<<
>>

1 Платіжний баланс. Валютний курс і паритет купівельної спроможності.

Платіжний баланс являє собою співвідношення фактичних плате­жів, отриманих даною країною від іноземних держав і міжнарод­них економічних організацій та здійснених нею для них. Платіжний баланс — це баланс платежів певній країні від інших країн і міжнародних економічних організацій та платежів першої останнім.

Він може бути активним чи пасивним, тобто мати позитивне чи від'ємне сальдо (від лат. ваісіо — розрахунок, зали­шок) як різницю між сумою вимог та зобов'язань країни. Пози­тивне сальдо означає перевищення усіх надходжень в дану країну над її платежами іншим країнам і міжнародним економіч­ним організаціям, від'ємне — перевищення платежів даної країни над її надходженнями з інших країн і міжнародних еконо­мічних організацій.Основними міжнародними економічними операціями, що систе­матизуються в платіжному балансі країни, є: рух товарів, послуг, відсотків і дивідендів, дари, інвестиції, поставки валюти, рух золо­та. Кожна операція збільшує або зобов'язання з-за кордону запла­тити, що записуються як кредит (наприклад, експорт товарів та послуг, притік капіталу тощо), або зовнішні вимоги по оплаті, що записуються як дебет (наприклад, імпорт товарів і послуг, вивіз капіталу тощо). Кожна кредитна проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично записується по дебіту платіжного балан­су іншої країни.

Основне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб в стислому вигляді показати стан МЕВ даної країни; Він є індикато­ром для грошової, валютної, податкової та іншої політики уряду.

Платіжні баланси включають три основні частини:

1. Торговельний баланс — співвідношення експорту і імпорту товарів, з яких платежі фактично здійснені або мають бути негай­но погашені.

2. Баланс послуг і некомерційних платежів — надходження і пла­тежі по транспорту, страхуванню, поштово-телеграфному і теле­фонному зв'язку, комісійних операціях, туризму, культурному об­міну, некомерційних переказах (заробітна плата, спадщина, сти­пендії, пенсії тощо), по утриманню торговельних і дипломатичних представництв, відсотки і дивіденди з капіталовкладень, платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, військові витрати за кордо­ном тощо.

Міжнародна статистика об'єднує ці статті платіжного балансу в поняття "невидимі операції". Обсяг цих операцій в роз­винених країнах доходить до половини надходжень поточного платіжного балансу, який охоплює торговельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів.

3. Баланс руху капіталів і кредитів — приплив іноземних інвес­тицій і позичок в країну та надання їх іншим країнам. Цей баланс має особливе значення, оскільки вивіз капіталу, міжнародна інвес­тиційна діяльність є однією з основних і найважливіших форм МЕВ в умовах, коли вона стала перехідною до стратегічних їх форм. В цій частині платіжного балансу існує стаття "Помилки та пропус­ки", яка інколи досягає значних величин.

Баланси міжнародних розрахунків займають важливе місце в системі агрегативних економічних показників. При визначенні ВНП, національного доходу враховують чисте сальдо міжнародних вимог і зобов'язань країни. В платіжному балансі країни виражаються глибинні процеси, що відбуваються в економіці як цієї країни, так і світовій. На його стан впливає ряд чинників: нерівномірність роз­витку окремих країн, регіонів, підсистем світового господарства;

циклічні коливання економіки; інфляція; структурні кризи; зміни в умовах міжнародної торгівлі; валютна криза та коливання валют­них курсів; розширення масштабів руху капіталів; зростання за­кордонних державних витрат, в тому числі на військові цілі.

Складною проблемою платіжних балансів є їх дефіцит (від'ємне сальдо) з поточних операцій в багатьох країнах світу з різних під­систем світового господарства. Особливо гострою ця проблема є для більшості країн, що розвиваються та переходять до ринкової економіки. Для ліквідації незбалансованості платіжного балансу здій­снюють певні заходи.

Традиційно для погашення дефіциту платіжного балансу вико­ристовують іноземні кредити та ввіз капіталу. Проте це метод тим­часового балансування, оскільки згодом необхідно виплачувати як відсотки і дивіденди, так і суму боргу. Наприклад, зовнішні борги країн, що розвиваються, розвиненим країнам сягнули 2 трлн дол.

США. Методом урівноваження платіжного балансу слугує вико­ристання офіційних золотовалютних резервів країни, якщо вона їх має в необхідному обсязі. Надзвичайним джерелом погашення па­сивного сальдо платіжного балансу може бути в окремих випадках зовнішня допомога у формі субсидій, пільгових кредитів.

