2. Місцеві податки у податковій системі

Переважну частину доходів державного бюджету ста­новлять податки, які являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб. За економічним змістом подат­ки виражають фінансові відносини між державою й плат­никами з метою створення централізованого фонду грошо­вих коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Кожна система оподаткування призначена вирішувати певні взаємозв'язані завдання. Тому розмір податків має бути достатнім, по-перше, для успішного виконання покла­дених на державу функцій, по-друге, для сприяння роз­витку, розширенню й структурній перебудові виробництва; по-третє, для задоволення відповідних соціально-економіч­них інтересів виробників та населення. У податковій системі визначені конкретні елементи по­датків. До них належать:

суб'єкт податку — особа, на яку законом покладено обо­в'язок сплачувати податок;

об'єкт податку — доход або майно, з якого нарахову­ється податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо;

джерело податку — доход, за рахунок якого сплачу­ється податок;

ставка податку — розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування: грошова одиниця доходів, одини­ця земельної площі, одиниця виміру товару та ін. Практика оподаткування громадян і юридичних осіб виробила різні форми й методи оподаткування. Кожному виду податків властиві свої специфічні риси та функціо­нальне призначення. Тому роль того чи іншого податку ха­рактеризується його належністю до певної групи відповід­но до існуючої класифікації податків, яка здійснюється за такими ознаками: за формою оподаткування, економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня держав­них структур, що їх установлюють, та способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податки сплачуються суб'єктами податку безпо­середньо (прибутковий податок з юридичних і фізичних осіб, податок на нерухоме майно, податок на операції з цін­ними паперами тощо) й прямо пропорційно платоспро­можності. Непрямі податки — це податки на певні товари й послуги, що стягуються через надбавку до ціни (наприк­лад, акцизи). У процесі історичного розвитку системи оподаткування відбулося поступове розмивання відмінностей між прями­ми й непрямими податками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи:

податки на доходи — стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб (об'єктами оподаткування є заробітна пла­та та інші доходи громадян);

податки на споживання — сплачуються не при отриман­ні доходів, а при їх використанні (вони стягуються у формі непрямих податків);

податки на майно — встановлюються щодо рухомого й нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлю­ють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді вищі органи управління), їх стягнення є обо­в'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зарахову­ються. Місцевим органам влади не дозволяється, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, ска­совувати ці податки або змінювати їхні ставки.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні їх варіанти:

перший — у вигляді надбавок до загальнодержавних податків (рівень надбавки визначають місцеві органи від­повідно до встановлених обмежень);

другий — введення місцевих податків за переліком, що встановлюються вищими органами влади (вибір податків здійснюється місцевими органами);

третій — можливе введення місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень вищими органа­ми влади.

В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи.

Практика оподаткування в більшості країн з розвину­тою ринковою економікою показує, що існують такі основ­ні податки: прибутковий, податок на добавлену вартість (ПДВ) та внески на соціальне страхування. Перехід України до ринкової економіки гостро поста­вив вимогу перебудови системи оподаткування, з тим щоб податкові надходження могли забезпечити бездифіцитність державного бюджету, стабільність фінансово-кредитної й грошової системи, соціальний захист населення, виконання програм розвитку народного господарства, його структур­ної перебудови.