Соборне уложення як памятка феодального права Росії
Соборне уложення (також Соборне укладення, Соборне уложення царя Олексія Михайловича; рос. Собо?рное уложе?ние) -– збірник феодального права (законів) Російської (Московської) держави.
Прийняте 1649 р. в часі правління царя Олексія Михайловича. Пам’ятка російського права XVII ст.Безпосереднім поштовхом до його розробки став так званий Соляний бунт 1648 року у Москві, підтриманий виступами і в інших містах (Томську, Солі Вичегодській, Великому Устюзі). Серед вимог повсталих було і скликання Земського Собору для прийняття нових законів[1].
Фізично біловик оригіналу Уложення являє собою сувій (згорток) складений з паперових листів (960 листів), що склеєні в довжину у вигляді стовпця довжиною 144 сажені і 1 аршин (317 метрів, хоч раніше вважалося що його довжина 309 метрів). На звороті згортку Уложення - підписи членів Земского Собору 1649 року, який прийняв його, всього 315 підписів. Оригінальний примірник Уложення зберігається у Російському державному архіві древніх актів[2]
Сторінка Соборного уложення
Уложення було комплексним нормативно-правовим актом і містило норми як публічного, так і приватного права, а також норми як матеріального, так і процесуального права. Уложення заключало в собі постанови з усіх галузей права: в ньому перемішані статті, що мають стосунок до законів державних, фінансових, поліцейських (адміністративних), цивільних, судочинних (процесуальних); закони кримінальні зосереджені головним чином в главах I, II, X, XXI та XXII, але вони зустрічаються в окремішності і в інших главах (М. С. Таганцев[3]). Сучасні дослідники більш точно констатують стосовно кримінально-правових норм Уложення, що ці норми містяться в главах І - V, Х, XXI, XXII[4]. Соборне уложення складалося з 25 глав, які містили 967 статей, переважна більшість яких була присвячена визначенню злочинів і покарань[5].
Джерела Соборного уложення вказані в передмові (преамбулі) до нього, ними були: Правила Святих Апостолів, градські закони грецьких царів (візантійське право[6]), старі судебники попередніх царів (1497 та 1550 рр. ), царські укази і боярські вироки, указні книги приказів, чолобитні від дворян і посадських людей; крім того запозичувалися багато норм Литовських статутів. Згодом уложення 1649 р. було доповнено значною кількістю юридичних актів, названих новоуказними статтями[7].
Дія Соборного уложення з другої половини XVII ст. до 80-х років XVIII ст. поширювалася, як вважають окремі дослідники, і на Слобідську Україну, яка вважалася частиною російських територій [8] .
Соборне уложення застосовувалося в Росії вельми тривалий час - аж до появи Зводу законів Російської імперії 1832 р. , а його кримінально-правові норми були використані під час розробки тому XV-го Зводу та Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року[9].