ВСТУП

Актуальність теми. Україна створила й продовжує удосконалювати власне законодавство про інтелектуальну власність, виходячи при цьому із того, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність усе більше набувають пріоритетного значення в соціально-економічному розвитку суспільства.

Зростання ролі й значення інтелектуальної власності зумовлює необхідність належного забезпечення її правової охорони. Складовою правової охорони інтелектуальної власності є встановлена чинним законодавством система експертиз у цій сфері – наукова й науково-технічна, експертиза заявок на видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності й судові експертизи об’єктів інтелектуальної власності.

Стосовно об’єктів промислової власності експертизи згідно з чинним законодавством обов’язкові. Щодо інших об’єктів інтелектуальної власності експертизи зумовлюються необхідністю, що виникає. Проте істотна активізація інтелектуальної діяльності, а відтак і зростання обсягів використання її результатів спонукають зростання кількості експертиз у цій сфері, чому сприяють зростаючі масштаби вироблення контрафактних об’єктів інтелектуальної власності і їх розповсюдження й використання.

Зазначені фактори зумовлюють різке зростання кількості різноманітних експертиз у сфері інтелектуальної власності. Між тим законодавче забезпечення цих експертиз не відповідає сучасним вимогам. Правова наука ще не може запропонувати шляхів його удосконалення. Проблеми правового забезпечення експертиз у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності в Україні ще не досліджувались.

Наведеними факторами зумовлюється актуальність даного дисертаційного дослідження, оскільки мова йде про належну нормативно-правову базу, яка б оптимально здійснювала правове забезпечення численних експертиз.

Слід зазначити, що проблеми, пов’язані з дослідженням інтелектуальної власності, зокрема її експертизи, досліджувалися вітчизняними й зарубіжними вченими і були висвітлені в роботах: Ч.Н. Азімова [208], Б.С. Антімонова [11], Л.М. Головченко [36], А.П. Закалюка [57], И.Э. Мамиофа, [123] О.А. Підопригори, [151] О.О. Підопригори, [153] Н.А. Райгородського, [183] О.Д. Святоцького [93], М.Я. Сегая [135], О.П. Сергєєва [46], В.І. Серебровського [192], К.А. Флейшиць [11], Р.Б. Шишки [154] та інших. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали також висновки, викладені у працях відомих фахівців-цивілістів із загальних проблем цивільного права С.С. Алексєєва [6], С.М. Братуся [27], А.В. Венедиктова [31], О.В. Дзери [83], А.С. Довгерта [126], В.Н. Ігнатенка [208], О.С. Йоффе [97], В.М. Коссак [112], Н.С. Кузнєцової [206], В.В. Луця [120], Г.К. Матвєєва [125], Н.А. Саніахметової [204], М.М. Сибільова [193], І.В. Спасібо-Фатєєва [197], Ю.К. Толстого [46], Є.О. Харитонова [204], Я.М. Шевченко [188] та інших.

Визнаючи вагомість наукових досягнень зазначених авторів у досліджені проблем інтелектуальної власності все ж слід зазначити, що дослідження проблем правового забезпечення експертиз у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності на монографічному рівні в Україні не проводилось.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконувалось на кафедрі цивільного права Національної академії внутрішніх справ України за комплексним науковим проектом “Право інтелектуальної власності”. Завдання роботи полягало в дослідженні механізмів державного регулювання проблем боротьби з порушеннями прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні й науковому обґрунтуванні суспільних відносин, що складаються в процесі проведення експертиз у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, і запровадженні на основі одержаних результатів цілісної комплексної концепції цивільно-правового регулювання експертизи у сфері інтелектуальної власності.

Визначена мета дисертаційного дослідження зумовила постановку й розв’язання наступних завдань:

- визначити й дослідити форми й види наукової і науково-технічної експертизи й експертизи заявок на об’єкти промислової власності;

- окреслити коло суб’єктів і об’єктів наукової і науково-технічної експертизи й експертизи заявок на об’єкти промислової власності;

- розкрити підстави для проведення наукової і науково-технічної експертизи й експертизи заявок на об’єкти промислової власності;

- провести дослідження прав і обов’язків замовника наукової і науково-технічної експертизи й дослідити юридичну природу відносин заявників з Установою в процесі проведення експертизи заявок на об’єкти промислової власності;

- проаналізувати відмінні й схожі ознаки наукової і науково-технічної експертизи й експертизи заявок на об’єкти промислової власності;

- дослідити загальні положення про судову експертизу об’єктів інтелектуальної власності й проаналізувати експертизу контрафактних об’єктів інтелектуальної власності;

- виявити недоліки в нормативно-правовому регулюванні експертизи у сфері інтелектуальної власності й сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення її правового забезпечення.

Об’єктом дослідження є правові відносини, пов’язані із цивільно-правовим регулюванням експертизи у сфері інтелектуальної власності.

Предмет дослідження складає цивільно-правове регулювання експертиз у сфері інтелектуальної власності.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що визначення місця й ролі експертизи в сфері інтелектуальної власності на етапі проведення реформи законів, виявлення взаємозв'язку між заявником і експертною Установою, а також основних тенденцій і перспектив її розвитку дасть змогу розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення вітчизняної системи експертизи інтелектуальної власності в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становить система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних достовірних результатів.

У роботі використано методи класифікації і систематизації, що дозволило узагальнити законодавчу, нормативну документацію і наукову літературу за темою дослідження; моделювання й прогнозування - для розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи експертиз у сфері інтелектуальної власності в Україні.

