Утворення Арабського халіфату. Державний і суспільний лад халіфату
Суспільний лад арабського халіфату характеризується тим, що на початку VII ст. існував довгий час лад військової демократії в арабів прийшов в занепад, став себе зживати. Йшла боротьба за вільні землі.
Вихід із скрутного становища знати бачила в новій організації суспільства, у завойовницьких походах, у придбанні збройною силою нових пасовищ, плодючих земель, худоби, рабів. Однак справа об'єднання племен Аравії виявилося нездійсненним з-за їх повної самостійності. В результаті:почали спалахувати міжплемінні війни;
торгівля прийшла в занепад;
скоротився транзит товарів.
Виникло нове релігійне вчення. Купець з Мекки Мухаммед, видаючи себе за посланника Аллаха, почав енергійно проповідувати нову релігію, яка отримала згодом назву ісламу, що означає покірність. Встановлювався ряд вимог. Так, наприклад, мусульманин зобов'язаний був визнавати Аллаха єдиним богом, а Мухаммеда його пророком. У своїх ранніх проповідях Мухаммед засуджував лихварство, рабство, закликав надавати допомогу сиротам, вдовам. Особливе значення в тих умовах мала його ідея про братерство всіх арабів сповідують іслам незалежно від їх приналежності до племен і родів. Тим самим підривалася колишнє родове поділ, з чого починалося майже всяке державне утворення. В результаті, слабкість сусідніх держав, відносна віротерпимість завойовників полегшили арабам захоплення величезних територій. Наприкінці VII - початку VIII ст. араби визнали іслам, що прискорило їх об'єднання. Одночасно почалися їх завойовницькі походи. Протягом VII-IX ст. араби захопили Іран, Сирію, Палестину, Єгипет, Північну Африку, Вірменію, проникли в Грузію. Під їх ударами зруйнувалася одряхлевшая імперія Сасанідів, змушена була відступати така могутня раніше держава, як Візантія.
Слід відзначити таку специфічну особливість суспільного ладу арабського халіфату як зближують його з давньосхідної деспотією.
Земля вважалася власністю держави. Вона ділилася на кілька категорій і мала своє правове регулювання:священна (місця, де жив пророк);
вакф (виділялася школам, богадельням, мусульманським релігійним установам). Земля вакф перебувала в користуванні мусульманського духовенства (мечеті, школи, лікарні, богадільні). З цієї землі ніяка подати не стягувалася. Багато власників иктов, аби не служити й не платити податі, укладали угоди про дарування своїх земель духовенству, при цьому зберігали за собою право отримання доходів;
икта (давалася за службу). Вона багато в чому нагадує бенефіцій. Різниця лише в тому, що за її користування стягувалася подати в казну. Власник икта міг розпоряджатися ділянкою, аж до продажу. Конфіскація икта допускалася лише за особливо небезпечний злочин;
мульх (частновладельческая);
родові общинні землі.
Верхівку панівного класу становили рабовласники і феодали:
халіф;
численні родичі халіфа;
чиновники;
місцева знать;
начальники війська;
духівництво;
великі землевласники.
Пригноблені стани:
раби;
селяни;
дрібні ремісники;
розорені бедуїни.
Правове становище людини залежало також від належності до мусульманської релігії. Прийняв мусульманство, як правило, звільнявся від сплати подушної податі. Він платив менші мита за товари, мав ряд інших пільг. Правоздатність мусульман була ширше правоздатності іновірців.
Останні обмежувалися:
в обранні місця проживання;
в обранні професії;
в пересуванні.
Іновірцям дозволялося їздити тільки на ослах.