Виникнення, характеристика і перспектива СНД
СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружність будується на принципах міжнародного права.
Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції. Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування. Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи "перебудови" ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції "центру" перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала "збирати землі" навколо Москви. Однак зростаюча біполярність відносин в СНД по осі "центр - периферія" фактично призвела до формування двох блоків країн, які мають протилежні погляди на роль, функції, організацію і майбутнє цієї структури. Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважати історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні сім років, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами бачення СНД:а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько го простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, "російськомовність", родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило "шок" у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо. Разом з тим, у пострадянському просторі набула поширення "гуманітарно- інформаційна" гегемонія РФ (вимоги щодо захисту "російськомовних" і введення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіа тощо). Навряд чи справедливим можна назвати той факт, що робочою мовою Співдружності визнано лише російську. б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм "розлучення").Не утруднюючи себе пошуком аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку). Для протидії "телурократичним" амбіціям РФ Україна змушена проводити політику блокування пропозицій щодо створення наддержавних структур у межах СНД. Необхідність останніх мотивувалася тим, що ніби без таких органів координація економічних зв'язків і врегулювання гострих політичних проблем між членами Співдружності та на їхніх теренах стають практично неможливими, а рішення, що приймаються керівниками відповідних країн, не мають шансів бути виконаними.
При цьому замовчувалися прагнення РФ забезпечити домінування власних інтересів у колективних органах Співдружності. За умов поглиблення економічної кризи прибічники ідеї одержавлення СНД можуть спиратися на значну підтримку частини населення як у РФ, так і в Україні й інших нових незалежних державах, яка ще ностальгічно зберігає спогади про відносний добробут за часів СРСР. Водночас виявилося, що економічні (залежність від постачання із Сходу енергоносіїв, відсутність альтернативних ринків збуту власної продукції тощо), соціально-політичні, міжособистісні тощо зв'язки на пострадянському просторі настільки вагомі, а альтернати ви їм настільки непевні, що Україна протягом осяжного майбутнього приречена не просто зберігати, а й поглиблювати та розвивати зв'язки з республіками колишнього СРСР. Україна зробила ставку на розгортання у межах СНД переважно двосторонніх, а не багатосторонніх відносин. Так, готуються до підписання міждержавні програми довгострокового (10 років) економічно го співробітництва України з Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекисаном. Підтримати позицію одержавлення СНД означало б працювати за логікою телурократичного принципу. Але й тут з'ясувалося, що у стосунках з кожним із своїх партнерів по Співдружності РФ як потужніша держава нав'язує свою волю. Відсутність єдності між членами СНД (у тому числі й щодо гегемоністських намірів РФ) вигідна лише останній. Інші держави пострадянського простору частково вже обрали власну логіку існування - таласократичну (країни Балтії) або телурокра тичну (Білорусь), але більшість, як і Україна, перебувають у стадії пошуків. До речі, як відомо, одним з чинників прискорення консолідації членів Європейського Союзу було об'єднання Німеччини і побоювання сусідів щодо перспектив її гегемонії. Відповідно свідома й послідовна політика України, спрямована на зближення й координацію зусиль з Молдовою, державами Закавказзя, країнами колишньої радянської Середньої Азії, особливо Казахстану, сприяла б зміцненню її міжнародних позицій. Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві.Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її сучасними межами. Первісно сформована як об'єднання незалежних держав Співдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москві політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новим центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в цій організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні домовленості, Москва стала центром функціонування СНД. Всі ключові комітети і керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований комітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально затверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічний комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочним прикладом "рівності по-російськи", що панує в СНД. Настирливі спроби РФ закріпити статус СНД в ООН потенційно можуть бути використані для вимог фінансової підтримки й санкціонування її військових операцій під виглядом миротворчої діяльності, перетворення Співдружності в потужне знаряддя просування російських інтересів на всьому геополітичному просторі колишнього СРСР і за його межами. Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995 р. "Стратегічний курс РФ щодо країн - учасниць СНД", в якому весь пострадянський простір проголошено "насамперед зоною інтересів РФ".
Розвинула цю стратегію Російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді "Росія і СНД: чи потребує зміни позиція Заходу?", яка стверджувала, що "об'єктивні" реінтеграційні процеси з неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД "нової економічної, оборонної зони" за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій сферах з формуванням "спільної оборонної зони", об'єднаним командуванням і військовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію і просування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка "є загрозою всьому людству". Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами - членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну цілісність. На практиці "інтеграція", необхідність і корисність якої широко декларується в документі, означає розмивання суверенітету країн - членів СНД, підпорядкування їхньої діяльності інтересам РФ, відродження централізованої наддержави. Довгострокова стратегія РФ має включати:· реформу геополітичних пріоритетів і механізму зовнішньої політики РФ з метою посилення її домінування і впливу в кожній країні СНД;· перенесення акценту в діяльності СНД з підписання угод на розроблення проектів зв'язків у політичній, соціальній та економічній сферах.
Еще по теме Виникнення, характеристика і перспектива СНД:
- Виникнення, характеристика і перспектива СНД
- 1.2. Співвідношення цілей покарання і завдань органів та установ виконання покарань, теорія і практика, можливості і дійсність виконання покарань.
- 2.1.1.«В и к о н а н н я п о к а р а н н я » - ц е н т р а л ь н а к а т е г о р і я к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о г о п р а в а .
- 2.2.2. К р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч і п р а в о в і д н о с и н и я к ф о р м а к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о ї д і я л ь н о с т і.
- В И С НО В К И
- ВСТУП
- 3.1. Кадрове забезпечення діяльності органів місцевої міліції
- ДОДАТКИ
- 2.2. Конституційні засади реалізації державної політики стосовно жінок в Україні та формування ґендерної політики
- 1.1. Історія становлення та розвитку європейської інтеграції
- 2.1. Наднаціональна організація влади: історико-теоретичний аналіз
- 1.3. Поняття юридичної відповідальності в загальній теорії права
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