В основу методології дослідження покладені загальнотеоретичні принципи й підходи щодо визначення сутності експертизи у сфері інтелектуальної власності. Здійснено науковий аналіз, із використанням діалектичного методу, цивільно-правових принципів суспільних відносин, пов’язаних з експертизою у сфері інтелектуальної власності. Використано також методи аналізу й синтезу, індукції і дедукції, порівняльного аналізу, органічної єдності теорії і практики, гіпотетико-дедуктивний метод з метою всебічного аналізу системи експертизи інтелектуальної власності.

Зазначені підходи взаємопов’язані, доповнюють один одного й у сукупності дозволяють цілісно дослідити проблематику дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням, теоретичних і практичних проблем експертизи у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності. Теоретичні висновки й положення дисертації репрезентують авторську концепцію цивільно-правового регулювання експертизи інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, їх ролі й місця в системі інших цивільно-правових відносин, що стосуються творчості.

Наукова новизна знайшла своє відображення у висновках, підхід і наукові оцінки яких не завжди співпадають з думкою провідних фахівців-дослідників проблем експертизи у сфері інтелектуальної власності:

- уперше дано оцінку стану експертизи у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, відповідно до якої правове забезпечення зазначеної експертизи недостатнє, а тому дана експертиза не відповідає вимогам ринкової економіки;

- обґрунтовано висновок, що законодавство України про експертизу у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності не систематизоване, містить прогалини, суперечливі положення, нечіткі формулювання, не узгоджене між собою і не зорієнтоване на конкретну мету, має інші суттєві недоліки;

- внесено пропозицію створення єдиної системи правового забезпечення експертизи у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності;

- запропоновано прийняти Закон України «Про експертизу», який би визначив основні засади проведення будь-якої експертизи в будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, суб’єктів і об’єктів експертизи, основні вимоги до експертних організацій і окремих експертів, їх відповідальність за достовірність і науково-теоретичний рівень та інші параметри експертизи;

- визначено передумови необхідності прийняття Закону України про експертизу у сфері інтелектуальної діяльності, який би визначав основні принципи й засади всіх експертиз у цій сфері;

- встановлено, що Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» поєднує в собі два види експертизи - у сфері наукової діяльності й у сфері науково-технічної діяльності – і поєднує в собі загальні норми щодо проведення всіх експертиз і спеціальні норми щодо наукових і науково-технічних експертиз, доведено недоцільність такого поєднання;

- доведено доцільність утворення державного органу управління організацією і проведенням експертиз в Україні, який повинен здійснювати організаційно-правове, науково-методичне та інші необхідні форми забезпечення діяльності експертних організацій і окремих експертів;

- обгрунтовано пропозицію про створення єдиної централізованої системи експертиз в Україні, яка у своїй експертній діяльності за основу має брати останні наукові й науково-технічні досягнення, наукове й науково-технічне прогнозування і враховувати соціально-економічні, екологічні, енергозберігаючі й інші необхідні фактори;

- аргументовано пропозицію необхідність організації підготовки необхідної кількості висококваліфікованих кадрів експертів з урахуванням специфіки окремих видів інтелектуальної власності;

- доведено доцільність поступового переведення всіх видів експертизи на цивільно-правові засади на договірній (тобто платній) основі, а всіх інших експертиз в сфері Інтелектуальної власності - також на цивільно-правових засадах, за винятками, встановленими чинним законодавством.

- внесено конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення чинного законодавства про експертизу інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

- положення й висновки дослідження можуть бути використані в законотворчій діяльності для подальшого удосконалення чинних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності.

- фактичний матеріал роботи може бути використаний Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами й відомствами, органами місцевого управління України для підвищення ефективності механізму експертизи й охорони інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності.

Матеріали дисертаційного дослідження використані в проекті Цивільного кодексу України (довідка про впровадження № 22 від 26 грудня 2002 р.), застосовуються в навчальному процесі, включаючи систему підготовки й підвищення кваліфікації співробітників внутрішніх справ України в Національній академії внутрішніх справ України (довідка про впровадження від 14 січня 2003 р.), Національної академії Служби Безпеки України (довідка про впровадження № 5 від 15 січня 2003 р.), зокрема, при викладанні курсів цивільного права й права інтелектуальної власності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, оцінки, висновки, пропозиції і рекомендації, що містяться в дисертації заслухані і обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України. Результати дослідження оприлюднені в доповідях на міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема, «Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах» (м. Київ, 2001); «Митне оформлення та оцінка інтелектуальної власності в умовах ринкової економіки» (м. Київ, 2001); «Торгові аспекти використання сортів рослин як інтелектуальної власності в умовах здійснення аграрної реформи» (м. Київ, 2001). Перші Всеукраїнські осінні юридичні читання. (м. Хмельницький, 2002). Семінар з практичного застосування права інтелектуальної власності. (м. Київ, 2000). «Освіта та підвищення кваліфікації у сфері інтелектуальної власності». (м. Київ, 2002).

Публікації. Основні результати дисертації викладені автором у 9 наукових працях: 4 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць, що входять до затверджених ВАК України переліків наукових фахових видань, 2 статті в науково-виробничому журналі «Економіка, фінанси, право» і 3 публікаціях у матеріалах міжнародних конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел у кількості 225 найменування (84 - іноземною мовою). Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок.