IV та V Руспубліку у Франції та їх конституції

Повоєнний Тимчасовий уряд очолив один з керівників Руху Опору генерал Шарль де Ґолль. Цей уряд відновив демократичні свободи, підвищив заробітну плату і пенсії, провів націоналізацію вугільних шахт, авіаційних кампаній, автомобільного заводу «Рено».

Найважливішим питанням внутрішнього політичного життя було прийняття Нової Конституції. 13 жовтня 1946 р. на референдумі була схвалена Нова Конституція IV Республіки. Вона була однією з найдемократичніших в історії Франції, оскільки розширяла демократичні та соціальні права трудящих.

1948 р. промисловість досягла довоєнного рівня, а у 1958 р. в 2,5 рази перевищила його. Франція приєдналася до плану Маршалла, взяла активну участь у створенні НАТО і Спільного ринку.

У 1946-1954 рр. Франція вела колоніальну війну проти В’єтнаму, але зазнала поразки. З 1954 р. до 1962 р. подібна війна велася Францією і в Алжирі, але також невдало. У 1956 р. разом з Великою Британією та Ізраїлем вона воює проти Єгипту. Таким чином, у 50-ті рр. Франція проводила агресивну політику, беручи участь у ряді локальних воєн. Її поразки у цих війнах свідчили про занепад її як колоніальної імперії.

За 12 років (1946-1958 рр. ) існування IV Республіки змінилося 25 урядових кабінетів, що свідчило про політичну нестабільність у країні. Ця нестабільність посилювалася невдачами у війні в Алжирі. У жовтні 1958 р. була прийнята нова Конституція Франції, що означало початок V Республіки.

Згідно з новою Конституцією повноваження парламенту були значно звужені, а президента — розширені. Він фактично одержав можливість одноосібно визначати внутрішню та зовнішню політику країни, призначати Прем’єр-міністра і міністрів без затвердження їх парламентом, право розпускати Національні збори, перелік основних прав громадян в Конституції був відсутнім.

1968 р. у Франції виникла гостра політична криза. Конфлікт був пов’язаний з тим, що за останні роки посилився авторитарний характер влади, обмежувались можливості легальної опозиції, зростало безробіття.

З 1995 р. тричі президентом Франції обирався лідер голлістської партії Об’єднання на підтримку республіки (ОПР) Жак Ширак, який до цього 18 років був мером Парижа. Спочатку Ширак проводив жорстку ліберальну політику в економіці, відмовившись від втручання держави в цю сферу, підвищив податки, що спричинило хвилю страйків.