Тема 4. Тактичні засади участі захисника у кримінальному процесі

План:

1. Загальні положення тактики захисту

2. Вирішення питання про визнання вини

3. Аналіз версій обвинувачення; Висування зустрічних версій захисту та аналіз усіх можливих версій.

4. Поняття і види правової позиції захисника; Колізії правових позицій підзахисного і захисника

5. Тактичні особливості процедури встановлення та перевірки даних, що підтверджують позицію захисту

Література:

1. Варфоломеева Т.В.Криминалистика и профессиональная деятельность защитника.-К.,1987.

2. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве.-К.,1998.

3. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі.-К.,2002.

Успішне виконання адвокатом своїх професійних обов'язків у кримінальному процесі немислиме без кваліфікованого використання тактичних прийомів, рекомендацій, наукових і методичних порад, які в цілому і становлять тактику захисту. Остання включає:

- тактику захисту на окремих стадіях кримінального судочинства;

- тактичні особливості участі адвоката під час виконання окремих слідчих і судових дій;

- тактичні прийоми, які використовуються під час виголошення судової промови.

При підготовці до захисту та його здійсненні захисник використовує спеціальні тактичні прийоми. Деякі з них розроблені криміналістикою, але при використанні їх захистом вони трансформуються, пристосовуються до завдань функції захисту, інші застосовуються захисником без будь-яких змін.

Тактичний прийом (у криміналістиці) – це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях [1, с. 82].З огляду на таке формулювання можемо дати визначення тактичного прийому для потреб захисту - це розроблені на підставі досягнень науки та досвіду адвокатської діяльності рекомендації по розробці оптимального варіанту правової позиції захисту і його реалізації в конкретних умовах та найбільш ефективні способи здійснення дій по захисту прав і законних інтересів громадян.

Деякі вчені виділяють дві групи питань, які виражають тактику захисту і стосуються таких аспектів:

1) психологічного контакту між адвокатом і посадовою особою, яка веде слідство, а також учасниками кримінального процесу (обвинуваченим, потерпілим, слідчим, прокурором і т. ін.), з особами, що беруть участь у процесі (свідками, перекладачами, спеціалістами, експертами);

2) організація, підготовка й конкретні дії з реалізації захисту на досудовому слідстві й суді (вивчення матеріалів справи, планування участі у слідчих й судових діях, бесіди з обвинуваченим, його законним представником, родичами визначення конкретних завдань захисту, опрацювання позицій по справі і т. ін.).

Зрозуміло, що всі прийоми, способи, які використовує захист при здійсненні захисних функцій, мають відповідати певним вимогам: а) законність використання прийомів способів і рекомендацій; б) відповідність їх нормам професійної етики адвокатури; в) наукова обґрунтованість прийомів; г) рекомендаційність, необов'язковість прийомів; г) спеціальна спрямованість рекомендацій і прийомів на досягнення певної мети у правозахисній функції. Як правильно наголошують А. М. Гусаков і А. О. Филющенко, «жоден прийом не повинен суперечити етичним нормам» [2, с. 35] .

Загальний план захисту по справі має, як і кожен план містити безпосереднє й кінцеве завдання захисту. План щодо кожної процесуальної дії на дізнанні, досудовому чи судовому слідстві має логічно пов'язуватися із загальним планом захисту, який, власне, буде складатися з окремих невеликих планів, які охоплюють лише одну чи дві якісь процесуальні дії. Приміром, розробка плану на формулювання запитань для експерта, детальний план допиту свідка тощо Узагальнено позиція захисту виглядає як встановлення конкретних завдань діяльності захисника, а також як визначення методів, що ними ці завдання мають досягатися.

Умовою успішності тактики захисту у всіх випадках є також детальне знання захисником норм матеріального і процесуального права, особливостей їх застосування в конкретних ситуаціях. Так, на формування тактики у конкретній справі впливає добре знання принципів, основних категорій і визначень, якими оперують експерти. «Зіставляючи спеціальні дані з іншими доказами, зібраними слідчим, захисник бачить не лише медико-біологічний шлях утворення тяжкої травми, але й соціально-психологічні і конфліктологічні фактори, що призвели до цього»[3, с. 12] .

Процес мислення, обдумування адвокатом позиції по справі залежить від доброго знання матеріалів кримінальної справи, а також від професійного досвіду щодо втілення своєї переконаності у результати - виправдання підзахисного, перекваліфікація обвинувачення, досягнення призначення мінімального покарання, повернення справи на додаткове досудове слідство.

Тривале обдумування позицій по справі, детальний аналіз подій і фактів мимоволі переконують адвоката, що іншої позиції він зайняти не може.

