність прокуратури в частині нагляду за дотриманням законів (так званий загальний нагляд) і право Президента країни контролювати діяльність прокуратури по боротьбі із злочинністю. Разом з тим прокуратура є стримуючим чинником відносно органів державного управління і місцевої влади, здійснюючи нагляд за виконанням і дотриманням законів цими органами.

Аналіз діяльності прокуратури свідчить, що в значній своїй частині вона здійснюється в тісному зв'язку з судом. Характер цих зв'язків різний: 1) взаємоконтроль і взаємостримання; 2) взаємодія прокурорського нагляду і судового контролю на стадії досудового слідства; 3) взаємодія прокуратури і суду при проведенні правозахисної діяльності; 4) взаємодія прокуратури і суду при здійсненні профілактики злочинів.

Характеризуючи характер взаємоконтролі) прокуратури і суду підкреслюється, що практично вся діяльність прокуратури в сфері кримінального судочинства знаходиться під контролем суду, що відповідає формулі розподілу державної влади і функцій, що передбачає наявність зовнішнього контролю за діяльністю всіх державних органів. Судова діяльність не може залишатися винятком в цьому значенні, позаяк в судах

334 працюють точно такі ж юристи, як і в інших юридичних відомствах, і суддя

схильний до тих же слабостей і спокус, як і будь-який чиновник, наділений владою над людьми. Посилання на те, що законність в діяльності судів забезпечується наявністю внутрішнього контролю у вигляді апеляції, касації і перегляду судових рішень в порядку виключного провадження, не може розглядатися як аргумент, що повністю відкидає викладені побоювання. По-перше, вищестоящі суди переглядають справи в порядку апеляції і касації лише в тих випадках, коли є сигнали у вигляді скарг і подань, внаслідок чого значна частина справ не попадає в поле зору вищестоящих судів. Крім того, потрібно мати на увазі, що вищестоящі суди тією чи іншою мірою є відповідальними за роботу нижчестоящих судів і тому вони зацікавлені не псувати показники «хорошої» роботи нижчестоящих судів.

При розгляданні проблем взаємодії прокуратури і суду на досудовому слідстві зазначається, що посилення судового контролю на цій стадії кримінального процесу не повинне супроводжуватися ослабленням прокурорського нагляду. Пропонується на законодавчому рівні розмежувати їх компетенцію в цій сфері, визначити форми взаємодії прокуратури і суду при прийнятті рішень, пов'язаних із застосуванням заходів процесуального примушення.

Зазначається, що правозахисна діяльність прокуратури не змінює «право громадян на суддю», а являє собою альтернативну систему правового захисту, розширяючи тим самим можливості громадян у захисті своїх прав. Органи прокуратури вирішують скарги і заяви громадян більш оперативно, ніж суди, і що не менш важливо для громадян - безкоштовно. Рішення, прийняте прокурором по скарзі громадянина, не позбавляє права останнього

у разі незгоди звернутися з аналогічною скаргою до суду.

Об'єктивна потреба взаємодії прокуратури і суду при проведенні профілактики злочинів зумовлена спільністю завдань, що стоять перед ними, але слід погодитись з тим, що носій судової влади - суд не може знаходитися в одному ряді з іншими правоохоронними органами, діяльність яких в сфері

335 боротьби із злочинністю координується прокуратурою.

Разом з тим звертається увага на те, що вимоги ст. 23 КПК України відносяться і до суду, при здійсненні правосуддя суд здійснює попереджувальний вплив на свідомість громадян, і ця обставина не може не враховуватися прокурором при координації дій правоохоронних органів. Все це підводить до висновку про те, що юридична наука зобов'язана допомогти практиці знайти таку форму взаємовідносин суду і прокуратури в сфері профілактики, в межах якої суд, залишаючись органом незалежної судової влади, міг би активно взаємодіяти з прокуратурою і через неї - з усіма іншими правоохоронними органами.