Однак стратегічно для ліквідації дефіцитного платіжного балансу країна повинна вжити усіх необхідних заходів, спрямованих на стій­кий, збалансований, урівноважений розвиток національної еконо­міки. Це досягається через розвиток імпортозамінюючих виробництв, стимулювання експорту, а головне через загальне зростання націо­нальної економіки на конкурентоспроможній, пропорційній основі.

Щодо України, то її поточний платіжний баланс дефіцитний. Від'ємне сальдо поточного рахунку обумовлене значним дефіци­том торговельного балансу, який утворюється в основному за ра­хунок імпорту енергоносіїв. Становище дещо пом'якшується за рахунок позитивного сальдо балансу послуг та торговельного ба­лансу з багатьма країнами, звідки не ввозяться енергоносії.

Оскільки валютні резерви країни складають незначну суму, фі­нансування від'ємного сальдо поточного платіжного балансу здій­снюється за рахунок зовнішніх джерел, що призводить до зростан­ня зовнішньої заборгованості. Звідси стратегічне вирішення про­блеми дефіциту платіжного балансу України знаходиться на шляху структурної трансформації усієї економіки. Для цього потрібен час і відповідна, на основі чіткого державного регулювання, економіч­на політика з обов'язковим урахуванням соціальних проблем.

Паритет купівельної спром. — співвідношення між двома (кількома) валютами за їх купівельною здатністю щодо групи товарів чи послуг або щодо всього суспільного продукту. П.к.с. виражає величину купівельної спроможності грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Так, якщо певний набір товарів коштує в США 100 дол., а в Англії 140 ф.ст., то П.к.с. становить: 1 дол. = 1,4 ф.ст., або 1 ф.ст. = 0,7 дол. Проте, на відміну від валютних курсів, П.к.с.

офіційно не фіксується, хоч і відіграє значну роль для з'ясування закономірностей руху валютних курсів. Необхідно, щоб при встановленні взаємно узгоджених курсів валют між країнами враховувались реальні співвідношення купівельної здатності їх валют і П.к.с. Якщо взяти середнє співвідношення цін за набором з 140 продуктів у США та в Україні, то курс карбованця у січні 1993 р. мав бути 254 за долар. Але курси валют ніколи не співпадають з П.к.с., оскільки співвідношення валютних курсів залежить ще від попиту і пропозиції іноземних валют, від стану платіжного балансу .рівня процентних ставок на грошовому ринку, валютних обмежень та інших факторів. Так, при пасивному платіжному балансі (що характерно і для України) і відпливу капіталів за кордон, курс валюти відносно до П.к.с. знижується. В цьому випадку країна багато втрачає у зовнішньоторговому обміні, але її товари набувають більшої конкурентоздатності. В цілому протягом тривалого періоду, при дотриманні вищезгаданих умов, валютний курс повинен змінюватись відповідно до П.к.с.

Важливим поняттям, що стосується валюти та валютних відно­син є валютний курс. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових оди­ницях інших країн. Наприклад, долар = 1,5 марки Німеччини. Іншими словами, 1,5 німецької марки.

У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: 1) фіксо­вані; 2) плаваючі.

Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міждержав­них угод. Наприклад, фіксовані курси встановлені між грошовими одиницями країн Європейського Союзу. Фіксовані співвідношення має обмін німецької марки на французький франк, голландського гульдена на італійську ліру тощо. Об'єктивною основою для вста­новлення валютного курсу грошової одиниці є насамперед її реаль­на купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спромож­ності валют встановлюється на основі вартості набору товарів. Співвідношення вартості однакового набору товарів у різних країнах і є валютним курсом.

Плаваючі валютні курси стихійно складаються на валютних рин­ках під впливом взаємодії попиту і пропозиції.

Наприклад, курс до­лара у межах одного дня міг становити 110 ієн, а через кілька місяців впасти нижче 100 ієн, а через кілька днів міг зрости до 108 ієн.

Щоб зрозуміти, як формуються плаваючі валютні курси, не­обхідно з'ясувати, що стоїть за попитом на валюту даної країни, а що — за пропозицією цієї валюти. Для аналізу встановлення плава­ючого валютного курсу застосуємо апарат кривих попиту та пропозиції. На горизонтальній осі відкла­демо кількість валюти, а на верти­кальній — її курс (граф).

За попитом на валюту певної країни стоять іноземці, які хочуть придбати валюту цієї країни, щоб подорожувати по ній, купувати в ній товари або її цінні папери (акції та облігації держави або корпорацій) тощо.