Стержнем усієї тактики захисту завжди виступає основна ідея, яка визначає кінцеву мету правозахисної функції. З цього приводу М. С. Строгович слушно наголошував: правова позиція - це «твердження, яке суб'єкт процесуальної діяльності вважає необхідним відстоювати в провадженні по кримінальній справі, добиватися його визнання, відповідно до чого він вчиняє процесуальні дії, спрямовані на підтвердження його думки і до оспорювання тверджень інших учасників процесу, які суперечать йому»[4, с.26] .

Питанням тактики завжди є проблема визначення ставлення підзахисного до обвинувачення: повне визнання своєї вини, часткове визнання, цілковите заперечення причетності до вчиненого злочину або відмова давати показання. Від того, яку позицію займе підзахисний, буде залежати характер, об'єм і спрямування всієї правозахисної роботи захисника. Позиція захисту у справі - це фактично і юридична картина того, що сталося, з точки зору захисту.

Після осмислення фактичних обставин вчиненого, на підставі матеріалів досудового чи вже судового слідства, захист мусить визначитися щодо позиції по справі. Якщо мова йде про стадію досудового слідства, то підозрюваного чи обвинуваченого чекає момент, коли слідчий запитає його, чи визнає він свою вину. Обвинуваченому пропонується власноручно у протоколі допиту зробити запис про своє ставлення до обвинувачення. Існує чотири варіанти відповіді:

- не визнаю себе винним повністю;

- визнаю частково;

- визнаю повністю;

- відмовляюся від висловлення своєї думки щодо обвинувачення.

Залежно від висловленого підзахисним свого ставлення до обвинувачення захисник формулює позицію захисту:

- винуватий повністю;

- винуватий частково;

- невинуватий повністю;

- позиція мовчання.

Якщо підзахисний повністю визнає пред'явлене йому обвинувачення у вчиненому, щиро розкаюється, то роль захисника може зводитися до дещо пасивної ролі. Хоча це не значить, що захисник не може мати своєї, іншої, позиції по справі, коли, приміром, на його глибоке переконання підзахисний з різних причин себе обмовляє. В такій, можна сказати, делікатній ситуації, захисник має щиро й відверто викласти підзахисному свою правову позицію по справі, запевнивши, що іншої лінії захисту він не може обрати й буде доводити його невинуватість.

Не погоджуючись із позицією захисника по справі, підзахисний вправі відмовитися від подальших послуг цього адвоката, щоб уникнути колізій у логіці захисту. Якщо ж цього не зробить підзахисний, захисникові нічого не залишається, як відстоювати свою правову позицію по справі до кінця.

Якщо ж підзахисний заперечує свою вину або визнає лише частково, то захисник має бути особливо активним.

Питання вини - це кардинальне питання захисту, і якщо вже із самого початку слідства прийнято неправильне рішення, це може мати «фатальне» значення при розгляді справи.

У судовій практиці вже давно склався психологічний стереотип, згідно з яким суд більше довіряє показам підсудного, які він давав на початку досудового слідства, визнаючи свою вину.

Помилковим і неприпустимим є намагання окремих захисників схилити підзахисного визнати вину ніби в обмін на обіцяне слідчим застосування - замість тримання під вартою - підписки про невиїзд з основного місця проживання В такій ситуації захисник немає жодних гарантій від слідчого, що останній дотримає слова, а, крім того, не виключається, що підзахисний себе обмовить, що згодом дуже важко буде оспорювати.

Отже, позиція повного визнання підзахисним своєї вини зобов'язує захисника переконати суд у наявності по справі певних пом'якшуючих вину обставин, обґрунтовуючи, що злочин учинено за іншої, ніж зазначено в обвинуваченні, форми вини тощо.

Позиція часткового визнання своєї вини може означати:

- оскарження частини обвинувачення;

- визнання всіх або частини фактів, але заперечення правильності юридичної кваліфікації;

- заперечення, що факти мали місце саме так, як викладено в обвинуваченні.

Основна суть позиції захисту при частковому визнанні вини полягає в намаганні захисника добитися виключення з обвинувачення окремих епізодів обвинувачення, у перекваліфікації дій підзахисного та ін.

Позиція невинуватості - це невизнання підзахисним своєї вини.

Ця позиція примушує захисника до найактивнішої участі у справі. Він мусить не один раз аналітично осмислювати всі доводи підзахисного, пов'язуючи їх у логічно довершену сукупність переконливих доказів. Невизнання підзахисним своєї вини чи заперечення взагалі своєї причетності до злочину, що інкримінується йому у вину, обумовлює й основу тактичної поведінки захисника.

Така тактика е неприпустимою. По-перше, захисник, нагадуючи суду, що він пов'язаний з позицією підзахисного, і тим самим нібито визнає й переконує суд, що всі доводи, які він наводив для обґрунтування невинуватості підзахисного, є надуманими, вигаданими й підстав зважати на них нема. По-друге, захисник, займаючи альтернативну позицію, грубо порушує свої професійні обов'язки, морально-етичні приписи поведінки. Такий захисник не захищає, а посилює функцію обвинувачення.