При аналізі взаємовідносин прокуратури з органами державного контролю зазначається, що прокурорський нагляд і державний контроль як види державної діяльності мають значну схожість. Разом з тим, було б помилкою їх ототожнювати, що в свою чергу зумовлює необхідність на теоретичному і практичному рівнях вдосконалити форми взаємодії прокурорського нагляду і державного контролю.

Основними з них є: обмін інформацією; проведення спільних перевірок на піднаглядних і підконтрольних об'єктах; підготовка і внесення до органів влади і управління спільних пропозицій з питань зміцнення законності і правопорядку. При взаємодії прокуратура і органи контролю не втрачають своєї самостійності, діють в межах своєї компетенції, а прокурор продовжує залишатися органом нагляду за дотриманням законів як відносно об'єктів, на яких проводилися спільні перевірки, так і відносно контролюючих органів, у взаємодії з якими ці перевірки проводилися.

У тісному зв'язку з функціями досліджуються проблеми організаційного устрою системи органів прокуратури України, під якою розуміється сукупність прокурорських органів, пов'язаних між собою загальною метою і завданнями, а також єдиною організаційною структурою.

Зазначається, що система органів прокуратури України складається з територіальних і спеціалізованих прокуратур. Підсистема територіальних

336 прокуратур відповідає адміністративно-територіальному поділу України. Під

спеціалізованими прокуратурами маються на увазі військові, транспортні, природоохоронні прокуратури і прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.

Ієрархічний аспект системи органів прокуратури України утворюють: Генеральна прокуратура України; прокуратура Автономної Республіки Крим; прокуратури областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури; прокуратури великих міст з районним поділом;

міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури. Генеральна прокуратура України, очолювана Генеральним прокурором України, є вищою ланкою і центральним апаратом системи органів прокуратури держави. Аналіз її функціональних обов'язків свідчить, що Генеральна прокуратура функціонує в двох іпостасях. З одного боку, вона в межах своєї компетенції виконує зовнішні функції прокуратури, покладені на неї Конституцією України і чинним законодавством, а з іншого - керує діяльністю нижчестоящих прокуратур.

Аналогічною за своїм характером є діяльність прокуратури Автономної Республіки Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур. Вони також у межах своєї компетенції виконують покладені на неї Конституцією України і чинним законодавством зовнішні функції прокуратури і здійснюють керівництво підлеглими прокуратурами. Особливістю управлінської діяльності названих прокуратур є те, що, з одного боку, вони керують роботою нижчестоящих прокуратур, а з іншого, самі є об'єктом управління з боку Генеральної прокуратури. Ця обставина накладає відбиток на характер управлінських відносин між прокуратурами обласного рівня і прокуратурами районного, міського рівня.

Нижній рівень системи органів прокуратури утворюють міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури. На відміну від вищестоящих прокуратур, вони не мають функцій управління, зате при відносно невеликому штаті працівників виконують основну роботу

337

по підтримці державного обвинувачення в суді; здійсненню нагляду за слідством і дізнанням; представництву в суді інтересів громадян і держави і у інших напрямах прокурорської діяльності. На законодавчому рівні пропонується закріпити правовий статус названих прокуратур, що буде сприяти підвищенню ефективності їх діяльності.

Відмічається невизначеність правового положення прокуратур великих міст з районним розподілом. Висловлюється пропозиція наділити їх обмеженими повноваженнями по управлінню районними прокуратурами: проводити контроль за їх роботою, надавати методичну й іншу допомогу, впроваджувати в практику районних прокуратур передовий досвід і таке інше.

Розглядаються проблеми організаційного устрою апарату Генеральної прокуратури України і апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур. Підкреслюється, що однією з необхідних умов ефективної діяльності названих прокуратур є структурування їх апаратів, засноване на науковому розподілі праці, його спеціалізації і кооперуванні. Організаційно-правове відособлення структурних підрозділів апарату Генеральної прокуратури і апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур виражається в певній організаційній самостійності всередині даного органу, в наділенні структурних підрозділів відносно самостійними завданнями і повноваженнями, у визначенні відповідальності за конкретну дільницю роботи.