За пропозицією даної валюти ле­жить бажання громадян певної країни купувати товари іншої країни, її фі­нансові активи чи подорожувати по ній. А для цього необхідно свою валю­ту обміняти на валюту іншої країни.

Чим нижчий курс валюти певної країни стосовно валюти іншої країни, тим вигідніше для громадян і фірм цієї другої країни купу­вати товари і послуги першої країни. Тому більшим буде попит з бо­ку іноземців на товари і послуги, а отже, і на валюту певної країни. Крива попиту на валюту при цьому опускається згори донизу, тоб­то спадає. Спадна траєкторія кривої Д віддзеркалює ту обставину, що падіння курсу валюти країни розширює попит на цю валюту.

Чим вищий курс валюти даної країни, тим дешевше для грома­дян цієї країни купувати товари і послуги іншої країни. Тим більше своєї валюти громадяни даної країни захочуть обміняти на валюту іншої країни. Тому крива пропозиції валюти має висхідну траєк­торію. Така форма кривої валюти означає, що чим вищий курс ва­люти певної країни, тим більша її пропозиція.

На валютних ринках відбувається то зростання, то падіння кур­су валюти країни. Зростання курсу валюти країни називається поці­нуванням, а падіння курсу валюти — її знеціненням.

В основі плаваючого курсу лежить купівельна спроможність ва­люти. Проте на динаміку валютного курсу впливає чимало фак­торів, які змінюють співвідношення попиту і пропозиції на одну валюту, а отже, і курс цієї валюти. Основні фактори, що впливають на динаміку курсу валюти, такі.

По-перше, темп інфляції у конкретній країні і за кордоном. Ви­щий темп інфляції у даній країні порівняно з темпом інфляції у іншій країні призводить до знецінення, тобто падіння курсу валю­ти даної країни стосовно валюти іншої країни. Справа в тому, що іноземці тепер менш зацікавлені купувати товари країни, які стали дорожчими (вищий темп інфляції). Громадяни першої країни, нав­паки, хочуть купувати більше товарів іноземної країни, які стали де­шевшими порівняно з вітчизняними товарами. Отже, попит на ва­люту першої країни з боку іноземців падає, а пропозиція її валюти відповідно збільшується. Отже, і валютний курс грошової одиниці першої країни падає.

По-друге, курс валюти залежить від процентних ставок у певній

країні та за кордоном. Вищі процентні ставки у першій країні порівняно з іншою країною ведуть до зростання валютного курсу першої країни. Вищі процентні ставки у першій країні порівняно з іншою означають, що громадяни іншої країни прагнуть купити акції, облігації та фінансові активи першої країни. Попит на валю­ту першої країни збільшиться, бо тільки за неї іноземці можуть ку­пити цінні папери цієї країни. Тому курс валюти першої країни зростатиме порівняно з валютою іншої країни. Процентні ставки відіграють головну роль у коливанні валютного курсу у коротко- і середньостроковому періодах.

По-третє, валютний курс залежить від валютно-курсових очіку­вань та спекуляцій. Що трапилося б, якби усі думали, що курс валю­ти даної країни впаде. Або всі учасники ринкового процесу думали б, що курси цінних паперів компаній даної країни знизяться у найближчі місяці? І курс акцій, і курс валюти даної країни негайно знизилися б. У жодному з випадків ринкові учасники не захотіли б далі тримати активи, з яких вони можуть понести великі втрати. У сучасних умовах результати виборів, урядова політика, міжнародна обстановка тощо можуть породжувати великі коливання валютних курсів.

По-четверте, валютний курс країни залежить від банківських інтервенцій (втручання центрального банку у процес формування валютного курсу). Інколи центральний банк впливає на валютні курси через валютний ринок. Якщо банк даної країни намагається підтримати курс своєї валюти, він посилено скуповує власну валю­ту, використовуючи свої резерви валюти іншої країни. У цьому ви­падку центральний банк країни розширює попит на власну валюту, сподіваючись на підвищення її курсу.

У протилежному випадку, коли центральний банк хоче спричи­нити зниження курсу власної валюти щодо валюти іншої країни, банки купуватимуть валюту іншої країни за власну валюту. Щоправ­да, резерви центрального банку не завжди достатні для успішних інтервенцій і позитивного впливу на динаміку валютного курсу.

<< | >>
Источник: Відповіді до іспиту з економічної теорії. 2018

Еще по теме 1 Платіжний баланс. Валютний курс і паритет купівельної спроможності.:

  1. 1 Платіжний баланс. Валютний курс і паритет купівельної спроможності.