За обсягом роботи, що виконується, підрозділи Генеральної прокуратури поділяються на: головні управління, управління, відділи та інші структури з правами відділу або управління. На обласному рівні в ролі підрозділу виступають також штатні посади.

За характером функцій, що виконуються, підрозділи апаратів названих прокуратур поділяються на дві групи. Першу утворюють підрозділи, які реалізовують зовнішні функції прокуратури: підтримка державного обвинувачення в суді; представництво в суді інтересів громадянина або

338 держави; нагляд за дотриманням законів органами, що проводять ОРД,

дізнання і досудове слідство; нагляд за дотриманням законів при виконанні рішень по карних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за виконанням і застосуванням законів; розслідування злочинів. До другої групи належать підрозділи, що виконують управлінські функції. До них відносяться підрозділи по організації роботи і контролю виконання, кадровому, правовому, інформаційно-аналітичному забезпеченню й інші служби, діяльність яких має обслуговуючий характер.

Викладаються конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення організаційної структури апарату Генеральної прокуратури і апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур.

Зазначається, що апарати районних і прирівняних до них прокуратур, на відміну від вищестоящих, не мають структурних підрозділів, а їхніми аналогами є прокурорські посади, передбачені штатним розкладом. Виходячи з того, що обов'язки між працівниками прокуратур районної ланки також розподіляються за функціональним або, іншими словами, предметно-галузевим принципом робиться висновок, що принцип організаційної єдності, що виявляє себе через подібність апаратів на верхівці системи органів прокуратури, діє і на рівні районних прокуратур.

Значна увага приділена важливій і разом з тим досить складній проблемі розмежування компетенції між окремими ланками системи органів прокуратури. Робиться висновок, що розмежування повноважень між окремими органами передбачає опис компетенції даних органів. З позиції цього висновку детально аналізується законодавство про прокуратуру, накази Генерального прокурора, положення про відділи і управління, інші правові акти, що регламентують організацію і діяльність органів прокуратури, і на цій основі описується компетенція Генеральної прокуратури та прокуратури Республіки Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур, а також компетенція прокуратур районної ланки.

339

Дана проблема вирішується на двох зрізах: вертикальному і горизонтальному. Підкреслюється, що там, де питання розмежування компетенції прямо не врегульовані чинним законодавством, об'єм повноважень того або іншого органу системи органів прокуратури визначається Генеральним прокурором України.

Досліджуються основні принципи організації і діяльність прокуратури України, під якою розуміються закріплені в Конституції України і в інших законодавчих актах основоположні вимоги, які визначають соціальне і державне призначення прокуратури, завдання і повноваження прокурорів, а також зміст і характер правових засобів і методів діяльності прокурорів по здійсненню покладених на них функцій, містять ознаки і якості, що визначають організаційний устрій прокуратури, відмінність її від інших державних органів, в тому числі і від правоохоронних.

Принципи організації і діяльність прокуратури тісно взаємопов'язані, їх не можна відривати один від одного. Однак при більш близькому розгляді даних принципів виявляється, що вони по своїй суті не однакові. У одних домінують організаційні початки, інші, навпаки, містять вимоги, що відносяться передусім до діяльності прокуратури. У зв'язку з викладеним робиться висновок, що принципи організації і діяльність прокуратури можуть бути класифіковані на організаційні (єдність, централізм і незалежність прокуратури від інших органів і громадських організацій) і функціональні (законність, поєднання інтересів громадян і держави на основі пріоритету прав людини і громадянина, гласність).

Внаслідок принципу єдності прокурори всіх рівнів мають загальні задачі, наділені в основному однаковими за своїм характером повноваженнями, функціонують на основі єдиного законодавства, під керівництвом єдиного центра в особі Генерального прокурора України. Вираженням даного принципу є подібність організаційного устрою апарату Генеральної прокуратури і апаратів обласних прокуратур.

У тісному зв'язку з принципом єдності знаходиться принцип

340 централізації, який означає, що підлеглість органів прокуратури йде тільки по вертикалі: нижчестоящий прокурор підкоряється вищестоящому, а всі прокурори - Генеральному прокурору України. Цей принцип є важливою умовою керованості системи органів прокуратури, дозволяє забезпечити єдину лінію, що направляється з центра в здійсненні прокурорського нагляду за виконанням і дотриманням законів всіма піднаглядними органами.

Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від інших державних органів і громадських організацій, а також органів місцевого управління, підкоряючись при цьому закону і Генеральному прокурору України. Цей принцип забезпечує те виключно важливе положення, що всі прокурори в своїй діяльності керуються тільки законом і забезпечені від неправомірного втручання в свою діяльність при розв'язанні конкретних питань прокурорської практики.

Принцип законності в діяльності органів прокуратура означає, що при розв'язанні будь-якого питання прокурор виходить з вимоги закону і тільки закону. Законність - один з основоположних принципів діяльності всіх державних органів, вона невіддільна від демократії. Важливою вимогою законності є забезпечення верховенства закону відносно всіх підзаконних актів органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Особливо суворі вимоги до законності прокурорської діяльності пред'являються в сфері карного судочинства. Будь-яке порушення, відступ від закону на стадії досудового слідства спричиняє істотні порушення або обмеження прав і законних інтересів громадян: незаконні затримання і арешти, необґрунтоване притягнення громадян до карної відповідальності і таке інше.

У тісному зв'язку з принципом законності знаходиться принцип поєднання інтересів громадянина і держави на основі пріоритету прав людини і громадянина. Даний принцип означає, що в правовій державі прокуратура захищає інтереси громадян і інтереси держави. Однак інтереси

341 громадян для неї є пріоритетними. Отже, поєднання інтересів особистості і держави може відбуватися лише на основі пріоритету прав і свобод людини і громадянина, що і повинне бути закріплене в законі.

Загальноправовий принцип гласності в діяльності органів прокуратури означає відвертість даної діяльності, доступність для громадян і засобів масової інформації. За допомогою реалізації принципу гласності суспільство здійснює контроль за діяльністю органів прокуратури. У порядку зворотного зв'язку реалізація даного принципу підвищує рівень інформованості населення про стан законності і діяльності прокуратури по забезпеченню прав і свобод громадян, сприяє більш активній участі громадян в справі законності і правопорядку.

Принципи організації і діяльність прокуратури, будучи правовими вимогами, діють повною мірою лише тоді, коли для цього є відповідні умови. У зв'язку з цим досліджуються обставини і чинники, які виступають як гарантії життєдіяльності основних принципів прокуратури, пропонуються заходи по їх посиленню.

Зазначається, що органи прокуратури, реалізовуючи свої повноваження, діють в соціально-правовому середовищі, що складається з різних державних органів і громадських організацій. У зв'язку з цим актуальним є питання не тільки про форми взаємодії прокурорів з іншими органами і громадськими організаціями, але і принципи цих відносин. Основними з них є: заборона на членство в політичних партіях і рухах; заборона на входження прокурорів до складу колегіальних органів державної влади і управління; заборона на поєднання прокурорської діяльності з іншою оплачуваною або неоплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової і творчої діяльності.

Аналізуються правові норми, зміст даних вимог, обґрунтовується об'єктивна потреба викладених заборон.

342

<< | >>
Источник: Мичко Микола Іванович. ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІЙ І ОРГАНІЗАЦІЙНОГО УСТРОЮ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків-2001. 2001

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВОК:

  1. 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі.
  2. Об’єктивні ознаки складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення
  3. Суб’єктивні ознаки складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення
  4. Становлення та розвиток інституту речових доказів у цивільному процесі
  5. 2.2. Вплив принципу верховенства права на нормативну модель адміністративної відповідальності
  6. Висновок до Розділу 1
  7. Висновок до Розділу 2
  8. Висновок до Розділу 3
  9. Висновок до розділу 1
  10. Висновки